Актуальність теми. Права дитини є категорією яка випливає із прав людини і громадянина. Конституцією України проголошено людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпеку найвищою соціальною цінністю. Зазначені права – передумова життєдіяльності кожної людини, вони гарантують її фізичне існування і є умовою забезпечення та здійснення всіх інших прав [1,с.123-130]. Проте особисті немайнові права дітей в Україні з огляду на їх соціально-правовий статус, потребують особливого захисту з боку держави. Діти (малолітні та неповнолітні) не можуть самостійно реалізовувати та захищати навіть свої природні права, як наприклад , право на життя, на гідне життя. На жаль, особисті немайнові права, які забезпечують природне існування саме дитини, досі розглядаються в якості складової прав людини і громадянина. Наукова розробка теми. Дослідження правового регулювання особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування фізичної особи, привертали увагу багатьох сучасних науковців як на теренах України, так і за її межами. Значний доробок у висвітленні природних прав людини належить таким вченим-юристам: О.Пунді, Р.Стефанчуку, О.Домбровській, В.Рєзниковій, З.Ромовській, Л.Федюку, Я.Шевченко тощо. Метою цієї роботи є комплексний загальнотеоретичний аналіз цивільно-правового аспекту особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування дитини, виявлення проблем для їх законодавчого врегулювання та реалізації; а також розробка теоретичних та науково-практичних пропозицій та рекомендацій щодо підвищення ефективності державно-правового захисту особистих немайнових прав дитини та вдосконалення чинного законодавства з цих питань. Предметом дослідження є особисті немайнові права, які забезпечують природне існування дитини, як особлива категорія особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи та нормативно-правові акти, які регламентують особливості їх здійснення та захисту. Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування дитини в Україні. Дитина, відповідно до Конвенції про права дитини ООН та Закону України «Про охорону дитинства», - це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше. На відміну від зазначеного Закону та Конвенції, Цивільний кодекс України (далі - ЦК України), застосовуючи термін «дитина», не містить пояснення його змісту. Натомість, аналізоване поняття замінюється поняттями «малолітня», «неповнолітня» фізична особа. Малолітньою, згідно частини 1 статті 31 ЦК України, є фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, а неповнолітньою, згідно частини 1 статті 32 ЦК України, - фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Таким чином, права дитини є похідною категорією прав людини (фізичної особи) [4, с.40-44]. В основу особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування дитини, покладені правові інтереси дитини, спрямовані на забезпечення її існування як живої істоти та задоволення її природних потреб. Таким чином, аналізовані права дитини є правами біологічними, приватноправовим втіленням особистих прав людини. Інші немайнові та майнові права дитини є правами другого порядку. Основний Закон України закріпив особливий підхід до ієрархії соціальних благ, їх значення та місця у суспільному житті. Сьогодні людина, її життя та здоров’я, честь та гідність, недоторканість та безпека визначаються вищою соціальною цінністю – (ст3КУ). Однак зазначимо,що на державу покладається не більш закріплення природних прав дитини, а їх гарантування та захист. Правове регулювання особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування дитини, здійснюється також Цивільним кодексом України, Сімейним кодексом України та іншими законами , які регулюють особисті немайнові права, які забезпечують природне існування фізичної особи, а також нормативно-правовими актами внутрішньодержавного та міжнародного характеру у сфері прав дитини. Глава 21 Цивільного кодексу України містить наступний перелік особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування дитини: право на життя, право на охорону здоров’я, право на медичну допомогу, право на інформацію про стан свого здоров’я, право на свободу, право на особисту недоторканість, право на сім’ю, опіку або піклування, право на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Зазначені права становлять систему, в якій слід виділити право на життя, право на здоров’я, право на свободу та особисту недоторканість, право на сім’ю, опіку або піклування, право на безпечне для життя та здоров’я довкілля [2, с.10-15]. Зміст особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування дитини, складають активні та пасивні (негативні) повноваження їх носія. Активні передбачають володіння, користування та розпорядження особистим немайновим правом. Дитина, з огляду на особливості її дієздатності (малолітні наділені частковою, а неповнолітні особи - неповною цивільною дієздатністю), не може самостійно здійснювати свої права та реалізувати активний аспект їх змісту в повній мірі. Тому основний спектр повноважень по реалізації та захисту особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування дитини, здійснюється батьками (усиновителями), опікунами, піклувальниками в інтересах дітей. Таким чином, діти наділені правами, а їх законні представники - обов’язками щодо їх реалізації. Пасивні (негативні) повноваження передбачають можливість вимагати у всіх та кожного утримуватися від порушень чи створення перешкод здійсненню особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування дитини, та захищати їх від порушень будь-яким не забороненим законом способом. Особисті немайнові права, які забезпечують природне існування дитини, класифікуються на дві групи : а) особисті немайнові права, що забезпечують природну (біопсихічну) цілісність дитини: право на життя, право на здоров’я, право на особисту безпеку (безпеку природного існування); б) особисті немайнові права, що забезпечують природну автономію (відособленість) дитини: право на особисту недоторканість, право на особисту свободу, право на сім’ю та особисте влаштування [3, с.67-84]. Найменш юридично гарантованим на сьогоднішній день є право дитини на особисту безпеку (безпеку природного існування) як суб’єктивне особисте немайнове право, що забезпечує природне існування дитини, пов’язане з її правом уникати впливу шкідливого навколишнього природного та техногенного середовища у будь-якій формі, право на активну протидію небезпечним чинникам (через законних представників) та їх усунення, а також правом на отримання інформації про стан довкілля. Зміст аналізованого права включає право дитини на безпечне для життя і здоров’я навколишнє середовище, право дитини на достовірну інформацію про стан довкілля та якість харчових продуктів і предметів побуту, право на безпечні для життя і здоров’я продукти споживання (харчові продукти, предмети побуту), право на безпечність умов соціального буття (належні, безпечні і здорові умови праці, проживання, навчання, виховання, спілкування). На нашу думку, дитина повинна забезпечуватися безпечними та якісними продуктами харчування залежно від віку, статі, інших фізіологічних та психологічних потреб (маси тіла , середньодобових енергетичних витрат ) в основних харчових продуктах та енергії . Обов’язок щодо вибору якісних та безпечних і екологічночистих продуктів споживання повинен покладатися на батьків та законних представників неповнолітніх та малолітніх. Висновки. Таким чином, аналіз особистих немайнових прав дітей в Україні, дає підстави зробити висновок, що ще існують значні прогалини не тільки в чинному законодавстві, нормативно-правових актах, але й в реалізації цих прав. Оскільки права дитини є категорією тісно пов’язаною з правами людини, то права дитини та юридичні і фактичні можливості їх реалізації знаходяться у прямій залежності від економічно-соціального ладу країни та обсягу їх цивільної дієздатності. Тому,сьогодні, як ніколи раніше з огляду на соціально-правовий статус дитини, її природні (біологічні) права потребують особливого захисту як з боку держави, так і з боку громадських організацій.
Література: 1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України.-1996.- № 30. - Ст.141. 2. Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 року // Інфодиск «Законодавство України».- 2008.- № 4. 3. Сімейний кодекс України від 10 січня 2003 року № 2974-111 // Відомості Верховної Ради України. - 2002.- № 21-22.- Ст. 135. 4. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. -№№40-44.-Ст.356. 5. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року // Відомості Верховної Ради України. - 2004.- №№ 40-41, 42. - Ст. 415.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
