Особливу вагомість для комплексного розкриття тематики адміністративно-правового захисту осіб з особливими потребами у вищих навчальних закладах набуває категорія адміністративно-правового статусу цих, особливо в умовах прямування України до такої престижної міжнародної організації, як ЄС. Адже інтеграція України до європейського напрямку, на нашу думку, передбачає не тільки створення для людей з особливими потребами умов безперешкодного доступу та пересування в транспорті, державних установах, а й можливості здобуття ними різних рівнів освіти, в тому числі й вищої, а для цього слід дослідити їх адміністративно правовий статус.
Важко зазначити такого вченого в галузі адміністративного права, який би не торкався проблеми адміністративно-правового статусу це і Ю.П. Битяк, В.В. Галунько, Ю.В. Гридасов, І.А. Дьомін, С.В. Ківалов, Т.О. Коломієць та багато інших. Проте, основну свою увагу вони зосереджували саме на визначені адміністративно-правового статусу, а от проблеми адміністративно-правового статусу осіб з особливими потребами – менш суміжного виклику, ніхто з них не розкривав.
У найбільш загальному під статусом (від латинського status – положення, становище) розуміється правове положення (сукупність прав і обов’язків) фізичної чи юридичної особи [1, с. 1263].
Якщо звернутися до тлумачного словника української мови, то там слово статус визначається, як певний стан чого – небудь (становище, стан.) [2, с. 420].
В сучасних умовах зміст правового статусу особи трактується у правознавстві в трьох основних аспектах: по-перше, правовий статус особи ототожнюється з правосуб’єктністю; по-друге, правовий статус встановлюється нормативно-правовими актами, що встановлюють суб’єктивні права та юридичні обов’язки особи; по-третє, правовий статус особи визначається нормативно-правовими актами, які встановлюють суб’єктивні права та юридичні обов’язки особи в сукупності з їх правосуб’єктністю [3, с. 30-31].
Слід акцентувати увагу, що слово «інвалід» в даний час все частіше замінюється на «людина з обмеженими можливостями». Тим не менш, цей усталений термін часто вживається в пресі та публікаціях, а також в нормативних і законодавчих актах, у тому числі в офіційних матеріалах ООН [4]. У Європі бодай згадка про те, що якась людина є інвалідом, вважається дискримінацією і може потягнути за собою звернення до суду з вимогою відшкодувати моральну шкоду, заподіяну такою поведінкою [5, с. 38].
У Законі України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» в ст. 31. визначені основні права інвалідів при проведенні реабілітації. При здійсненні реабілітаційних заходів інваліди мають право на: поважливе і гуманне ставлення з боку працівників реабілітаційних установ; вибір виду реабілітації і реабілітаційної установи; отримання інформації про свої права, обов'язки, умови та форми здійснення реабілітаційних заходів; відмову від реабілітаційних заходів; конфіденційність інформації особистого характеру, в тому числі стосовно особливостей і характеру ураження здоров'я; захист своїх прав і законних інтересів, у тому числі в судовому порядку [6].
В Україні правовий статус суб'єктів права визначається Конституцією України, іншими законами, підзаконними нормативно-правовими актами публічної адміністрації та міжнародними договорами, ратифікованими Верховною Радою України.
На наш погляд, завдання сучасного суспільства зламати негативні стереотипи щодо осіб з особливими потребами та зробити правовий статус, в тому числі й адміністративно-правовий статус, таким щоб вона не відчувала себе неповноцінною та змінити відношення тих членів суспільства до неї, котрі так вважають.
З урахуванням думок вчених, а також предмету нашого дослідження, вважаємо, що адміністративно-правовий статус осіб з особливими потребами — це неподільна єдність обов’язків і прав, в сукупності із їх правосуб’єктністю, стан цих осіб у суспільстві.
Забезпечується його дотримання публічною адміністрацією, яка займається відповідною проблематикою, а також адміністративними заходами, що застосовуються до них за неналежне виконання завдань у зазначеній сфері (адміністративна відповідальність та дисциплінарна відповідальність посадових осіб публічної адміністрації).
Література:
1. Советский энциклопедический словарь : [ок. 80000 слов] / [Абашидзе И. В., Азимов П. А., Александров А. П. и др.] ; гл. ред. А. М. Прохоров. – М. : Сов. энциклопедия, 1990. – 1632 с.
2. Новий словник Української мови : [у 3-х томах] / [укладачі В. Яременко, О. Сліпушко]. – К. : видавництво Аконіт, 2008. – Т.3 : П–Я. – 862 с.
3. Галунько В.М. Адміністративна відповідальність іноземців та осіб без громадянства в Україні : дис. ... кандидата юрид. наук : 12.00.07 “Адміністративне право і процес; фінансове право” / Віра Миколаївна Галунько. – К., 2010. – 198 с.
4. Інвалідність: [Електронний ресурс] / Вікіпедії – вільної енциклопедії. – 12 грудня 2011. – Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/Інвалідність – Назва з екрану.
5. Петров В. За законом правильно. А з точки зору прав людини? Або про бар’єри, що виникають на шляху інвалідів при зверненні до державних та офіційних установ/ В. Петров // Соціальний захист – 2010 – № 11 – С. 38 – 39.
6. Закон України від 06 жовтня 2005 р. № 2961-IV«Про реабілітацію інвалідів в Україні»: за станом на 1 грудня 2011 р. // Урядовий кур'єр від 09.11.2005 — № 213.
|