Визначальною ознакою правової держави є визнання і забезпечення прав людини. Як відомо, філософсько-правове обґрунтування концепції прав людини було здійснено мислителями Нового часу. Проте аналіз юридичної та богословської літератури свідчить про спроби науковців віднайти духовні, метафізичні основи етико-правової конструкції прав людини у більш давній, порівняно з філософією, формі суспільної свідомості – релігії.
На християнські витоки прав людини вказують як правознавці, так і богослови, зокрема ігумен Веніамін (Новік), Д. Голенбах, В. Губер, О. Лукашова, М. Маринович, С. Рабінович, А. Ціммерман, Р. Папаян, Т. Шіррмахер, М. Шупак, А. Яннулатос та інші.
Розділяючи погляди зазначених вище вчених, вважаємо за доцільне детальніше зупинитись на природно-правовому розгляді одного з аспектів християнського віровчення – християнській антропології. Адже, як слушно зазначає Л. Петрова: «…зрозуміти, що є дійсно правом, неможливо без пізнання природи людини. Визначення сутності права мусить розпочинатися з антропологічного моменту» [5, с.71].
Відповідно до християнського богослів’я, людина являється вінцем творіння, вершиною творчого процесу трьох Осіб Божественної Трійці. Перш ніж створити людину, Вони радились один з одним: «Створімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою» (Бут. 1:26) [2, с.156].
Тема образу і подоби Божої – одна з центральних в християнській антропології: більшою чи меншою мірою її намагалися розкрити більшість богословів.
Варто зазначити, що Отці і Учителі Церкви по-різному відповідали на питання про образ Божий: одні вбачали його в розумі, інші в свобідній волі, треті — в безсмерті. Якщо ж об’єднати їхні думки, то отримаємо цілковите уявлення, що таке образ Божий у людині. Таким чином, людина носить образ Божий у вищих якостях душі, особливо в її безсмерті, в свобідній волі, в розумі, в здатності до чистої безкорисливої любові.
При цьому, наголошують богослови, образ Божий мусимо бачити тільки в душі, а не в тілі, оскільки Бог за Своєю природою є найчистішим духом, не окутаний ніяким тілом і непричетний до матеріальності. Тому поняття образу Божого може відноситися тільки до нематеріальної душі. Хоча в історії права все-таки простежуються випадки ототожнення образу і подоби Божої з тілесністю людини. Наприклад, перший християнський імператор Костянтин заборонив калічити розпеченим залізом обличчя злочинців, оскільки «вони носять подобу Божу» [3, с.22].
Що ж стосується «подоби Божої», то вона, як правило, відмежовується від «образу» і тлумачиться теологами як потенційна здатність людини богоуподібнюватись «шляхом діяльної вправи і вдосконалення природних властивостей за заповіддю Спасителя: «Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний!» (Мт. 5:48) [2, с.174].
Таким чином, християнське бачення людини як «образу і подоби Божої» надає людській гідності, як основній підвалині ідеї прав людини, трансцендентного, абсолютного, «божественного» характеру [4, с.147-148].
А про рівну гідність всіх людей свідчить, зокрема, положення християнської антропології про походження людства від одних прабатьків: «І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх. І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю…» (Бут. 1:27-28).
Вказує на рівність всіх людей і апостол Павло у Посланнях до колосян та до галатів: «Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої…» (Гал. 3:28; Кол. 3:11).
Щодо проблеми окремих біблійних положень етнічно- і статево-дискримінаційного характеру, то вона, як справедливо зауважив С. Рабінович, цілком знімається в разі здійснення суто «христоцентричної» біблійної герменевтики, тобто, коли насамперед враховуються вчення і поведінка самого Ісуса Христа [6, с.50-51].
Отже, проведений аналіз положень християнської антропології дозволяє зробити висновок, що в праоснові новочасної теорії прав людини лежить все-таки християнський світогляд з відповідним розумінням встановленої Богом сутності рівної гідності всіх людей.
Література:
1. Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту. – К.: Українське біблійне товариство, 2002. – 1160 с.
2. Вепрук В., протоієрей. Догматичне богослів’я: Підручник. – Чернівці: Рута, 2002. – 543 с.
3. Мейендорф И., протопресвитер. История Церкви и восточно-христианская мистика. – М.: Институт ДИ-ДИК, 2000. – 576 с.
4. Папаян Р. Христианские корни современного права. – М.: Норма, 2002. – 416 с.
5. Петрова Л. Нариси філософії права: Навч. посібник. – Харків, 1995. – 260 с.
6. Рабінович С. Права людини «першого покоління» і канонічні джерела християнства // Право України. – 2001. – № 3. – С. 50-53.
|