Сама по собі помилка не у всіх випадках може стати умовою недійсності правочинів. Для цього необхідне дотримання певних умов, таких, наприклад, як істотність помилки, відсутність недобросовісності з боку особи, що помиляється та деяких інших.
Правочини під впливом помилки відносяться до правочинів з вадами волі. Таку позицію поділяють М.І. Брагінський, М.В. Кротов, І.В. Матвєєв, Н.В. Рабинович, Г.І. Стрельнікова, Н.Д. Шестакова та інші. На думку Р. Саватьє традиційна класифікація видів вад волевиявлення є невдалою і потребує спрощення. Відповідно до цієї класифікації помилка є одним з чотирьох таких видів (інші три - насильство, обман та збитковість) [1, с. 188].
Для визначення правочину дійсним необхідним є єдність волі та волевиявлення. В літературі зазначається, що волевиявлення - це дія, що визиває, змінює або припиняє права та обов’язки, тобто є зовнішнім вираженням волі. Задачею волевиявлення є правильно відображати внутрішню волю та доводити її до відома учасників правочину [2, с. 207]. Разом з тим, на практиці часто виникає питання, про те, якому з двох елементів правочину слід віддати перевагу в галузі юридичних відносин (внутрішньому, тобто суб’єктивному) чи зовнішньому (тобто об’єктивному)).
Зустрічаються такі позиції науковців щодо визначення вад волі в правочинах, вчинених під впливом помилки. По-перше, це неправильне формування волі особи; по-друге, розбіжність між волею і волевиявленням, або відсутність волі взагалі. До прихильників першого із зазначених підходів можна віднести О.С. Іоффе. Він зазначає, що у помилки (також як і при обмані) також правочин вчиняється внаслідок неправильного уявлення про моменти, що мають значення для його вчинення. Отже, недійсність правочину при помилці обумовлюється ненормальним процесом формування волі, спрямованої на вчинення правочину (а не відсутністю волі чи протиріччям між нею і волевиявленням) [3, с. 296].
Цікавою вдається позиція Н.В. Рабинович, яка називала правочини, вчинені під впливом помилки, правочинами зі спотворенням справжньої волі сторони. Також робиться акцент на те, що в даній категорії правочинів існує порочність саме формування волі, і не йде мова про відповідність вираженої волі справжній волі або не відповідність волевиявлення внутрішньої волі[4, с. 62-63].
М.В. Кротов [5, с. 306], досліджуючи правочини, вчинені під впливом помилки, зазначає, що вони характеризуються наявністю зовні вираженої, на перший погляд відповідаючої внутрішній волі, яка, разом з тим, сформувалася під впливом обставин, що спотворюють дійсну волю особи.
A.M. Ерделевський зазначає, що вада правочину, вчиненого під впливом помилки, полягає в тому, що волевиявлення учасника правочину не відповідає його справжній волі внаслідок спотворення дійсної волі під впливом на неї помилки, що має істотне значення. [6, с. 28].
О.В. Гутников зазначає, що при помилці формування волі суб'єкта при вчиненні правочину відбувається під впливом неправильних уявлень про обставини, що мають значення для його вчинення, хоча воля і відповідає його волевиявленню[7, с. 305].
Іншу позицію займають О.М. Садіков та Н.Д. Шестакова. Зокрема О.М. Садіков зазначає, що правочин, вчинений під впливом помилки, перестає відповідати ознакам правочину, тому як виражає волю його учасників неправильно внаслідок чого призводить до іншого результату, ніж який мався на увазі. Н.Д. Шестакова вказує на те, що порок волі або невідповідність внутрішньої волі волевиявленню є підставою для визнання правочину недійсним. Відносно помилки, як підстави для визнання правочину недійсним, зазначається, що виражена в правочині воля невірно склалася і правочин тягне для учасника інші правові наслідки, ніж ті, які він мав на увазі насправді [8, с. 64-65].
На думку В.Г. Голишева, вчиняючи правочин під впливом помилки, особа діє у прагненні досягти юридичних наслідків, яких насправді не бажає. Невідповідність між волею і волевиявленням, що при цьому виникає, має ненавмисний характер, оскільки перебуває поза свідомістю особи. Із зазначеного вище автор робить висновок, що воля особи в даному випадку є вільною, але недостатньо свідомою[9].
