Питання, пов’язані з вжиттям судом заходів щодо забезпечення позову є важливими для господарського процесу. Складність їхнього застосування насамперед полягає у необхідності дотримання балансу прав та інтересів учасників процесу виходячи з того, що вони є рівними перед законом і судом. Необхідність зваженого підходу в цих питаннях зумовлена тим, що вжиття заходів щодо забезпечення позову може завдати шкоди відповідачу, а невжиття таких заходів – потягнути збитки або неможливість виконання судового рішення позивачем. Інститут забезпечення позову спрямований на реальне і повне відновлення майнових прав учасників господарського процесу, порушених внаслідок неправомірних дій інших осіб. Мета забезпечення позову — гарантувати належне і правильне виконання рішення господарського суду. Під забезпеченням позову розуміється прийняття господарським судом передбачених законом засобів, які гарантують можливість реального виконання майбутнього рішення господарського суду. Господарський суд має право вжити заходів щодо забезпечення позову за заявою сторони (позивача, відповідача, третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору), прокурора, його заступника, який подав позов або зі своєї ініціативи (ст. 66 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК). Забезпечення позову може мати місце на будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів призведе до ускладнення чи зробить неможливим виконання рішення господарського суду. Вимоги про забезпечення позову можуть бути викладені як у позовній, так і в окремій заяві. Згідно зі ст. 66 ГПК підставами для забезпечення позову є обставини, які вказують на ризик утруднення або неможливість виконання рішення господарського суду в майбутньому (у разі повного або часткового задоволення позовних вимог). Про забезпечення позову виноситься ухвала, яка може бути оскарженою. Стаття 67 ГПК містить вичерпний перелік заходів щодо забезпечення позову. Позов забезпечується накладенням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Інші засоби, не передбачені законом, застосовуватись не можуть. Правова природа забезпечення позову визначається правовою природою самого позову. Прохання позивача про забезпечення позову є проханням про забезпечення своєї матеріально-правової вимоги до відповідача, реалізувати яку, без вжиття необхідних засобів, в майбутньому може стати неможливим. Актуальність вжиття заходів щодо забезпечення позову зростає ще і з огляду на тривалість судового розгляду справ у суді першої та апеляційної інстанцій до набуття рішенням законної сили. Цей період часу зазвичай використовується зацікавленою стороною з метою вчинення дій, які в подальшому дозволяють успішно ухилятися від виконання рішення суду чи, навіть, роблять його неможливим. У юридичній практиці застосування статей 66, 67 ГПК України має кілька недоліків. Це, наприклад, відсутність конкретики в питаннях, що стосуються підстав для забезпечення позову, що породжує зловживання у використанні цього інституту. Також слід відзначити досить обмежений перелік видів заходів щодо забезпечення позову, застосування яких не завжди дозволяє ефективно виконати рішення суду в майбутньому.
Література: 1. Господарський процесуальний кодекс України: - К.: Велес, 2010. 2. Турчин С. Забезпечення позову в господарському процесі / С. Турчин Правовий тиждень. – 2009. - №28(154). 3. Опадчий І. Забезпечення позову в господарському процесі: потреба вдосконалення //Юридичний журнал. – 2003. - №2. – С.23
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter