Починаючи з II пол. ХIХ ст., ученi наголошували на питаннях упорядкування юридичної термiнологiї, оскiльки цей перiод вiдкрив новий етап у розвитку юридичної термiнографії. Отже, першi спроби систематизації української правничої термінології в словниках припадають на останнє двадцятирiччя ХIХ ст.
Зауважимо, що фiксацiя юридичних термiнолексем у лексикографiчних працях бере свiй початок ще з кінця ХVI – поч. ХVII ст. — часу появи перших тлумачних словникiв Л. Зизанiя, П. Беринди, Є. Славинецького й А. Корецького-Сатановського та iн., коли «бар’єр церковнослов’янської мови був прорваний пiд впливом життєвої необхідностi довести текст юридичного документа до розумiння контрагентів». Джерелами збору правничих термiнiв слугували актовi книги, законодавчi акти, статути, договори, грамоти, результатом чого й стало введення спецiальних термiнiв iз вказiвкою на джерело до реєстру тлумачних словникiв ХVI — поч. ХІХ ст. Вiдомо, що значна кiлькість юридичних термiнiв фiксувалася в словниках П. Бiлецького-Носенка, О. Афанасьєва-Чужбинського, М. Закревського, Є. Желехiвського, Є. Тимченка, М. Комарова, Б. Грінченка та ін. [1, с. 209].
Переломним етапом цього багатовiкового процесу стало упорядкування працi «Juridisch-politische Terminologie für die slawischen Sprachen Österreichs von der Kommission für slawische juridisch-politische Terminologie. Deutsch-ruthenische Ausgabe — Юридично-полiтична термінологiя для слов’янської мови Австрії», що побачила свiт 1851 р. i яку можна вважати першим українським термінологiчним словником юридичної лексики. Укладачами словника були Я. Головацький. Г. Шашкевич, Ю. Вислобоцький — члени першої української правничої комісії, очолюваної П. Шафариком. На основi цiєї працi аж до кiнця ХIХст. видавалися словники з правознавства, оскiльки змiни в системi законодавства й регулюваннi правових вiдносин вимагали подальшого впорядкування й унормування термiнології, зокрема правничої.
На початку ХХ ст. створюються комiсiї з питань опрацювання юридичної термiнологiї, активiзується робота щодо збирання термiнiв усiх галузей права, оскiльки українська правнича термiнологiя на той час лише перебувала в станi формування. Це пояснюється впливом росiйського та австрiйського самодержавства на майже не розвинуту українську юриспруденцiю. Адже в 1914р. Микола II виніс указ про скасування української преси, припинена дiяльнiсть товариства “Просвiта”. Пiсля Жовтневої революцiї до влади приходить iнший уряд, проте заборона української культури не закiнчується. У 1924 р. виходить один iз законів Польської республiки про обмеження вживання української мови в адмiнiстративних органах, судi, школi. Проте робота з нормалiзацiї юридичної термiнологiї проводилась i спричинила на цьому дещо новому iсторичному етапi, в період iснування Центральної ради, появу комiсiї з питань української термiнологiї, про дiяльнiсть якої не залишилось нiяких вiдомостей. Згодом цю мiсiю продовжила аналогiчна комiсiя, заснована урядом П. Скоропадського 20 травня 1918 р., членами якої стали С. Шелухiн, К. Квiтка, О. Левицький, В. Гаврик, М. Квятницький, М. Пiдвисоцький та iн. Вiдомо, що комiсiя припинила свою роботу восени 1918 р. [1, с. 210].
Важливий внесок у розвиток юридичної термiнографiї зробила нова правничо-термiнологiчна комiсiя, створена після заснування Академiї наук у 1919 р. Склад комiсiї неодноразово змiнювався, що створювало деякi проблеми шодо виконання покладених на неї обов’язкiв: перегляд i систематизацiя словникiв та законодавчих документiв українською мовою з юриспруденції, виявлення нових правових термiнiв i, зрештою, видання ґрунтовного академiчного словника правничої термiнологiї. За довгий перiод своєї дiяльностi (1919-1931 рр.) її члени провели кропiтку роботу, результатом якої став фундаментальний «Росiйсько-український словник правничої мови» 1926 р., який вмiстив понад 67000 слiв. Однак словник потрапив під детальний нагляд цензури й був заборонений владою, а протягом кiлькох десятилiть питання систематизацiї української правничої термінологiї навiть не ставилося на порядок денний.
