Друга половина XVIII століття ознаменувалася цілим рядом змін для Української гетьманської держави. Відхід харизматичного лідера, період руїни, взаємопоборювання старшинсько-шляхетськими угрупованнями, експансіоністські плани сусідніх держав, привели до серйозного удару по національній державі. Безладдям особливо активно скористалася Росія, яка наполегливо, часто завуальовано посилювала тиск на козацьку Україну, зводячи нанівець її суверенні права, прагнучи інкорпорувати до свого складу, як самоврядне автономне утворення. Ліквідація Гетьманщини, Запорізької Січі, самобутнього полково-сотенного устрою, поширення кріпосного права – були першочерговими кроками царської Росія. У другій половині XVIII ст. царизм взявся і за самобутнє національне право, яке на протязі століть акультурувало кращі європейські правові традиції.
У пропонованій розвідці зроблено спробу проаналізувати причини, хід та значення кодифікаційних робіт другої чверті XVIII століття.
Окресленій науковій проблемі приділяли увагу історики держави і права радянської доби, зарубіжні україністи (праці М. Василенка, Р. Лащенка, А. Кістяківського, В. Месяца) [1], так і сучасна вітчизняна історіоргафія (дослідження І. Бойка, П. Захарченка, В. Кульчицького, П. Музиченка, А. Ткача та інших) [2].
У другій чверті XVIII століття розпочалася кодифікація права України, для якої були вагомі причини. Різноманітність джерел українського права, розвиненість окремих його галузей та інститутів змушувало царське самодержавство до перегляду правових норм українського права через його систематизацією з тим, щоб поширити на українські землі імперське законодавство.
Причини, що зумовлювали необхідність кодифікації:
• надзвичайна розмаїтість і невпорядкованість чинних джерел права в Українській гетьманській державі;
• існування конгломерату правових норм, інкорпорованих із правових систем Литви, Польщі, Німеччини, Росії, що не сприяло однотипності їх застосування відповідними державними органами;
• потреба перекладу «правних книг» на українську мову;
• прагнення козацької старшини впорядкувати національне чинне право, яке б забезпечувало їм широкі права та привілеї;
• бажання російської влади провести «контрольовану» систематизацію українського права, яка б відкрила якнайширші можливості поширення на Україну російського законодавства.
З цією метою у 1728 році з кращих українських правників було створено комісію, завданням якої було розробити новий кодекс, узявши за основу норми чинного права. З 1728 по 1743 роки у складі комісії працювали 19 осіб, які представляли різні верстви населення. Впродовж 15 років роботи комісії її очолювали: Василь Стефанович - лохвицький полковник, навчався в Австрії, Чехії, Італії, де отримав ступінь магістра вільних наук і філософії; Іван Борозна - випускник Києво - Могилянської академії, член Генерального військового суду; Яків Лизогуб - генеральний обозний; Микола Ханенко - генеральний хорунжий.
Наслідком роботи комісії стало укладання у 1743 р. зводу законів «Права, за якими судиться малоросійський народ»:
• оригінальний і досить детально систематизований звід чинних правових норм, складався з передмови і 30 розділів, 531 артикула, 1716 пунктів. Кодекс мав пояснення цитат, алфавітний покажчик, заголовки із зазначенням розділів з поданням короткого змісту артикулів;
• джерелами «Права…» були Литовські Статути, «Саксонське дзеркало», «Хелмінське право» та інші акти Магдебурзького права, звичаєве право, судова практика, російське законодавство;
• провідна ідея збірника - з одного боку, захист прав і привілеїв козацької старшини, розширення можливостей для подальшого закріпачення селян, з другого боку, «Права…» обґрунтовували право Лівобережної України на автономне самоврядування, що суперечило політиці царизму;
• збірник містив норми адміністративного, цивільного, торгівельного, кримінального і процесуального права. Значна увага приділялася регулюванню поземельних відносин;
• важливою рисою кримінального права був його приватно - правовий характер.
Види злочинів:
Згідно «Прав…»: а) проти релігії (провідне місце); б) проти «честі і влади монаршої»; в) проти життя; г) тілесної недоторканості; д) майна; е) статевої моралі.Водночас з’явилися і цілком нові поняття: замах на злочин; розрізнення головного злочинця і співучасників; рецедиву злочину; наявність обставин, що виключають або знижують кару (неповноліття, сп’яніння і ін.).
