Аграрне законодавство України є концентрованим відображенням тих змін та процесів, що відбувається в аграрній сфері нашої країни. Суттєвий вплив на стан аграрного законодавства здійснюють, перш за все, зміни в економіці, перехід до нових ринкових відносин, що в свою чергу змінює ряд базових факторів, які визначать характер правового регулювання суспільних відносин в аграрній сфері.
Сучасне аграрне законодавство України характеризується, по-перше, надмірною кількістю нормативно-правових актів, що мають неоднакову юридичну силу, по-друге, "розкиданістю" аграрно-правових норм по законодавчих і підзаконних актах, що належать до інших галузей права, по-третє, великою питомою вагою відомчих нормативно-правових актів, які часто суперечать аграрним законам або дають можливість їх двоякого тлумачення,наприклад принципи земельного законодавства що містяться у Земельному кодексі [1], що в свою чергу впливає на практику застосування права. Ці вади аграрного законодавства обумовлюють сучасні проблеми аграрної правотворчості в Україні.
Сьогодні постає загальна проблема вдосконалення аграрного законодавства України, пов’язана з упорядкуванням правового регулювання суспільних відносин у сільському господарстві. Важливим моментом при цьому виступає наукова обґрунтованість процесу та придатність його результатів на практиці, його максимальна практична ефективність. Таким чином, проблема вдосконалення аграрного законодавства, на думку О. В. Салко, має безпосередній зв’язок із теоретико-науковими завданнями вивчення проблем аграрного права України. Тісно контактує вона і з практичними завданнями щодо використання науково обґрунтованих результатів у правовому регулюванні конкретних суспільних відносин [2, с. 181].
Важливе значення для розвитку аграрного законодавства має його відповідність Конституції України. Безперечним є твердження О. О. Погрібного, що одним з основних чинників, який негативно впливає на законотворчий процес у державі, на його якість і ефективність, у тому числі аграрного законодавства, формування ринкових відносин у сфері агропромислового комплексу, стало затягування процесу прийняття Конституції України. У зв’язку з цим виник досить великий часовий проміжок від проголошення незалежності України до прийняття її нової Конституції [3, с. 217].
Як показує практика для удосконалення законодавства часто використовується його систематизація у вигляді інкорпорації, консолідації або кодифікації. При інкорпорації форми законодавства лише упорядковуються, а зміст його залишається таким самим. Консолідація — об'єднання нормативних актів, виданих у різний час з одного й того ж питання, але зосереджених у різних актах у новий єдиний акт зведеного характеру. Такий акт є новим за формою, але не за змістом тому, що консолідація сприяє удосконаленню лише форми законодавства, не змінюючи його по суті. Кодифікація — усяка діяльність щодо об'єднання законодавства в укрупнені акти, кодекси. Тобто це такий спосіб систематизації законодавства, при якому упорядкування форми раніше виданого законодавства провадиться поряд з удосконаленням його змісту по суті. Таким чином, ліквідуються прогалини в законодавстві, переглядаються нормативні приписи, що застаріли або не виправдали себе, законодавство доповнюється новими положеннями [4, с. 23].
Необхідно зазначити, що науковцями запропоновані варіанти проведення систематизації аграрного законодавства у вигляді кодифікації. При цьому основним комплексним кодифікаційним актом, що регулює аграрні відносини в Україні, має стати Аграрний кодекс України. Предметом правового регулювання запропонованого кодексу мають стати аграрні відносини, що становлять комплекс взаємопов'язаних майнових, підприємницьких, земельних, трудових, членських, учасницьких, управлінсько-контрольних суспільних зв'язків, які складаються у сфері виробничих, підприємницьких, споживчих відносин за участю суб'єктів аграрної підприємницької діяльності всіх форм власності, організаційно-правових форм і методів господарювання, відносин, спрямованих на насичення продовольчого ринку продуктами харчування, продовольством та сировиною рослинного і тваринного (в тому числі водного і мисливського) походження [5, с. 59].
Важливим є також відображення в структурі Аграрного кодексу питань правового регулювання якості та безпеки сільськогосподарської продукції, як базового фактору конкурентоспроможності агропромислового виробництва. При цьому доцільним є докладна правова регламентація таких елементів як державне регулювання якості та безпеки сільськогосподарської продукції; стандартизація, сертифікація та метрологія; забезпечення ефективного використання природно-ресурсного потенціалу та можливості виробництва екологічно-чистої продукції; державний контроль; відповідальність щодо порушення норм законодавства та ін. Необхідним є також врахування особливостей правового регулювання виробництва сільськогосподарської продукції на галузевому рівні.
Отже, прийняття Аграрного кодексу є необхідним для заповнення прогалин у законодавстві, усунення суперечностей між нормативно-правовими актами. На мою думку, розробка і прийняття Аграрного кодексу, сприятиме підвищенню ефективності правового регулювання аграрних відносин, забезпечить правове регулювання у сфері аграрно-підприємницької діяльності, організаційно-правових форм та методів господарювання, що в свою чергу забезпечить найвищу форму законодавчого регулювання аграрних відносин.
Література:
1. Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768
2. Салко О. В. Соціально-економічні чинники реформування аграрного законодавства України / О. В. Салко // Університетські наукові записки. – 2005. – № 4 (№ 16). – С. 180-186.
3. Аграрне законодавство України: проблеми ефективності. / [В. І. Семчик, В. М. Стретович, О. О. Погрібний та ін. За ред. В. І. Семчика]; НАН України; Ін-т держави і права ім. В. М.Корецького. – К.: Наук. думка, 1998. – 239 с.
4. Аграрне право України: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / В.М. Гайворонський, В.П. Жушман, В.М. Корнієнко та ін.; За ред. В.М. Гайворонського та В.П. Жушмана. - Х.: Право, 2003. - 240 с.
5. Аграрне право України: Підручник / В.З. Янчук, В.І. Андрійцев, С.Ф. Василюк та інші; За редакцією В.З. Янчука. - 2-е вид., перероб. та допов.- К.: Юрінком Інтер, 2000. - 720 с.
________________
Науковий керівник: Наливайко Лариса Романівна, доктор юридичних наук, Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
