ПРОБЛЕМИ ВПРОВАДЖЕННЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА В НАЦІОНАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ ЩОДО МІЖНАРОДНОГО УСИНОВЛЕННЯ
28.02.2007 18:15
Author: Деркаченко Юлія Вікторівна, аспірант Інституту законодавства Верховної Ради України
[Constitutional law. International law]
Для реалізації міжнародних стандартів з усиновлення велике значення мають національні засоби імплементації норм, які закріплені в Гаазькій Конвенції. Саме з допомогою внутрішньодержавного права держави–учасниці конвенції забезпечують проведення у життя своїх міжнародно-правових зобов'язань. Загального визнання отримала позиція, що реалізація норм міжнародного права відбувається шляхом застосування міжнародних і національних засобів. Ці засоби тісно пов'язані одне з одним тому, що держава забезпечує їх виконання. Крім того, проведення у життя міжнародно-правових норм про забезпечення процесу усиновлення неможливе без внутрішньодержавних норм.
Проведення у життя прав дитини як складової міжнародного усиновлення вимагає прийняття державою національних норм для забезпечення їх реалізації саме у межах країни, де дитина перебуває і де реалізуються інтереси дитини [1, c. 262].
Проблема міжнародного усиновлення має комплексний характер і удосконалення правових її засобів вимагає гармонізованого внесення відповідних положень як у міжнародно-правове (конвенції, угоди), так і внутрішньодержавне законодавство. Дослідження юридичного змісту міжнародних стандартів з усиновлення свідчить, що всі вони закріплені в нормах міжнародного права, які не виконуються самостійно та вимагають спеціальних дій держав щодо їх імплементації в національному праві. Тому особливого значення набуває міжнародний контроль за виконанням міжнародно-правових зобов'язань державами-учасниками Гаазької Конвенції, а також інші міжнародні і національні заходи із проведення міжнародних стандартів прав з усиновлення в життя.
Міжнародний договір, виходячи із подвійної природи міжнародних відносин у сфері усиновлення може розглядатися правове джерело регулювання цивільно-правових відносин, що виникають. Оскільки таку свою роль договір виконує за умови трансформації його норм у внутрішньодержавне/міжнародне приватне право, особливу актуальність у методологічному плані набуває проблема імплементації його норм у національне законодавство [2, c.51].
Ситуація, що існує у сфері міжнародного усиновлення вимагає чіткого і розумного правового регулювання і контролю. Це стосується й українського законодавства, де необхідно привести закони у відповідність з існуючими міжнародними договорами: національним інтересам України відповідає негайне приєднання до Гаазької Конвенції про захист та співробітництво в галузі міждержавного усиновлення (далі - Гаазька Конвенція) [3] та її ратифікацію, з попереднім узгодженням деяких статей національного законодавства України, зміст яких суперечить Гаазькій Конвенції (питання юридичних умов посередницької та комерційної діяльності). Чинна в Україні правова система регулювання міжнародного усиновлення ще не адекватна потребам суспільства у цій сфері, необхідно привести закони у відповідність з існуючими міжнародними договорами та конвенціями (Закон України „Про охорону дитинства” та Сімейний кодекс України).
Інформація про усиновлення, наявна в Центрі усиновлення та в органах опіки, про сиріт, які потребують усиновлення, повинна бути абсолютно відкритою для всіх бажаючих, регулярно публікуватися у відкритих виданнях, висвітлюватися по телебаченню тощо. З метою вдосконалення законодавства пропонується:
а) ввести ліцензування діяльності у сфері усиновлення як національних, так і міжнародних організацій на території України;
б) укладення цивільно-правових угод із фізичними особами для здійснення послуг щодо організації, прийому та розміщення кандидатів в усиновителі для проживання, усному (письмовому) перекладі, а також іншої допомоги в оформленні усиновлення;
в) ведення урядовим органом державного управління з усиновлення і захисту прав дитини реєстру іноземних органів та організацій з міжнародного усиновлення;
г) введення державної дотації українським усиновителям на оплату послуг посередницького агентства.
Вважаємо, що ухвалення вищенаведених зауважень при формуванні і корекції правотворень дасть змогу створити універсальне, що відповідає найвищим вимогам міжнародного права, законодавство про усиновлення в Україні.
Література
1. Лисенкова О. С. До питання про співвідношення міжнародного права і національного законодавства України // Законодавство України та міжнародне право (проблеми гармонізації): Зб. наук. пр. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1998. – Вип. 4. – С. 262.
2. Ефективність імплементації міжнародних договорів у національне законодавство як чинник правового забезпечення безпеки у причорноморському регіоні України. Актуальні проблеми політики / Збірник наукових праць. – Одеса, 2004. – №21. – С. 51-57.
3. Конвенція про захист дітей та співробітництво в галузі міждержавного усиновлення // http://www. Javascript :openimage ("zakon_m_pdf/konventia _prozahist_dytyny. pdf",800,600).
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
