Інвестиційна діяльність – сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб та держави щодо реалізації інвестицій. Відповідно до закону України «Про режим іноземного інвестування» (надалі - Закон) іноземні інвестиції – цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту[1]. Під час здійснення таких операцій ресурси перерозподіляються між окремими суб’єктами та об’єктами різних країн. Міжнародна інвестиційна діяльність здійснюється у двох напрямках: вивезення капіталу та залучення іноземних інвестицій.
Іноземні інвестиції бувають приватними та державними. Головною метою приватних іноземних інвестицій є експорт інвестиційного капіталу за кордон у грошовій або товарній формі з метою розширення економічного впливу чи отримання прибутку. А головною метою державних іноземних інвестицій є, насамперед, створення економічних, правових та організаційних умов для сталого розвитку економіки країни, куди вкладаються інвестиції. [3, c. 304-306]
При здійсненні своєї діяльності, за межами території створення, великі транснаціональні корпорації використовують різні організаційно-правові форми, метою співробітництва яких є розширення діяльності корпорації і отримання при цьому прибутку або ж інші законні цілі. Впродовж тривалого часу компанії створювали у зарубіжних країнах національні підприємства або ж викуповували частки у їх статутному капіталі. Це давало змогу здійснювати повний контроль над їх діяльністю і при цьому відповідальність материнської компанії обме-жувалась і становила лише частку, вкладену у підприємство зарубіжної країни [4, с. 60]. Але, останнім часом, міжнародне партнерство за участю іноземних юридичних осіб спостерігається без створення нової юридичної особи. До такої форми міжнародного партнерства відносяться договори про спільну інвестиційну діяльність та концесійні договори. [4, c. 112-113]
Договiр про спільну інвестиційну діяльність – угода, що укладається між двома та більше фізичними чи юридичними особами (учасниками) для виконання певного проекту, досягнення відповідної мети, коли створення нової юридичної особи є недоцільним, невиправданим чи обтяжливим [4, c. 113]. Відповідно до статті 23 Закону, іноземні інвестори мають право укладати договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність (виробничу кооперацію, спільне виробництво тощо), не пов'язану із створенням юридичної особи, відповідно до законодавства України, а згідно пунктом 4 частини 2 статті 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиційна діяльність здійснюється шляхом спільного інвестування здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземними державами.
Договори про спільну інвестиційну діяльність мають певні ознаки: факт наявності договору між інвесторами, внески партнерів, розподіл прибутків та збитків а також право спілього управління. [4, c.114]
Слід зазначити, що договір вчинятись як у письмовій, так і в усній формі. Все залежить від країни: наприклад, у США чи Франції, законодавець не дає чіткої вказівки щодо обов’язковості письмової форми договору, що означає, що договір може укладатись усно. Що стосується внесків інвесторів, то все, що учасник вніс для справи, вважається вкладом – знання, послуги, гроші, майно, послуги, певні ділові зв’язки, ділова репутація. Внески вважаються рівними, якщо інше безпосередньо не випливає з фактичних обставин чи договору. Учасники самі здійснюють грошову оцінку вкладів. Але, існують певні обмеження що інвестицій. Наприклад, в Україні, для інвестицій не можуть бути використані кошти у готівковій формі юридичними особами, а також фізичними особами, які у встановленому законодавством України порядку є суб’єктами підприємницької діяльності, а також кошти за рахунок бюджетних коштів – без дозволу органу уповноваженого розпоряджатися цими коштами. Що ж стосується об’єктів інвестування, то ними не можуть бути споруди які мають культурну та історичну цінність, перебувають під охороною держави та підлягають приватизації; підприємства торгівлі, що обслуговують виключно громадян, які мають пільги згідно з законодавством; заклади культури, будівлі соціально-побутового призначення. [2, c. 120-122]
Співінвестор не може розпоряджатися своєю часткою майна без згоди інших, а якщо між ними виникає спір, то справу вирішує суд. Учасники можуть також підписами довіреність про ведення спільної справи одним учасником. А у Франції, наприклад, передбачається призначення одного чи більше менеджерів (не обовязково учасників) для управління справами.
Прибуток, витрати та збитки розподіляються пропорційно внесам, якщо інше не передбачене догором. Положення про повне звільнення від покриття збитків вважається нікчемним. Учасники несуть солідарну відповідальність за результати діяльності. Договором може бути передбачене обмеження відповідальності лише частками в спільній власності, і якщо це положення доведене до відома третіх осіб [4, c. 113-116].
Суб’єкти інвестиційної діяльності виступають головними суб’єктами при укладенні такого договору. В Україні існують деякі обмеження щодо можливості бути інвесторами. Так, в Україні інвесторами не можуть бути особи, які не можуть займатись підприємницькою діяльністю, а також особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю і вони не можуть бути зареєстроваі як підприємці та займатися певною діяльністю; юридичні особи, частка державної власності у майні яких становить більше 25%; органи державної влади та місцевого самоврядування; працівники державних органів приватизації; юридичні особи, майно яких перебуває у комунальній власності [3, c. 121].
Література:
1. Закон України «Про iнвестицiйну діяльність» та «Про режим іноземного інвестування»
2. Інвестиційне право. Конспект лекцій/ В.В. Сергієчко, М.В. Грузд-Харків. Вил.ХНЕУ,2008.–276с.(укр.мов.)
3. МайороваТ.В. Інвестиційна діяльність: Навч. посібник: - К: «Центр навч. Літ-ри», 2004. – 376с.
4. Хєда С. М.: Правове регулювання участі іноземних ЮО у цивільних правовідносинах (порівняльно-правовий аспект). – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 184 с.
|