Для українського суспільства на етапі його еволюції до відкритого, громадянсько кого і правового феномен права, прав і свобод людини має ключове значення. Тому верховенство права як принцип і як соціальне явище дедалі частіше відображається у вітчизняній юриспруденції – як практичній, так і теоретичній. Про потребу досліджень у цій сфері вже неодноразово наголошували вітчизняні науковці (зокрема, фахівці-теоретики: А. Заєць, М. Козюбра, А. Колодій, М. Кравчук, А. Назаренко, М. Цвік, Ю. Оборотов, М. Погребняк, П. Рабінович, В. Саліванов, О. Скакун, О. Скрипнюк, С. Шевчук). Саме тому назріла необхідність проаналізувати ствердження верховенства права у сучасному національному законодавстві, зокрема для того аби виділити в ньому основні аспекти принципу верховенства права та оцінити державний рівень його сприйняття.
Верховенство права – це реальне відображення нормальної ситуації випереджувального розвитку природних прав людини порівняно з розвитком системи об’єктивного юридичного права та й правової системи. Суб’єктивне право, природні права людини завжди вищі, перші, оскільки мають „вести” за собою об’єктивне юридичне право. Обов’язок держави – скоротити дистанцію такого відставання.[6;С. 341-342]
З огляду на вище вказане необхідно підкреслити, що ця проблема є
актуальною у сучасній юриспруденції і потребує ґрунтовного дослідження.
Україна, обравши шлях незалежності і соборності та закріпивши це в Конституції, підтвердила своє прагнення розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, однією із основних засад розбудови якої є забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
Права і свободи людини становлять абсолютну цінність і є невід'ємними, так як належать кожному від народження. У будь-якому суспільстві вони є важливим інститутом, за допомогою якого встановлюється правовий статус особи, межі вторгнення в її особисту сферу, закріплюються гарантії захисту і реалізації її прав і свобод. Тому їх забезпечення - одна з найголовніших функцій держави.
Конституція України, норми якої є нормами прямої дії, проголосила, що людина, її життя, здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека є найвищою соціальною цінністю. Вона підносить права людини в центр державної політики. Основний Закон визначає, що держава відповідає за свою діяльність перед людиною. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Отже, Конституція України є основою, базисом подальшої законодавчої та іншої нормотворчої діяльності, її норми мають домінуюче місце у правовій системі України. Для гарантії можливостей реалізації всіх прав та свобод людини і громадянина держава проявляє неухильну політичну волю до послідовного забезпечення механізму здійснення конституційних прав і свобод.[1; Ст.5]
Проте становище у сфері прав людини в Україні є неоднозначним, у деяких сферах суспільного життя спостерігається обмежений прогрес та існують серйозні проблеми. Багато конституційних положень для їх повної реалізації не підкріплені біжучими законами і все ще очікують на прийняття. Тому на практиці дійсні права людини часто не відповідають конституційним вимогам.
На сьогодні вкрай актуальним є питання поглиблення всебічної співпраці усіх гілок державної влади, спрямування їх зусиль на прийняття узгоджених та скоординованих рішень. Без цього неможливе поглиблення ринкових перетворень, розв'язання жодної із соціально-економічних проблем, здійснення реформ, підвищення добробуту людей тощо.
Визначальними напрямами розвитку законодавства є: по-перше, розробка нових законів, необхідність прийняття яких випливає із Конституції; по-друге, приведення чинних нормативно-правових актів у відповідність до Основного Закону і, по-третє, адаптація діючого законодавства до норм європейського, міжнародного права.
Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади України (в межах компе¬тенції) спрямовують свою діяльність в напрямах законодавчого врегулювання існуючих проблем, організаційного сприяння дотриманню прав та свобод людини.
Однак, незважаючи на збільшення обсягів законопроектних робіт, темпи прийняття законів значно повільніші, ніж темпи їх напрацювання.
Одна з найважливіших причин того, що в Україні гальмується процес прийняття законів - відсутність єдиної системи розробки актів законодавства та проведення аналі¬зу ефективності їх застосування.[4; С. 32-35]
Необхідно підготувати проект єдиного закону про нормативно-пра¬вові акти, в якому будуть комплексно врегульовані всі питання нормотворчої діяльності. Прийняття зазначеного документу сприятиме дотриманню органами виконавчої влади Конституції України і забезпечить захист прав та свобод громадян.
У систематизації українського законодавства позитивну роль повинно відіграти зібрання законодавства України.
У зв'язку з активізацією в останні роки законотворчої діяльності, а також з необхідністю ефективного правового врегулювання найбільш важливих суспільних відносин здійсне¬но ряд заходів щодо оптимізації нормотворчої діяльності усіх суб'єктів права законодавчої ініціативи, зокрема запроваджено єдину систему планування, координації та контро¬лю за нормотворчою діяльністю центральних органів виконавчої влади.
Конституція і закони України увібрали в себе міжнародно-правові норми з питань громадянства. Завдяки цьому прослідковується відповідність національного законодавства загальновизнаним міжнародно-правовим стандартам і принципам у цій сфері: єдиного громадянства, рівності всіх перед законом, недискримінаційності тощо.[5; С. 46-49]
Серед найпопулярніших ідей сучасного державного будівництва в Україні є ідея правової держави. Вона стала програмною вимогою всіх політичних партій і юридично закріплена в Основному Законі – Конституції. Ми повинні розбудовувати державу найвищої якості, де право, створене на засадах соціальної справедливості, найвищої поваги до особистості, виступає основним регулятором суспільних відносин, де запроваджено особливо шанобливе ставлення до права. Однак практика розбудови українського суспільства і держави підтверджує, у певній мірі, декларативність цього конституційного положення.
Основними напрямами формування правової держави в Україні слід визнати відповідні політичні, економічні, соціальні, ідеологічні та організаційно-правові заходи щодо втілення основних принципів такої держави. Наскрізне забезпечення прав людини в усіх сферах державної влади і місцевого самоврядування є імперативом державної правової політики в галузі прав людини, на яку спрямована правова реформа.
Успішне проведення правової реформи найближчим часом створить правову систему в Україні, яка буде ефективним інструментом формування громадянського суспільства з соціально-орієнтованою ринковою економікою, де реально юридичними засобами будуть надійно захищені права та свободи людини і громадянина.[3; С. 118-122]
Україна вже відбулася як держава незалежна, але не відбулася як держава правова. Необхідно докласти максимум зусиль для того, щоб суверенній Україні бути право¬вою державою, щоб у нашій державі панував Його Величність Закон, права і свободи людини і громадянина стали гарантованою реальністю.
Література:
1. Конституція України: Із змінами, внесеними згідно із Законом N 2222 IV від 08.12.2004 р. – К.: Велес, 2006.
2. Буткевич В. Права людини в Україні. Щорічник.-К., 1995.-С.20-48.
3. Законотворчість. Конституційні засади законотворчої діяльності. Ред. кол.: О.В.Богачова, В.О.Зайчук (голова), О.Л.Копиленко, С.В.Шевчук. - К.,2005.- 345 с. (Бібліотека Української школи законотворчості).
4. Пащенко О. Європейські стандарти у галузі прав людини: реалії та перспективи українського законодавства// Право України. - 2006.- №4.- .32-35.
5. Шаповал В., Шаповал Т. Загальна характеристика конституційних статусів людини і громадянина в Україні// Право України. -2006.- №9.- С.46-49.
6. Юридична енциклопедія. – Т.1. – К., 1998.- 832 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
