Автор: Корольов Віктор Володимирович, асистент кафедри цивільного права Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника; Николайчук Іванна Володимирівна, спеціаліст відділу по контролю за виконанням судових рішень Івано-Франківського слідчого ізолятора
Зазвичай норми законодавства утворюють певну «сітку», в яку потрапляє більшість правових відносин, що виникають у державі. Але навіть при розвиненому законодавстві мають місце випадки, коли правові відносини залишаються нечітко врегульованими. Тому законодавцем залишено право суду виходити за визначені законом межі, коли не існує чіткої регламентації їх законодавством, тобто регламентувати спірні правовідносини за аналогією закону чи права [1, с. 67]. В юриспруденції можна зустріти наступні визначення аналогії закону: 1) аналогія закону – це вирішення справи або окремого юридичного питання на основі правової норми, розрахованої на подібні випадки [2, с. 595]; 2) аналогія (грецькою analogia – відповідність, подібність) – засіб вирішення конкретних справ при наявності прогалини у законі, тобто коли юридичний факт повинен вирішуватися юридичними засобами, але таке рішення не передбачене законодавством або передбачене не повністю [3, с. 53]; 3) під аналогією в області юриспруденції мається на увазі поширення норми або цілого комплексу норм права на не передбачені законом, але існуючі подібні ситуації [4, с. 47]. У чинному ЦПК України передбачена можливість суду вирішувати справи виходячи з аналогії закону чи права (ч. 8 ст.8 нового ЦПК), але чи може Верховний Суд узагальнювати такі рішення суду і робити їх загальнообов’язковими – це питання залишається невирішеним. Важко собі уявити дві абсолютно однакові справи, оскільки в кожній з них будуть свої суб’єкти, мотиви, докази, позиції адвокатів, а тому застосовувати рішення у одній справі при вирішенні іншої дуже складно, якщо не буде опубліковано всіх матеріалів справи [5, с. 28]. Як зауважує професор С. Я. Фурса, коли суддя має вирішувати справу відповідно до чітких вимог законодавства, то у переважній більшості випадків рішення очевидне. Але багато сучасних суддів уявити при вирішенні справ на межі аналогії праву або закону просто важко. Аналогія закону і права перередбачає творчу діяльність суду, коли він має мотивувати прийняте ним рішення, а не формально користуватися правом вирішувати справу на власний розсуд [5, с. 29]. Доволі тривалий час в юридичній науці велись та ведуться дискусії щодо можливості застосування аналогії в цивільному судочинстві. Вчені, які заперечують таку можливість, зазначають наступне: немає процесуальної норми – не повинно бути й процесуальної дії, а прогалини (недоліки) у цивільному процесуальному праві повинні усуватися тільки в законодавчому порядку. Крім чого, одним з елементів цивільного процесу є цивільна процесуальна форма, яка представляє собою систему гарантій, реалізація якої можлива лише при неухильному дотриманні всіх вимог, що пред’являються законом до дій суб’єктів процесуальних правовідносин. Однак при цьому абсолютно не даються відповіді на питання, як вчиняти суду при розгляді справи у разі наявності прогалини в цивільному процесуальному законодавстві, що не заперечується, до її усунення на законодавчому рівні. Недоліки і прогалини в матеріальному та процесуальному праві були і завжди будуть, незважаючи на те, як законодавець не хотів би або не вмів приймати необхідні закони – передбачити всі відносини, які потребують законодавчого регулювання, просто неможливо. Деякі інші юристи (як науковці, так і практики) вважають, що на законодавчому рівні дозволено застосовувати процесуальну аналогію, посилаючись при цьому на ч. 3 ст. 11 ЦПК 1963 р. та на аналогічну ч. 8 ст. 8 діючого ЦПК України і даючи рекомендації суддям щодо подолання недоліків (прогалин) нового процесуального законодавства. Однак, на думку М. І. Балюка та Д. Д. Луспеника, це не відповідає закону. У зазначених статтях як у ЦПК 1963 р., так і в новому ЦПК, які вказують на законодавство, відповідно до якого суд вирішує справи, мається на увазі лише застосування судами при розгляді цивільних справ аналогії матеріального права, а не процесуального права. Так, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого – суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). З цього чітко випливає, що йдеться про законодавство, відповідно до якого суд вирішує справу по суті матеріально-правового спору (саме так звучить назва, статті 8 ЦПК), а не про процесуальне законодавство, за яким здійснюється розгляд справи (судочинство), так як про це законодавство окремо йдеться в ч. 1 ст. 2 ЦПК України і про аналогію там нічого не зазначено. Застосування матеріально-правової аналогії було передбачено і в аналогічній статті 11 ЦПК 1963 р., але зазначене не означало, що на законодавчому рівні була закріплена процесуальна аналогія. Саме такою на даний час є процесуальна доктрина і на це неодноразово вказувалося ученими-процесуалістами [4, с. 48-49]. На нашу думку, частину 8 статті 8 ЦПК України слід тлумачити правильно, а саме законодавець цією нормою передбачив аналогію закону і права в цивільному процесі. Більше того, можна назвати норму статті 35 ЦК України, де ч. 3 зазначеної статті передбачає можливість надання повної цивільної дієздатності фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. У той же час у разі, коли батьки (усиновлювачі), піклувальники або орган опіки та піклування не бажатимуть, щоб особа була підприємцем і займалася підприємницькою діяльністю й не нададуть їй дозволу на це, особа на зможе пройти державну реєстрацію й набути в кінцевому випадку повної цивільної дієздатності та звернутися до суду. Звернутися до суду із заявою особа не зможе, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 35 ЦК України відсутність згоди зазначених вище суб’єктів повинна передувати зверненню до суду, і тільки після звернення до цих суб’єктів можна буде звернутися до суду. Окрім зазначеного хотілося б згадати, що відповідно до норм закріплених в главі 3 розділу 4 ЦПК України розгляд судом справ про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності виходить можливий тільки щодо неповнолітніх осіб, які працюють за трудовим договором або є матір’ю чи батьком дитини відповідно до актового запису цивільного стану. Цілком логічно виникає запитання як особа тоді зможе реалізувати своє матеріальне право закріплене нормою цивільного права, якщо не передбачено процедурний порядок його реалізації в такій ситуації. Тому й необхідною та обов’язковою є аналогія в цивільному процесі.
Література: 1. Цивільний процесуальний кодекс України : науково-практичний коментар : У 2 т. / За заг. ред. С. Я. Фурси. – К. : Видавець Фурса С. Я. : КНТ, 2010. – Т. 1. – 1044 с. 2. Скакун О. Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс) : підручник / О. Ф. Скакун. – Харків : Еспада, 2006. – 776 с. 3. Цивільний процес України : академічний курс : підручник / Фурса С. Я., Фурса Є. І., Гетманцев О. В., Щербак С. В., Лазько Г. З. та ін; За заг. ред. С. Я. Фурси. – К. : Видавець Фурса С. Я. : КНТ, 2009. – 848 с. 4. Балюк М. І., Луспеник Д. Д. Практика застосування цивільного процесуального кодексу України (цивільний процес у питаннях і відповідях). Коментарії, рекомендації, пропозиції. – Х. : Харків юридичний, 2008. – 708 с. 5. Фурса С. Я., Щербак С. В., Євтушенко О. І. Цивільний процес України : Проблеми і перспективи : Науково-практичний посібник / С. Я. Фурса, С. В. Щербак, О. І. Євтушенко. – К. : видавець Фурса С. Я. : КНТ, 2006. – 448 с. 6. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // www.portal.rada.gov.ua
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
