Дані судової статистики свідчать, що кількість цивільних справ наказного, позовного, окремого провадження, розглянутих із порушенням встановлених ЦПК строків, становила 10,3 % у 2010 р. (10,8 % у 2009 р.) від кількості тих справ, провадження в яких було закінчено; із них понад строки, передбачені ст. 157 ЦПК, – 12,1 % у 2010 р. (13,6% у 2009 р.) [1].
Верховний Суд в своєму листі від 25.01.2006 р. № 1-5/45 наголошує, що перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини з питань порушення вказаної норми не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, а й призводить до значних втрат державного бюджету. При цьому критеріями оцінювання розумності розгляду справи виступає, зокрема, поведінка насамперед суду.
Немає сумніву, що недотримання строків розгляду цивільних справ порушує приписи зазначеної Конвенції, права учасників процесу та цивільну процесуальну форму в цілому, негативно позначається на завданнях цивільного судочинства.
З огляду на зазначене, виникає необхідність в обґрунтуванні оптимізації цивільної процесуальної форми та раціоналізації деяких процесуальних дій, запропонувавши деякі шляхи забезпечення дотримання існуючих строків розгляду цивільних справ. Такими шляхами (способами) ми бачимо, передусім, вчинення процесуальних дій саме суддею на підготовчій стадії цивільного процесу.
Одним із чинників створення умов для своєчасного розгляду цивільних справ стало скасування обов’язкового характеру попереднього судового засідання (під час проведення судової реформи 2010 р.), недоцільність обов’язкового проведення якого нами було науково обґрунтовано ще у 2009 р. [2], а також запровадження нових правил здійснення судових викликів і повідомлень. Проте, на наше переконання, підготовка цивільної справи до розгляду залишається головною стадією, від якої залежить своєчасність судового розгляду, адже ще в постанові Пленуму Верховного Суду України від 01.04.1994 р. № 3 «Про строки розгляду судами України кримінальних та цивільних справ» було зазначено, що основними причинами порушення строків розгляду цивільних справ є незадовільна організація судових процесів, поверхове вивчення справ, упущення при підготовці цивільних справ до судового розгляду, через що розгляд окремих справ неодноразово відкладається, нерідко безпідставно і на невизначений строк. Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції також свідчить, що найчастіше до порушення строків розгляду цивільних справ призводили, зокрема, неналежний рівень вивчення та підготовки справ до розгляду [3].
Як зазначив Пленум Верховного Суду у вказаній постанові, суддям належить ретельно проводити підготовку справ до судового розгляду, зважаючи на те, що упущення і недбалість на цій стадії призводять не тільки до тяганини при розгляді справ, а й до порушень прав учасників судового розгляду та постановлення незаконних і необґрунтованих рішень.
З огляду на зазначене, одним із шляхів дотримання своєчасного розгляду цивільних справ нами, передусім, вбачається надання судді на підготовчій стадії цивільного процесу повноважень з власної ініціативи, в порядку підготовки справи до судового розгляду, витребовувати (зобов’язувати надати) докази, без яких неможливо розглянути конкретну справу з огляду на характер спірних правовідносин і визначений на цій основі предмет доказування.
На нашу думку, саме завдяки ініціативності суду на підготовчій стадії процесу (зокрема шляхом витребування в ухвалі про порушення провадження у сторін необхідних для розгляду справи доказів) вдається забезпечувати своєчасність розгляду справ в порядку господарського судочинства (кількість справ, розглянутих господарськими судами у 2010 р. понад строки становила усього 0,02 % [4]).
У цивільному ж судочинстві, з метою забезпечення ефективного здійснення сторонами їхніх процесуальних прав та забезпечення належної підготовки справи до судового розгляду, суддя, на наш погляд, має в ухвалі про відкриття провадження у справі попередити про обмежені строки розгляду та роз’яснити сторонам їх обов’язок надати усі наявні у них докази або повідомити про них суд, встановивши для цього певний строк та роз’яснивши наслідки їх несвоєчасного подання.
На практиці мають місце випадки, коли, з огляду на предмет спору та характер спірних правовідносин, до предмету доказування входять факти, належними та допустимими доказами на підтвердження яких можуть бути лише офіційні документи від БТІ, органів нотаріату, внутрішніх справ, РАЦС тощо, отримати які учасники судового розгляду самостійно не можуть, що потребує відповідних судових запитів.