Слід наголосити, що зіставлення злочину, особи, яка його здійснила, з громадською думкою виділяє звід від аналогічних нормативно - правових актів і кримінальних кодексів інших країн, засвідчує високий теоретично - юридичний рівень і демократичність українського проекту.
Збірник розкривав судову систему, яка склалася в Гетьманщині, виділяючи такі суди: Генеральний суд, полкові, сотенні, сільські суди. Для міст: а) привілейованих (магдебурзьке право) - магістратовий суд; б) непривілейованих - ратушний суд.
• за технікою систематизації, зовнішньою формою і внутрішнім змістом найповніше врегульовано цивільні правовідносини:
а) комісія визначала дію зводу законів за територією та щодо кола осіб (природні малоросіяни і не малоросіяни); б) уточнила зміст суб’єкта і об’єкта праворегулювання; в) умови правоздатності (з утроба матері) й дієздатності (чол. - 18 р.; жін. - 13 р.). Повною дієздатністю володіли особи шляхетського та козацького станів. Недієздатні - психічно хворі; глухі; сліпі, німі від народження. Неповнодієздатні: заміжні; незаміжні; позашлюбні діти, іновірці та відступники від християнства.
• «Права…» детально регламентували процесуальне право:
а) старанно регулювалися всі стадії судового процесу;
б) називалися судові докази: зізнання; письмові свідчення; присяга; зізнання під тортурами (звільнялись «знатні чесні люди», божевільні, 70-ні, вагітні жінки);
в) рішення в цивільних і вироки в кримінальних справах називалися декретами і могли бути оскаржені в порядку апеляції;
г) перелічує звід існуючі в Україні види покарань: проста і кваліфікована смертна кара; ув’язнення в монастир; калічницькі і болісні кари; догана; тюремне ув’язнення; позбавлення честі (шельмування); вигнання; відсторонення від посади; майнові покарання; церковні кари (т. зв. куну - залізний обруч на шию або праву руку з приковуванням до зовнішньої стіни церкви або дзвіниці).
Отже, не ставши чинним джерелом права, Кодекс є цінною пам’яткою систематизації правових норм, свідченням високої правової культури українського народу, розвитку правових ідей в Україні. Збірник ґрунтувався на усьому багатстві оригінального правового матеріалу, який мала Україна, а його упорядники поставили мету: за допомогою кодифікованого права України відтворити і відстояти права і вільності українського народу.
Оскільки вищеназваний Звід не задовольнив потреби України у всебічному правовому врегулюванні її суспільно - економічного і політичного життя, то в Україні були зроблені нові спроби систематизації права.
У 1750 - 1758 роках за дорученням гетьмана К. Розумовського кандидат у члени Генерального військового суду Ф. Чуйкевич провів приватну кодифікацію і розробив унікальний у своєму роді збірник «Суд і розправа в правах малоросійських»:
• складався з таких розділів: 1) про укази; 2) про судову організацію; 3) про процес; 4) про апеляцію; 5) про виконання рішення суду; 6) про посаг, віно і привінок. Згодом Ф. Чуйкевич дописав інші розділи: Про апеляції з Статуту (1754 р.); Про давність земську (1755 р.); Про суд польовий, підкоморський і комісарський (межовий (1758 р.) [3, с. 156];
• мета праці Ф. Чуйкевича - створення системи статутових судів на зразок судової системи Литовського статуту. Гетьману пропонувалося заснувати в усіх 70-ти полках посади суддів земських, і межових, щоб вони діяли окремо на підстави чинних законів, складали присягу вступаючи на посаду, і в справи один одного не втручалися;
Тобто Ф. Чуйкевич твердо стояв на позиції створення в Україні судів із предметною спеціалізацією в цивільних і кримінальних справах. Варто наголосити, що такі новації в Росії ще не були відомі.
• збірник містив незначну кількість норм цивільного права, що регулювали відносини у сфері земельної власності. Автор розрізняв давність земську (підтверджену письмовими документами, 10 р.) і глибоку давність (займанщину, у власність через 100 р.), тобто Ф. Чуйкевич намагався підтвердити давністю право власності козацької еліти, щоби перешкодити царській владі розпоряджатися на свій розсуд українськими землями.
