Зародження цивільної процесуальної форми необхідно шукати у звичаях Київської Русі. Пізніше звичаї набули загальнообов’язкового характеру. Цьому сприяло не тільки їх використання як підстави для вирішення конфліктів, але і внесення до перших законодавчих актів, що стали, фактично, зводами звичаєвого права.
Одним із таких зводів звичаєвого права була й Руська Правда давніх слов’ян. Судочинство часів Руської Правди було тяжебним (позовним), усним і гласним. Про змагальний характер давньоруського процесу можна зробити висновок не тільки з активної участі сторін у доказуванні своєї правоти, а й із засобів доказування.
Аналіз законодавства Великого князівства Литовського дозволяє говорити про повільне, але все-таки послідовне ускладнення форм цивільного процесу, що в цілому відповідало напрямам змін у суспільному й державному житті князівства .
Заслуговує на особливу увагу порядок розгляду цивільних справ у період національно-визвольного руху українського народу, підсумком якого стало відновлення української державності та утворення Гетьманщини. Цей етап вітчизняної державності цікавий помітним інституціональним становленням судової влади. Різноманітність судових інстанцій обумовила і складну систему джерел права, серед яких виокремлюються звичайне козацьке право, акти козацької старшини, Статути Великого князівства Литовського 1588 року, деякі збірники магдебурзького права в обробці польських авторів («Саксон», «Право Хелмське» та ін.). Період, що розглядається, ознаменувався й підготовкою збірника «Права, за якими судиться малоросійський народ».
Наступні події засвідчили примусовий перехід до моделі російського законодавства, враховуючи все більші обмеження української автономії. 1780 року на Лівобережній Україні було запроваджено загальноросійський устрій і законодавство. Водночас землі Західної України залишалися у складі різних держав.
Підсумком законодавчої роботи стала відома судова реформа XIX сторіччя. На зміну дореформеному слідчому (інквізиційному) процесу прийшло цивільне судочинство європейського зразка.
В основу Австрійського Статуту цивільного судочинства 1895 року були закладені демократичні цінності – усний і відкритий порядок ведення процесу, безпосередність дослідження доказів і їх оцінка за внутрішнім переконанням судді, змагальна форма здійснення цивільної процесуальної діяльності, що виявляється в тому, що кожна сторона, незалежно від того, мала вона адвоката чи ні, повинна була з’явитися до суду особисто . Цей Без серйозних змін Австрійський Статут цивільного судочинства діяв майже 100 років.
Перша світова війна і наступний за нею розпад Російської та Австро-Угорської імперій обумовили значну модифікацію судової влади й законодавства. Для Лівобережної України це означало початок панування радянського законодавства. Тільки в 1924 році відбулося прийняття першого ЦПК УРСР.
Наступний етап розвитку цивільного судочинства пов’язаний із широкою кодифікацією радянського законодавства, яка відбулася всередині 50-х років XX сторіччя. Її підсумком стало прийняття ЦПК УРСР 1963 року.
У перші роки незалежності України було внесено низку змін до ЦПК, що в цілому характеризує цей етап як спробу більш-менш осмисленого пристосування застарілих нормативних актів до швидко змінюваних обставин.
Таким чином, тривала роз’єднаність нашої території природно не могла не позначитися на формуванні рис вітчизняного цивільного судочинства. Однак буде справедливим і зворотне твердження про те, що національний цивільний процес подолав у своєму розвитку типовий шлях країни континентального права, від ранніх форм захисту права до кодифікованих актів, які детально регулюють порядок розгляду й вирішення цивільних справ. Еволюція судових процедур показує, що Україна тяжіє до європейських цінностей, серед яких право на судовий захист, справедливий судовий розгляд. І хоча українські землі у складі інших державних утворень ішли до цього різними шляхами та в різний період часу, неодмінною умовою їх розвитку був пошук найбільш оптимальної форми здійснення судочинства.
Література:
1. Ковальова С. Г. Еволюція судової системи і судочинства на українських землях Великого князівства Литовського : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / Ковальова Світлана Григорівна; Одеська національна юридична академія. – Одеса – 2004. – С. 9.
2. Городницька Л. В. Суд і судочинство на Буковині (остання чверть XVIII – початок XX ст.) : автореф. дис. … канд. іст. наук : 07.00.01 / Городницька Людмила Василівна ; Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича. – Чернівці, 2002. – С. 11.
|