Чинна Конституція України проголошує, що права людини є непорушними та невід’ємними. Реалізація цих положень можлива лише за наявності чітко сформованої нормативної бази. Однак, всім нам відомо що коли не має достатньо сформованої законодавчої бази, або коли між нормами які регулюють однорідні відносини існують певні суперечності, то такі норми унеможливлюють врегулювання цих відносин належним чином, що у майбутньому призводить до порушення прав людини.
ст. 54 Конституції України гарантує кожній особі захист інтелектуальної власності, їх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності [1]. Але склалося так, що певні відносини в сфері інтелектуальної власності у зв’язку з колізіями чинного законодавства, не можуть врегулювати ці відносини належним чином.
Актуальність теми пов’язується з тим, що на сьогоднішній день норми, яки регулюють відносини щодо майнових прав інтелектуальної власності на службовий твір мають певні суперечливості. Одні норми стоять на захисті прав робітника, та визначають, що майнові права інтелектуальної власності на службовий твір належать як робітнику так і роботодавцю спільно, інші - на стороні роботодавця, і визначають, що майнові права інтелектуальної власності на службовий твір належать виключно роботодавцю. У зв’язку з чим на практиці виникають проблеми, пов’язані з тим як застосувати ці норми щоб не порушити прав як робітника так і роботодавця.
Ч. 2 ст. 429 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлює, що - майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором[2].
Аналізуючи цю норму вчений, Харітонов Є.О. визначає, що майнові права інтелектуальної власності на службовий твір належать робітнику та роботодавцю сумісно але не однаково[5].
Але така точка зору є трохи не виправданою. Відомо, що створюючи твір робітник (автор) використовує результати своєї інтелектуальної творчої діяльності, а роботодавець приймає участь лише у формі матеріального та технічного забезпечення. Враховуючи те, що вклад автора містить не майновий характер, а вклад роботодавця - майновий, виникає проблема щодо їх оцінки та визначення обсягу майнових прав на такий твір. Тому. відзначений підхід щодо розуміння зазначеної норми є не дуже вдалим.
Розкриваючи зміст цієї норми ми приходимо до того, що законодавець, виражаючи сою волю, в першу, чергу наділяє як робітника, так і роботодавця однаковим обсягом майнових прав на службовий твір, і лише, у другу чергу надає можливість самостійно визначитись з обсягом майнових прав, шляхом складання договору.
Ч.2 ст. 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачає інший порядок розподілу майнових прав на службовий твір, та встановлює, що виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем[3].
Такий підхід що до розподілу майнових прав між робітником та роботодавцем звужує обсяг майнових прав автора, а також призводить до неможливості об’єктивного розподілу між ними цих прав.
Не може залишатися поза увагою і Постанова Пленуму Верховного суду України №5 від 04.06.2010р. (далі постанова пленуму ВСУ) яка в п. 24 передбачає порядок розподілу майнових прав інтелектуальної власності на службовий твір між робітником та роботодавцем, та встановлює, що якщо в трудовому або цивільно-правовому договорі між працівником і роботодавцем не передбачений інший порядок здійснення майнових прав на створений об'єкт, то вони мають спільні права як на отримання свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір, так і на використання такого об'єкта. Порядок здійснення майнових прав на такий об'єкт може бути врегульований цивільно-правовим договором[4]. Встановлення в постанові пленуму ВСУ такого порядку розподілу майнових прав між робітником та роботодавцем, безпосередньо випливають зі ст. 41 Конституції України. в якій зазначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
У такий спосіб, положення ст. 41 Конституції України гарантують, що кожній особі без перешкод може вільно розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Тому, в зв’язку з цими положеннями, автору, завжди буде належати майнове право інтелектуальної власності на службовий твір, і лише за наявності згоди автора, шляхом складання договору може встановлюватись інший порядок розподілу майнових прав інтелектуальної власності на службовий твір, між робітником та роботодавцем.
Таким чином можна побачити що колізія, яка виникла між нормами ЦК України, та нормами ЗУ «Про авторське право і суміжні права» щодо врегулювання майнових відносин на службовий твір між автором та роботодавцем, безпосередньо пов’язана з тим, що норма яка була зазначена в ЗУ «Про авторське право і суміжні права» була прийнята раніше ніж чинні Конституція України та ЦК України. Але з прийняттям у 1996 р. Конституції України, та в подальшому відповідно до її положень прийняттям у 2003 р. ЦК України був встановлений інший порядок розподілу майнових прав між робітником та роботодавцем, тим самим надавши автору твору більший обсяг майнових прав. У зв’язку з чим норми ЗУ «Про авторське право і суміжні права» потребують узгодженню з нормами ЦК України.
Зробивши комплексний аналіз норм, які регулюють майнові відносини інтелектуальної власності на службовий твір між робітником та роботодавцем, можна констатувати наступне:
По – перше, якщо між робітником та роботодавцем не складено договору щодо розподілу майнових прав на службовий твір, то майнове право інтелектуальної власності на службовий твір, буде належати їм спільно.
По – друге, з метою, уникнення виникнення на практиці проблем щодо розподілу майнових прав на службовий твір, між робітником та роботодавцем, пропоную, привести норми ЗУ «Про авторське право і суміжні права» у відповідність з нормами ЦК України, та внести зміни до ч.2, ст. 16 ЗУ «Про авторське право і суміжні права», та викласти її в наступній редакції ЗУ «Про авторське право і суміжні права»
Література:
1. Конституція України// Відомості Верховної Ради України (ВВР)-1996 №.-3. 161с. (із зм. І доп.) 2012р
2. Цивільний кодекс України// Відомості Верховної Ради України (ВВР)- 2003 NN 40-44, ст.356 (із зм. І доп.) 2012р
3. Закон України «Про авторське право і суміжні права»// Відомості Верховної Ради України (ВВР)- 1994, N 13, ст.64 (із зм. І доп.) 2011р
4. Постанова Пленуму Верховного суду України «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» №5 від 04.06.2010р.
5. Гражданский кодекс Украины: Коментарий. Под общей редакцией Харитонова Е.О., Калитенко О.М. Издание третье. – Х.: ООО «Одисей», 2005, - 832 с.
e-mail: alimov.zeni@yandex.ru
|