Незважаючи на встановлену ЦПК України фактичну заборону суду збирати докази з власної ініціативи, варто зазначити, що ініціативність суду в з’ясуванні обставин справи має існувати завжди і це жодним чином не обмежує дію принципу змагальності, адже згідно зі ст. 214 ЦПК України суд зобов’язаний за будь-яких умов вирішити питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються. Тому вважаємо, якщо позовна заява містить клопотання про витребування доказів, які позивачу самостійно отримати неможливо (а такі клопотання мають обов’язково міститися в позовній заяві), зокрема від державних органів, нотаріальних контор, БТІ, органів РАЦС, адресного бюро тощо, то суддя, з огляду на характер конкретного спору, на підставі ст. 137 ЦПК одночасно із відкриттям провадження у справі в порядку підготовки її до розгляду має витребувати ці докази. Адже недоцільно чекати попереднього чи першого судового засідання, щоб в ньому задовольнити клопотання позивача про витребування документів від зазначених організацій, без яких неможливе вирішення тієї чи іншої категорії спорів.
Водночас відсутність клопотання позивача про витребування доказів від організацій, необхідних для розгляду тієї чи іншої категорії справ, фактично позбавляє суд права витребовувати такі докази. Проте зазначені докази є необхідними для розгляду справи, а питання про їх витребування може бути вирішено лише у судовому засіданні, що обов’язково потягне його відкладення. Тому, з метою забезпечення належної підготовки справи до судового розгляду та вирішення її протягом розумного строку, нами вбачається необхідним внести зміни до ЦПК, надавши суддям право в справах позовного провадження з власної ініціативи витребовувати від зазначених установ офіційні відомості (докази), які є необхідними для розгляду тієї чи іншої категорії спорів (у справах окремого провадження, де дія принципу змагальності обмежена, така можливість існує: наприклад, у справах про визнання громадянина недієздатним суддя може витребувати з психоневрологічного диспансеру медичну документацію громадянина з метою вирішення в першому ж судовому засіданні питання щодо призначення судово-психіатричної експертизи, що дає змогу зекономити значний час).
Також вважаємо за необхідне внести до ЦПК зміни в частині доповнення реквізитів ухвали про відкриття провадження у справі та зазначати в таких ухвалах приблизний перелік доказів, необхідних для вирішення конкретної категорії справ, а також письмово роз’яснювати сторонам їх обов’язок доведення того чи іншого факту (подання того чи іншого доказу). Труднощів у цьому виникнути не повинно, адже, по-перше, на суддю покладено обов’язок визначити характер спірних правовідносин і предмет доказування, а по-друге, приблизний перелік доказів для конкретних категорій справ наводиться майже в кожній постанові Пленуму Верховного Суду України, які присвячені практиці розгляду певних категорій цивільних справ, а також в юридичних довідкових виданнях [5].
Поряд із витребуванням очевидних і необхідних доказів, на стадії підготовки справи до розгляду може виникнути необхідність залучити (викликати) для участі в першому судовому засіданні також суб’єктів, які за характером спірних матеріальних правовідносин та виходячи із заявлених позовних вимог, мають брати участь у справі. На нашу думку, в ЦПК відсутня пряма заборона суду з власної ініціативи вирішувати питання щодо кола учасників процесу. А отже, пропонуємо в ухвалі про відкриття провадження залучати до розгляду справи осіб, які є очевидними учасниками спірних правовідносин сторін і яких може стосуватися спір, а також органи, які беруть участь у справі в порядку ст. 45 ЦПК з метою захисту прав, свобод та інтересів інших осіб та для подання висновків на виконання своїх повноважень (наприклад, у справах, де обов’язковою є участь органів опіки та піклування, необхідно, на нашу думку, ще при відкритті провадження залучати їх до участі у справі в порядку ст. 45 ЦПК для попереднього вивчення питання і надання інформації в перше судове засідання щодо розв’язання спору і подання висновку [6]).
Викладене вище свідчить про наявність у суддів процесуальної можливості, проявляючи активність (ініціативність), забезпечувати своєчасний розгляд цивільних справ, зокрема за рахунок вчинення вищезазначених процесуальних дій на стадії підготовки справи до судового розгляду, що, безумовно, потребує поширеного втілення серед суддів на практиці.
Література:
1. Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції у 2010 р. (за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України. – 2011. – № 5 (129). – С. 17, 25.
2. Короєд С. О. Попереднє судове засідання в цивільному процесі: доцільність обов’язкового проведення // Судова апеляція. – 2009. – № 4 (17). – С. 81-93.
3. Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції у 2010 р. (за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України. – 2011. – № 5 (129). – С. 25.
4. Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції у 2010 р. (за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України. – 2011. – № 5 (129). – С. 17.
5. Чупрун В. Д. Підготовка цивільних справ до судового розгляду : Юрид. довід. – К. : Вид. – Культорол. центр «Софія», 1994. – 96 с.; Васильєв С. В. Довідник з підготовки до судового розгляду окремих категорій цивільних справ. – Х. : «Еспада», 2007. – 279 с.; Справочник по доказыванию в гражданском судопроизводстве / под ред. И. В. Решетниковой. – 4-е изд., перераб. – М. : Норма, 2007. – 480 с.
6. Короєд С. О. Участь у цивільному процесі органів опіки та піклування // Судова апеляція. – 2010. – № 4 (21). – С. 108-114.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
