Автор: Єлманова Оксана Миколаївна, аспірант Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення
[Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]
Правова культура та правотворчість перебувають у тісному взаємозв’язку, зміст якого становить їх взаємозалежність. Правова культура - це якість правового життя суспільства і ступінь гарантованості державою і суспільством прав і свобод людини, а також знання, розуміння і дотримання права кожним окремим членом суспільства. Вона відображає всю сукупність правових процесів у суспільстві - правоутворення, правове мислення, правове регулювання, правотворчість, правореалізацію, правомірну поведінку. Правова культура суспільства багато в чому залежить від рівня розвитку і якості правотворчої діяльності по створенню законодавчої основи життя суспільства. В цьому контексті правотворчість є могутнім засобом інтелектуального і морального впливу, що сприяє розвиткові тих чи інших правових уявлень. Тому, створенням норм права повинні займатися компетентні особи з дотриманням моральних і юридичних принципів. Проте, реаліями сьогодення є те, що якість частини законів через відсутність належного рівня правової культури окремих законотворців бажає бути кращою і більш досконалою. Сформовані і прийняті ними правові норми не завжди обумовлені здобутками правової культури. Це призводить до втрати правом соціальної цінності та поваги з боку членів суспільства, у результаті чого право втрачає ефективність, перестає панувати. Формами впливу правової культури на процес правотворчості є наукове прогнозування необхідності прийняття та розробка концепцій окремих законів та нормативно-правових актів, що дає можливість законодавцю заздалегідь вивчити питання про доцільність прийняття окремих приписів та спрогнозувати їх ефективність. При розробці законопроекту законодавець спирається на правосвідомість і враховує правову культуру народу, окремих соціальних груп, створює правові приписи, які б втілювали в собі очікувані суб'єктами суспільних відносин еталони і зразки поведінки. Взаємозв’язок цих двох категорій проявляється в тому, що: - правова культура , поряд з мораллю, є безпосереднім ідейним джерелом правотворчої діяльності , передує їй. Усі суспільні відносини, що потребують правової регламентації, перш ніж набути нормативного закріплення, стають предметом правосвідомості передусім суб'єктів правотворчих повноважень, які покликані формулювати, приймати, вносити зміни, систематизувати різні форми права, зокрема нормативно-правові акти [1, 540]. Закони, укази та інші нормативні акти, які видаються державними органами і посадовими особами, є продуктом свідомої діяльності людей. Перш ніж створити той чи інший нормативний акт, люди повинні мати чітке уявлення про загальні цілі і завдання правового регулювання, розуміти необхідність його прийняття, вміло формулювати його текстуальний зміст. - мають однакове функціональне призначення - впливати на поведінку людей з метою формування у них необхідної моральної та юридичної культури, регулювати їх відносини, формувати стандарти поведінки. Не повне використання культурних надбань у праві призводить до необхідності систематичних доповнень, змін у законодавстві. - правова культура співпрацює з правотворчістю шляхом визначення необхідності змін та адаптації законодавства до реальних потреб суспільства - правотворчість є найважливішим джерелом формування, перетворення та розвитку правової культури суспільства, а норми права створені в результаті такої діяльності виступають як її зовнішнє вираження. Активно впливаючи на правову культуру, право сприяє глибшому її вкоріненню в суспільстві, одночасно під впливом культурних вимог право постійно збагачується, зростає його роль як соціального регулятора суспільних відносин. На практиці така взаємодія проявляється в тому, що окремі норми права створюються з урахуванням вимог культурних норм [2,554]. Нормативність культури забезпечує координацію і організацію дій індивідів, що входять у соціальне ціле. Її суттю є поява об'єктивних, що не залежать від індивідів правил поведінки і забезпечення їх виконання. Процес інституціоналізації відносин передбачає їх формалізацію та стандартизацію. Інакше суб'єкт суспільного життя не зміг би передбачити дії інших суб'єктів, пов'язаних з ним, та забезпечити взаємодію - саму глибинну основу будь-якого колективного цілого, в тому числі і суспільства. Саме сформувалася інституційна система, що регулює поведінку людей, - одне з специфічних відмінностей людського суспільства. Отже, правова культура є необхідною умовою створення норм права, їх точної та повної реалізації і виступає фактором поваги до права. Якщо держава дійсно демократична, а тим більше така, що прагне за своєю доктриною до правової, її нормативна база має відрізнятися високою моральністю, відповідати основам правової культури, християнським заповідям тощо.
Література: 1.Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів]/ М.В. Цвік, О.В. Петришин, Л.В. Авраменко та ін.; За ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М.В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О.В. Петришина.-Харків: Право, 2009.- 584с. 2. П’ятковська І.А. Право та мораль як засоби регулювання суспільних відносин // Правова держава. Щорічних наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип. 11. – К., 2000. – С. 552–559.
e-mail: sekretar@fim.ua
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
