Діяльність органів прокуратури, що становить єдину систему, в Україні як державі, яка стала на шлях демократичного розвитку, спрямована на утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і захист від неправомірних посягань. Попри дискусійність положень про визначення ролі та місця прокуратури в системі органів державної влади, незаперечною є важливість її функцій, визначених відповідно до ст. 121 Конституції України [3] та ст. 4 Закону України «Про прокуратуру» [2]: підтримання державного обвинувачення в суді; представництва інтересів громадянина або держави в суді; нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Визначеним функціям, безперечно, повинні відповідати належні повноваження, організаційна структура, кадрове та матеріально-технічне забезпечення цих органів. З огляду на це діяльності органів прокуратури (які у різних країнах називаються по-різному: «державний обвинувач», «аторней обвинувачення», «державний прокурор» тощо [7]) постійно приділяється увага як у внутрішньодержавних, так і в міжнародних документах. Зокрема у Рекомендації № (2000) 19 Комітету Міністрів РЄ державам − членам Ради Європи щодо ролі державної прокуратури у системі кримінального судочинства акцентується увага на необхідності комплексу заходів для гарантування процесуальної незалежності діяльності прокурорів, серед яких виокремлюються правові та організаційні умови, відповідне матеріальне забезпечення їхньої діяльності: умов служби; достойної заробітної плати, вислуги років та пенсії (йдеться про необхідність досягнення певного балансу при визначенні їх розмірів між працівниками органів суду та прокуратури); вік виходу на пенсію; фізичний захист прокурорів та членів їхніх сімей.
Фінансування й матеріально-технічне забезпечення органів прокуратури здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України. Однак незадовільність бюджетного фінансування спонукала органи прокуратури в регіонах шукати додаткові джерела фінансових та матеріально-технічних ресурсів: субвенції з місцевих бюджетів, благодійна допомога [5].
Науковці вказують, що незалежність прокуратури може опинитися під загрозою, коли її фінансуватимуть приватні підприємці та інші структури, що не входять до її системи [4, с. 235]. Схожа ситуація спостерігається і в Російській Федерації. Крім того, для додаткового фінансування матеріально-технічного забезпечення органів прокуратури Постановою Уряду Російської Федерації від 26 січня 2000 р. був створений Фонд розвитку прокуратури, кошти з якого спрямовуються на посилення матеріально-технічної бази органів прокуратури; ремонт і будівництво службових приміщень органів прокуратури; будівництво й придбання житла для працівників прокуратури; фінансування заходів, пов’язаних із соціальним захистом, медичним обслуговуванням тощо [6].
Вважаємо, що така форма фінансової підтримки важливого елемента державного механізму не може бути виправданою, насамперед з огляду на необхідність неухильного виконання положень Закону України «Про джерела фінансування органів державної влади». Натомість поділяємо думку М.В. Косюти [4, с. 235] про те, що зміцненню прокуратури могло б сприяти виділення певної частини коштів, повернених державі завдяки діяльності органів прокуратури.
Позиція держави щодо фінансового забезпечення органів прокуратури достатньо повно й чітко представлена у Законі України «Про прокуратуру»: ст. 49 містить умови матеріального й соціального забезпечення працівників прокуратури; ст. 50 підтверджує, що прокурор і слідчий прокуратури знаходяться під захистом закону й представляє заходи правового й соціального їх захисту (відповідальність за тілесні ушкодження, образи, погрози, знищення майна, інші насильницькі дії щодо працівника прокуратори та пенсіонера з числа працівників прокуратури чи їхніх близьких родичів; відшкодування державою збитків, заподіяних знищенням чи ушкодженням майна; обов’язкове державне страхування життя й здоров’я працівників прокуратури тощо. Розуміння законодавцем важливого значення для гарантування реалізації принципу незалежності достатнього фінансування не лише органів прокуратури, а й кожного прокурора, зумовило прийняття у новій редакції статті 50-1, де достатньо детально виписаний механізм і особливості пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих прокуратури. Стаття 52 окреслює основні напрями й джерела фінансування і матеріально-технічного забезпечення органів прокуратури: надання пільг, компенсацій і гарантій; забезпечення службовими приміщеннями, засобами зв’язку, транспортом тощо.
Таким чином, виконання державою в повному обсязі обов’язку утримання органів прокуратури сприятиме виконання нею важливих функцій і реалізації принципу незалежності її діяльності.
Джерела:
1. Закон України «Про джерела фінансування органів державної влади» вiд 30.06.1999 № 783-XIV // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 34, ст.274
2. Закон України «Про прокуратуру» вiд 05.11.1991 № 1789-XII //Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1991, N 53, ст.793.
3. Конституція України вiд 28.06.1996 № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 30, ст. 141
4. Косюта М.В. Прокуратура України: навч. посібник. – Київ: Знання, 2010. – 404 с.
5. Рахункова палата: Правоохоронні відомства отримали 660 мільйонів гривень благодійної допомоги // [Електронний ресурс] – Режим доступу: news.dt.ua
6. Червонюк В.И. Конституционное право России. − М., 2004. // [Електронний ресурс] – Режим доступу: www. pravoznavec.com.ua
7. Шемшученко Ю., Г. Мурашин Прокуратура України в системі міжнародного співробітництва // Вісник Національної академії прокуратури України. − 2009.− №1. − С.23 − 28.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
