ПРАВА ЗАКОННОГО ПРЕДСТАВНИКА ПАЦІЄНТА ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ
15.02.2011 20:25
Автор: Гурова Ксенія Володимирівна, студентка юридичного факультету Херсонського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ
Зазначена тема є дуже актуальною, оскільки, регламентуючи права пацієнтів, український нормотворець закріпив значний обсяг прав за їхніми законними представниками в галузі охорони здоров’я, але, нажаль, не всі вони дотримуються. До кола законних представників, згідно з національним законодавством, належать батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники або представники тих установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває фізична особа [1, с. 27]. Метою цього дослідження є з’ясування обсягу повноважень законних представників пацієнтів у царині охорони здоров’я і проблем, які виникають при реалізації їхніх прав. Права законних представників можна викласти на підставі аналізу національної нормативно-правової бази у сфері охорони здоров’я. До них належать: - надання згоди на медичне втручання щодо пацієнта віком до 14 років (малолітнього пацієнта) та пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним [ 2 , с. 243]; - надання дозволу на медичні послуги неповнолітнім пацієнтам від 14 до 18 років поряд з особистою згодою останніх; - відмова від медичного втручання щодо пацієнта, який не є повнолітнім чи дієздатним; - отримання медичної інформації про дитину або підопічного; - присутність при дослідженні причин смерті та ознайомлення з висновками щодо причин смерті, а також оскарження цих висновків до суду; - свобода вибору в галузі охорони здоров’я щодо пацієнта віком до 14 років та пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, а саме: а) право на вільний вибір лікаря; б) право на вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря; в) право на вибір закладу охорони здоров’я; г) право на вимогу заміни лікаря; д) право на лікування за кордоном у разі неможливості надання такої допомоги у закладах охорони здоров’я України; - відвідування пацієнтів, які перебувають на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я [ 3 , с. 24]. Охарактеризуємо кожну з цих можливостей, акцентуючи увагу на важливих моментах правозастосування. Однією з найбільш практично забарвлених проблем у сфері медичного права в контексті забезпечення прав пацієнта є реалізація його конституційного права на особисту недоторканність, та права на згоду чи відмову від медичного втручання [4, с. 12]. Роль законних представників у здійсненні цих прав пацієнта є, за певних умов і підстав, - визначальною. Відповідно до національного законодавства, надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла 14 років, провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитись від лікування. Також хочемо наголосити на існуванні ще однієї категорії пацієнтів - осіб, які в установленому порядку визнані судом недієздатними. Медичне втручання недієздатному пацієнтові здійснюється за згоди його законних представників. Крім категорії законних представників, які мають право надавати згоду на медичне втручання, визначено ще одну категорію суб’єктів медичних правовідносин - члени родини. При творенні цього положення порушено принцип уніфікованості термінології: у ньому вжито слово «родина» замість терміна «сім’я» [ 6, с. 14]. Аналізуючи право на відмову від медичного втручання, слід відзначити, що компетентними відмовлятися від медичного втручання до 18 років є виключно законні представники. Повнолітня дієздатна особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може ними керувати, має право відмовитись від лікування. Закон визначає, що в разі, коли відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов’язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків. Крім цього, нормо творець передбачає, що у разі, якщо відмову дає законний представник пацієнта і вона може мати для пацієнта тяжкі наслідки, лікар повинен повідомити про це орган опіки і піклування [ 7, с. 175]. У цьому контексті важливо звернути увагу ще на один аспект реалізації права на медичну інформацію, що межує з порядком здійснення права на медичну таємницю, а саме до обсягу інформації, на яку мають право законні представники. Аналіз нормативних положень, що закріплюють досліджуване право, дає підстави стверджувати, що законні представники мають право знайомитись з усіма відомостями, які становлять обсяг поняття «медична інформація» [ 6, с. 101] . Ще однією можливістю, у реалізації якої свою роль виконують законні представники, є право пацієнта на свободу вибо¬ру в галузі охорони здоров’я, до структури якого належать п’ять елементів, а саме: а)право на вільний вибір лікаря; б) право на вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря; в) право на вибір закладу охорони здоров’я; г) право на вимогу заміни лікаря; д) право на лікування за кордоном у разі неможливості надання такої допомоги у закладах охорони здоров’я України. Отже, можна зробити висновок, що законний представник відіграє дуже вагому роль у реалізації пацієнтом свого конституційного права на медичне лікування. Характеристика основних прав законних представників дає можливість адекватно оцінити роль і значення цих суб’єктів медичних правовідносин для медичної та юридичної практики, для досягнення балансу у взаєминах «лікар - пацієнт», для здійснення прав пацієнта, який не має законодавчих можливостей самостійно реалізувати свої права через вікові чи інші обмеження. Ми з’ясували коло проблем у правовому розумінні й правозастосуванні, тому, як шлях вирішення законодавчих колізій, пропонуємо врегулювати протиріччя в законах України, які були зазначенні вище. Адже ці прогалини не дають змоги в повній мірі захищати права законних представників пацієнта. Вирішення даної проблеми сприятиме оптимізації забезпечення прав людини в галузі охорони здоров’я.
Література: 1. Кримінально-процесуальний кодекс України. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2010. – 232 с. 2. Цивільний кодекс України: Науковий-практичний коментар. / За заг. ред. Є. О. Харитонова, О. І. Харитонової, Н. Ю. Голубєвої. – 2-е вид., перероб. та доп. – К.: Правова єдність, 2009. – 744 с. 3. Основи законо¬давства України про охорону здоров’я // Відомості Верховної Ради України. – 2007. - № 13. – 57 с. 4. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – 141с. 5. Про охорону дитинства // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №5. – 49 с. 6. Сімейний кодекс України. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2008. – 112 с. 7. Цивільний кодекс України. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2009. – 424 с. 8. Про психіатричну допомогу // Відомості Верховної Ради України. – 2006. - № 3. – 56 с.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter