НАУКОВО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ МІСЦЕВОГО РЕФЕРЕНДУМУ
25.02.2007 23:26
Автор: Янчук Артем Олександрович, асистент кафедри конституційного та адміністративного права Університету економіки та права “КРОК”
[Конституційне право. Міжнародне право]
Однією з проблем, з якими стикається сучасна українська держава, є відродження демократичних традицій, що були перервані десятиліттями. Особливого значення в цьому контексті набуває відтворення демократії на місцевому рівні як основи широкої участі громадян у громадських справах. У зв'язку з цим перед українським суспільством постало завдання всебічного розвитку та вдосконалення не лише форм безпосереднього волевиявлення всього українського народу щодо вирішення питань загальнодержавного значення, а й форм локальної демократії, тобто волевиявлення громадян – членів відповідних територіальних громад щодо питань місцевого значення. На думку багатьох науковців саме участь громадян у локальній (місцевій) демократії забезпечує незалежність місцевого самоврядування як самостійної форми здійснення народом своєї публічної влади через територіальні громади [1, с.45]. Центральне, провідне місце в безпосередній участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування (народовладдя) займають саме місцеві референдуми. З огляду на це, актуальним є визначення поняття місцевого референдуму як форми місцевої демократії.
Закон України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” [8] (далі – Закон) не містить чіткого визначення поняття місцевого референдуму. Аналіз статті 1 Закону дає змогу говорити про те, що місцевий референдум законодавець розуміє як спосіб прийняття громадянами шляхом голосування рішень з важливих питань місцевого значення. Більш повне визначення місцевого референдуму міститься в Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні” [9], який у статті 7 визначає місцевий референдум як форму вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення.
Більшість вітчизняних вчених визначають місцевий референдуму спираючись на нормативне визначення даного поняття, що міститься в Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні” [Див напр. 2, с. 195], або ж на законодавче розуміння місцевого референдуму, що закріплене в Законі про референдуми. Так, В.Ф. Погорілко, В.Л.Федоренко та О.В. Батанов місцевий референдум розглядають як безпосереднє (пряме) волевиявлення територіальних громад щодо прийняття рішень з питань місцевого значення шляхом прямого голосування членів цих громад [3, с. 162; 4, с. 201]. У свою чергу Кравченко В.В. визначає місцевий референдум як важливу форму безпосередньої демократії, що являє собою голосування виборців, які постійно проживають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, шляхом якого приймаються рішення з найважливіших питань місцевого значення, за винятком тих, котрі, згідно із законом, не можуть бути винесені на місцевий референдум, яке обов’язкове для виконання органами, організаціями і громадянами, щодо яких це рішення має імперативний характер [5, с. 128]. Подібної точки зору дотримується і Трачук П.А., який під місцевим референдумом розуміє спосіб реалізації публічної влади територіальної громади шляхом загального голосування з питань місцевого значення [6, с. 6].
На нашу ж думку, при визначенні поняття місцевого референдуму необхідно виходити з характеристики тріади його визначальних елементів, а саме – суті, змісту і завдань, що дає змогу розкрити правову природу даної форми безпосередньої демократії, повно та всебічно дослідити основні ознаки місцевого референдуму, надати чіткого, зрозумілого визначення.
За своєю суттю місцеві референдуми є формою безпосередньої, прямої локальної (місцевої) демократії, здійснення місцевої публічної влади безпосередньо територіальними громадами в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць.
Якщо всеукраїнський референдум є формою безпосереднього волевиявлення всього або більшості українського народу, формою безпосередньої демократії загальнонаціонального характеру, то місцеві референдуми є волевиявленням певних спільнот (зокрема територіальних), тобто проявом безпосередньої демократії місцевого характеру, місцевого народовладдя, зокрема, місцевого самоврядування [7, с. 429].
За своїм змістом місцеві референдуми є безпосереднім вирішенням територіальними громадами питань місцевого самоврядування, тобто питань місцевого значення, які за законодавством мають право вирішувати територіальні громади з числа жителів сіл, селищ, міст, які є адміністративно-територіальними одиницями.
Завданням же місцевого референдуму є практичне втілення ст. ст. 5, 38 та 140 Конституції України, а, саме – реалізація владних, імперативних велінь територіальної громади як єдиного носія та володаря влади у відповідній адміністративно-територіальній одиниці з метою задоволення колективно визначених інтересів жителів відповідного села, селища, міста та виконання життєво необхідних та основних функцій територіальної громади.
Таким чином, визначивши тріаду визначальних елементів поняття місцевого референдуму – суті, змісту та завдання, можна дати наступне визначення:
місцевий референдум – це форма безпосередньої, прямої локальної (місцевої) демократії, здійснення місцевої публічної влади безпосередньо територіальними громадами в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць, що полягає в безпосередньому вирішенні територіальними громадами питань місцевого самоврядування шляхом прямого волевиявлення, тобто питань місцевого значення, які за законодавством мають право вирішувати територіальні громади з числа жителів сіл, селищ, міст, які є адміністративно – територіальними одиницями, що має завданням реалізацію владних, імперативних велінь територіальної громади як єдиного носія та володаря влади на відповідній адміністративно-територіальній одиниці, з метою задоволення колективно визначених інтересів жителів відповідного села, селища, міста та виконання життєво необхідних та основних функцій територіальної громади.
Література :
1. Тодика О.Ю. “ Юридична природа органів місцевого самоврядування при народовладді”. Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2004р. №3.– 315 с.
2. Лазор О.Я., Лазор О.Д. Місцеве самоврядування: вітчизняний та зарубіжний досвід: Навчальний посібник. – Л.:Ліга-Прес,2002. – 464 с.
3. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Референдуми в Україні: історія та сучасність: Монографія. – К.: Ін-т держави і права НАН України, 2000. – 248 с.
4. Батанов О.В. Конституційно – правовий статус територіальних громад в Україні: Монографія / За заг. ред. Погорілка В.Ф. – К.: Концерн “ Видавничий Дім “ Ін Юре”, 2003. – 512 с.
5. Участь громадян у здійсненні місцевого самоврядування: Навчальний посібник / За ред. Кравченка В.В. – К.: Атака, 2004. – 264 с.
6. Трачук П.А. Участь громадян у місцевому самоврядуванні : Автореферат дис. ........ канд..юр.наук. – Київ, 2003. – 13 с.
7. І.М. Грозовський, О.О. Малюкіна “Місцеві референдуми в Україні: перший досвід та перспективи розвитку” : Збірник матеріалів міжнародної науково – практичної конференції “Вибори і референдуми в Україні: законодавче забезпечення, проблеми реалізації та шляхи вдосконалення”. – К.: Нора – друк, 2003. – 504 с.
8. Закон України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” від 3 липня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 33. - Ст. 443
9. Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 24. - Ст. 170
e-mail: artem_yanchuk@ukr.net
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
