Перемога Антанти в І Світовій війні тягнула за собою великі економічні, територіальні та військові зміни. Для використання Антантою своєї влади над Європою, була скликана 18 січня 1919 р. Паризька мирна конференція, яка мала втілити в життя всі переможні плани. В ній прийняли участь 27 країн. Переділ територій Європи цією організацією зачепив і Західну Україну [1].
Ця подія зумовила ряд активних військових дій з боку самої Польщі та підписання міжнародних договорів про поділ Західної України між Польщею, Румунією та Чехословаччиною.
Отримавши території Східної Галичини Польська держава свою політику будувала не тільки виходячи з економічних потреб, але й суспільно-політичних. Основоположними законодавчими актами, що створювали підґрунтя для майбутньої нормативної бази у сфері митних відносин в цей період були: підписаний 12 жовтня 1920 р. договір про перемир’я і прелімінарний мир (Umowa o preliminaryjnym pokoju i rozejmie), [2] який визначав тимчасові умови миру; Ризький мирний договір від 18 березня 1921 р. між УСРР і РСФРР, яка також представляла БСРР (Білорусію) з одної сторони та Польщею з другої; [3] Розпорядження міністра фінансів Польщі “Про митні процедури” від 13 грудня 1920р. (Rozporządzenie Ministra Skarbu z dnia 13 grudnia 1920 roku o postępowaniu celnem) [4].
Частково історико-правові засади створення кордонів та митних відносин ІІ Речі Посполитої у 1919-1939 рр. досліджували Л. Присташ в дисертації “Апарат управління Західною Україною в складі Польщі (1921-1939)”, [5] С. Кобринською у дисертаційній роботі по Ризькому мирному договору, [6] П. Шеремета в дисертаційному дослідженні "Правове регулювання митної діяльності в Україні", [7] Н. Сай у статті "Становлення та розвиток митної справи у Галичині (середина ХІІІ ст. – 1939 р.)" [8].
Кобринська С. Б. у своїй дисертаційній роботі розкрила складні і суперечливі шляхи, які привели українську державність до її неординарного правового оформлення в статтях Ризького мирного договору 1921 року та здійснила правову оцінку договору з точки зору інтересів української державності; Присташ Л. Т. у дисертації дослідила соціально-правовий статус українського населення та державно-правовий досвід у вирішенні проблем територіальної влади 1921-1939 років; Кольбенко А. В. [9] при висвітленні історико-правових аспектів створення і діяльності митних органів України провів періодизацію розвитку митної справи і митних органів України, дослідив історичний, законодавчий та практичний матеріал, який характеризує процес організації, діяльності та розвитку митних органів України. С.Я. Русенко систематизував ряд аспектів структури та повноважень митних органів Польської держави на східному кордоні 1919-1939 рр. [10].
W 1919 r. w ramach reorganiyacji utworyono w Ministerstwie Skarbu 8 sekcji, w tym sekję do spraw organizacji celnictwa, postępowania celnego i taryfy celnej, którą w lutym 1920 r. перейменована в Митний департамент (Departament Ceł), що стало першим кроком до виокремлення митних органів з загальної системи фінансових органів Речі Посполитої. На чолі департаменту стояв директор і віцедиректор, яким підпорядковувалось 7 відділів (законодавчий, організаційно-персональний, рахунковий, господарський, тарифний, карний та прикордонної охорони).
11 жовтня 1922 року Розпорядженням Ради Міністрів створено дирекції мит (Dyrekcja Ceł) або митні дирекції як територіальну владу другої інстанції на російському та австрійському кордонах. Названі органи сформовано у Варшаві, Вільнюсі і Львові. Західна Україна входила в зони діяльності митних дирекцій у Варшаві та у Львові. Дирекції мит у Варшаві підпорядковувалися воєводства: Варшавське, Келецьке, Лодзьке, Люблінське, Волинське, Поліське і частково Білостоцьке, а Львівській митній дирекції підпорядковувалися воєводства: Краківське, Львівське, Станіславське і Тернопільське. Митна дирекція у Львові була єдиною установою другої інстанції в системі митних органів Польщі, яка розташувалася на західноукраїнських землях, а саме у Східній Галичині. Розташовувалась вона у будинку на вул. Rutowskiego, 17 (тепер – Винниченка) [11]. Дирекція мит у Львові перебрала повноваження здійснення митної справи від казначейських органів у Львові і Кракові.
Митні дирекції здійснювали управління митницями, органами митної варти та безпосередньо підпорядковувалася Міністерству фінансів. До їхньої компетенції входило здійснення митної справи і охорони кордонів у межах передбачених повноваженнями митних органів другої інстанції шляхом митних приписів, нагляд за підпорядкованими митними органами та органами митної варти, наповнення державного бюджету в межах покладених на нього обов’язків шляхом відповідних приписів, ведення особових справ службовців і підпорядкованих митних органів та митної варти, а також адміністративних справ в межах передбачених для адміністративного фінансового органу другої інстанції (фінансових установ).