Таким чином, не маючи офіційного характеру, збірник безпосередньо застосовувався у тогочасній судовій практиці, його зміст, рекомендації були враховані К. Розумовським при проведенні судової реформи 1760 - 1763 років.
Наступною спробою приватної кодифікації українського права другої половини XVIII ст. став збірник «Книга Статут і прочії права малоросійські», упорядкований у 1764 р. юристом - практиком В. П. Кондратьєвим [4, с. 213].
• Джерела праці: III Литовський статут, магдебурзьке право («Порядок»), екстракт статуту, гетьманське, польське законодавство, звичаєве право.
• Складався з таких частин: про докази; про строки; про процес; про апеляцію; про виконання судових рішень; про посаг і віну; про давність земську; про апеляцію в Статут; про суд польовий, підкоморський та комісарський.
У цілому, збірник не набув офіційного значення, проте був корисним для співробітників відновлених станових судів, оскільки надавав можливість суддям вільніше орієнтуватись у правових нормах литовського статуту і джерелах магдебурзького права.
У 1767 р. син генерального писаря Війська Запорозького О. Безбородька уклав для депутата кодифікаційної комісії від Малоросійської колегії Д. Натальїна «Екстракт малоросійських прав»:
• книга містила витяги з основних прав українського народу, що стосувалися суспільно - політичних відносин;
• збірник містив вступ і 16 розділів та додатки копій найважливіших юридичних актів (інструкцій про суди 1730 р., відомості про чини 1765 р.);
• шість розділів визначали правове становище шляхти, козацької старшини, духівництва, селян, іновірців;
• автором підтримано проведення у Гетьманщині судової реформи і відновлення станових судів [5, с. 179].
Отже, збірник обстоював збереження автономії національного права, тому як і його попередники був важливим, хоч і не чинним, джерелом права.
У 1786 р. у зв’язку з ліквідацією автономії України та введенням губернського адміністративно - територіального поділу, чиновники малоросійської експедиції Сенату розробили новий збірник, в основу якого було взято «Екстракт...», «Учреждение об управлении губерниями» (1775 р.) інші акти, прийняті у 1767 - 1786 роках.
Новий збірник став називатися «Екстракт із указів, інструкцій та установ»: містив норми як українського, так і російського законодавства; замість вступу в «Екстракті…» 1786 р. було вміщено «Коротке пояснення про Малу Росію», де царизм констатував, що з 1654 р. на території України не було «порядочного правління» [6, с. 125].
Таким чином, кодифікаційні роботи другої половини XVIII ст., що проводилися в Україні, мали за мету закріпити економічне і політичне становище української шляхти, яке все більше зміцнювалося, і, разом з тим, відобразити її автономістські позиції. Водночас, інші спроби інкорпорації і кодифікації українського права наприкінці XVIII століття робилися вже в нових умовах - могутнього тиску на нього з боку російського законодавства.
Література:
1. Василенко М. П. Матеріали до історії українського права. - К., 1929; Лащенко Р. Лекції по історії українського права. - К., 1998; Кистяковский А. Права, по которым судится малоросийский нород. – К., 1879; Месяц В. История кодификации права на Украине в первой половине XVIII в. – М., 1964.
2. Бойко І. Й. Держава і право Гетьманщини. - Львів, 2000; Бойко І.Й. Договірне право гетьманщини за «Правами, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р. // Право України. - 1998. - № 5; Бойко І.Й. Зобов’язальне право Гетьманщини за «Правами, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р. - Львів, 1998; Захарченко П. Історія держави і права України – К., 2009; Кульчицький В. Кодекс українського права 1743 р. / В. Кульчицький // Право України. – 1994. - № 9; Музиченко П. Історія держави і права України. – К., 2009.; Ткач А. Право України. – К.-Хмельницький, 1992.
3. Бойко І. Й. Про цивільне право Гетьманщини за Кодексом 1743 р. // Право України. - 1999. - № 3. – С. 156.
4. Бойко І. Й. Держава і право Гетьманщини. - Львів, 2000. – С. 213.
5. Там же – С. 179.
6. Кульчицький В. С. Кодифікація права на Україні у XVIII ст. - Львів, 1994. - С. 125.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