У 20-тi рр. ХХ ст. поширюються гострi дискусiї щодо шляхів розвитку юридичної термiнології, її функцiонування в усiх галузях права. Стійко закріпився курс Наркомюсту щодо української мови, який полягав у насадженні та закріпленні юридичних термiнiв бiльш спiвзвучних із російськими.
Установлення жорстких умов i створення воєнної ситуацiї в радянському суспiльствi створило значну прогалину в українській лексикографії загалом, і в юридичнiй зокрема. За пiвстолiття (1927 – 1974 рр.) не видано жодного юридичного словника, хоча iсторики-термінознавці, як і їх попередники, плiдно працювали. В цей перiод видано «Юридичний словник» (1974 р.), укладачами якого були Б. Бабiй, Ф. Бурчак, В. Корецький, В. Цвєтков. У 1983 р. виходить його друге перероблене й доповнене видання iз (2300 реєстрових слiв). І лише через два роки побачив світ перекладний «Русско-украинский словарь юридической терминологии», який нараховував уже близько 30000 реєстрових одиниць [1,с. 211 – 212].
Новим етапом у розвитку юридичної термінології та термінографії є останнє двадцятирiччя ХХ ст. Особлива увага надається перекладним юридичним словникам. Так, у кiнцi 80 на початку 90-х рр. було опубліковано низку термiнографiчних праць, у яких правнича термiнологiя репрезентувалася росiйською, англiйською, нiмецькою мовами. Над цими виданнями працювала затверджена Українською правничою фундацiєю та Указом Президента України комiсiя з питань правничої термiнологiї.
Термінологія юридичної науки стала унормовуватися з розвитком юридичної лінгвістики – нової прикладної науки, фундамент для якої заклали наукові дослідження на стику юриспруденції та лінгвістики таких українських і російських учених, як О. Александров, Н. Артикуца, Т. Губаєва, Ю. Прадід та ін. І лише в кінці ХХ ст. вона зазнала ґрунтовної систематизації в усіх її проявах [1,с. 211 – 212].
Більшість інтернацiональних слiв та термінів виникає в українськiй лексицi в ХIХ-ХХ ст. Найбiльше значення мають такi iсторичнi джерела запозичень у росiйську мову, а з неї в українську, як німецька (наприклад, паспорт, секретар /в XVIII ст./; спекулювати, бухгалтер, контора /XIX ст./ ), голандська, французька (маніфест, бюджет, балістика, акт, віза, дипломат, та ін. ), а останнім часом i англiйська мови (мітинг, імпічмент, електорат, мажоритарний, парламент, дефолт – протягом XIX – XX ст. тощо).
Основну і кількісно переважаючу частину правничої термінології становлять слова слов’янського походження, які належать в основному до найдавнішого лексичного шару української мови [2, с. 185 – 186].
Однак і іншомовні засвоєння в складі юридичної термінології займають досить важливе місце, хоча порівняно з загальною кількістю слів слов’янського походження епохи Київської Русі, утворених на українському мовному ґрунті, їх питома вага відносно незначна [3, с. 120].
Але входження іншомовної термінолексики в систему правничої термінології української мови становить перед дослідниками ряд важливих завдань. Значний науковий інтерес становить, зокрема, процес освоєння українською мовою правничих термінів іншомовного походження, особливо зважаючи на пріоритет євроінтеграції України до єдиного правового простору Європейського Співтовариства.
Література:
1. Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. Вип. 5. – Сімф: Б. В., 2004. – с. 208 – 214. Самойлович Л. В., Прадід О. Ю. Розвиток юридичної термінографії у ІІ пол. ХІХ – ХХ ст. (загальний огляд).
2. Сергєєва Г. А. Про склад української правничої термінології з погляду її походження // Харківський Національний університет імені В. Н. Каразіна. – Вісник Харківського Національного університету імені В. Н. Каразіна № 473. Серія. Філологія. – Х.: Б.ч., 2000. – с. 183 – 187.
3. Худаш М. Л. Виробничо-професійна та адміністративно-юридична лексика українських ділових документів кінця XVI поч. XVII ст. // Дослідження і матеріали з української мови. К. 1960. Т. 2. – С. 106 – 122.
e-mail: kristina.trihleb@mail.ru
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