Після проведеного аналізу різних точок зору з досліджуваного питання можна дійти висновку, що кожна з наведених позицій має свої недоліки. Так, не можна говорити про те, що при помилці особа прагне досягти тих наслідків, яких насправді не бажає (як вважає В.Г. Голишев). Маючи на меті отримати певний результат вона несвідомо обирає невірний спосіб поведінки. Також, має недолік точка зору про те, що помилкою є коли воля не відповідає волевиявленню, так як воля, що з’явилась на підставі помилки вже є порочною і не потребує ніяких додаткових чинників.
На погляд Є.О. Коломійця, найбільш прийнятною є позиція Н.В. Рабинович[4, с. 63], яка стверджує, що у правочинах, вчинених під впливом помилки, порочне формування волі. В літературі зазначені три стадії, які необхідні для процесу формування волі, а саме: 1) виникнення необхідності і розуміння способів її задоволення; 2) вибір способу задоволення необхідності; 3) прийняття рішення здійснити правочин [10, с. 7]. Є.О. Коломієць зазначає, що якщо має місце на стадії виникнення потреби неправильне формування волі або розумінні способів її задоволення, то не можна буде визнати його недійсним, так як по суті йдеться про помилку щодо мотивів правочину. Таким чином, порок волі у правочинах під впливом помилки вбачається як хибне формування волі (окрім стадії мотивації)[11, с. 26].
Отже, проаналізувавши різні точки зору стосовно пороку волі у правочинах під впливом помилки, можна дійти висновку про неоднозначність підходів науковців щодо даного питання. Видається, що можна погодитися з твердженням про те, що порок волі у правочинах під впливом помилки вбачається як хибне формування волі.
Література:
1. Саватье Р. Теория обязательств: юридический и экономический очерк / Р. Саватье ; [пер. с франц. и вступит. статья Р. О. Халфиной]. – М. : Прогресс, 1972. – 440 с.
2. Ойгензихт В. А. Воля и волеизъявление (Очерки теории, философии и психологии права) / В. А. Ойгензихт. – Душанбе : Дониш, 1983. – 256 с.
3. Иоффе О.С. Избранные труды: в 4 т. – Т. 2. Советское гражданское правою / О.С. Иоффе. – СПб. : Юридический центр Пресс, 2004. – 511 с.
4. Рабинович Н. В. Недействительность сделок и ее последствия / Н. В. Рабинович. – Л. : Изд-во Ленинградского университета, 1960. – 171 с.
5. Гражданское право : учеб. : в 3 т. / [Н.Д. Егоров, И.В. Елисеев, А.А. Иванов и др.] ; отв. ред. А. П. Сергеев, Ю. К. Толстой. – [6-е изд., перераб. и доп.] – М. : Проспект, Телби. –2008. – Т. 1. – 784 с.
6. Эрделевский А. Заблуждение относительно природы сделки / А. Эрделевский // Закон. – 2002. – № 1. – С. 27-29.
7. Гутников О. В. Недействительные сделки в гражданском праве. Теория и практика оспаривания / О. В. Гутников. – М. : Бератор-Пресс, 2003. – 576 с.
8. Шестакова Н.Д. Недействительность сделок / Н.Д. Шестакова. – [2-е изд., испр. и доп.]. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2008. – 360 с.
9. Голышев В. Г. Существенное заблуждение как основание при¬знания сделки, совершенной в кредитной сфере, недействительной / В. Г. Голышев // Банковское право. – 2000. – № 4. – [Електронний ресурс] : Режим доступу : http://www.lawmix.ru/comm/6553/
10. Хейфец Ф.С. Недействительность сделок по российскому гражданскому праву / Ф. С. Хейфец. – [2-е изд., доп.]. – М. : Юрайт, 2000. – 162 с.
11. Коломиец Е. А. Заблуждение и обман как условия недействительности сделок : дис. … канд юрид наук : 12.00.03 / Евгений Александрович Коломиец. – Краснодар, 2005. – 179 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