На чолі дирекції мит стояв Директор, який призначався міністром фінансів. Заступника Директора призначало Міністерство фінансів за поданням директора [12].
У 1930 році відбувся остаточний поділ зон діяльності між чотирма Дирекціями мит у Варшаві, Львові, Познані і Мисловіцах [13].
Відповідно до Розпорядження Міністра фінансів, митні органи Польщі ділились відповідно до своєї діяльності на митні органи першого класу та митні органи другого класу [14]. Повноваження митниць другого класу суттєво обмежувалися в порівнянні з установами першого класу. Так, митні органи першого класу могли відправляти будь-які товари, незважаючи на їх кількість або величину мита. Митниці другого класу, які були розташовані на навколишніх шляхах, могли здійснювати митне оформлення експорту тільки деяких видів товарів та у встановлених межах, згідно з табелем, а при ввезенні - лише товарів, звільнених від мита [15].
Варто наголосити, що новоутворена Польська Держава містила найвищий відсоток національних меншин в усій Європі. У 1921 р. українці становили 14,3%, євреї – 7,8%, білоруси – 3,9%, німці – 3,9%, поляки 69,2% . Разом меншини становили 29,9%, тобто близько третини населення Польщі.
У самій Галичині за даними польського перепису 1921 року проживало українців – 35,8%, євреїв – 5,7%, німців – 0,5%, поляків 57,1%.
Згідно ж цього перепису населення за віросповіданнями налічувало 2930 тис. греко-католиків, 1275 тис. римо-католиків, 578 тис. іудеїв та 17 тис. іншого віросповідання.
Кадри в державний апарат підбиралися з осіб, які за даними поліції байдуже ставилися до існуючого політичного режиму в Польщі. Особи непольської національності та не римокатолицького віросповідування вважалися небайдужими і на державну службу не приймалися. Активно проводилася дискримінація в підборі кадрів для державного апарату таких національних меншин, як українці, білоруси та росіяни. Вони зовсім не допускалися в центральні органи державної влади і управління (на керівні посади). На 3682 особи службовців центральних органів було 6 осіб (0,16%) непольської національності, а на 748 осіб допоміжного адмінперсоналу цих органів не було ні однієї особи непольської національності.
З 120705 службовців всіх категорій (крім допоміжного адмінперсоналу) в Польщі станом на 1923 рік було 111332 особи польської національності і 9373 особи інших національностей, що становило майже 7,8% загального числа службовців, тоді як населення національних меншин Польщі складало майже 30% населення усієї країни.
За даними польської статистики із загальної кількості службовців Польщі було 104792 римокатолики (92,1%), службовців греко-католицького віросповідання було 6583 чол. (5,8%), православного – 2384 чол. (2,1%), які в основному за національністю були українцями, білорусами і росіянами.
Кадри нижчого допоміжного адмінперсоналу відображали таку саму картину. З 62 555 осіб допоміжного адмінперсоналу Польщі в 1923 р. було римокатоликів 57990 осіб і інших віросповідань – 4565 осіб (7%). З допоміжного адмінперсоналу польської національності було 59999 осіб і інших національностей – 2556 осіб, тобто 4%.
Таким чином, українці, білоруси та росіяни, що становили майже 30% населення Польщі, займали 7,4% посад службовців державного апарату [16]. В остаточному підсумку польський уряд проводив щодо української меншості політику конфронтації. З 1920 року для зміцнення польської присутності на східних кордонах уряд почав запрошувати до Галичини й Волині переселенців – так званих осадників. До 1938 року у села Східної Галичини і Волині прибуло більше 200 тис. поляків і ще 100 тисяч - у міста. Осадники складали основну частину державних службовців у митних органах [17].
Література:
1. Русенко С.Я. Створення кордонів та митні відносини на західних землях України в 1919-1939 рр. // мат. науково-пракитичної конференції курсантів, студентів та молодих науковців "Актуальні проблеми економічної безпеки України в умовах її інтеграції до світового співтовариства". - Академія митної служби України. 31 березня–1 квітня 2005р. - Дніпропетровськ. – 2005.-С. 143.
2. Umowa o preliminaryjnym pokoju i rozejmie mięzdy Rzecząpospolitą Polską z jednej a Rosyjską Federacyjną Socjalistyczną Respubliką Rad i Ukraińską Socjalistyczną Respubliką Rad z drugiej strony podpisana w Rydze w dniu 12 paźdzernika 1920 roku// Dzennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej. – 1921. - №28. – poz. 161. – s. 331-346.
3. Traktat pokoju między Polską a Rosją i Ukrainą podpisany w Rydze dnia 18 marca 1921 roku // Dzennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej. – 1921. - № 49. - poz. 300. – s. 814 – 867.
4. Rozporządzenie Ministra Skarbu z dnia 13 grudnia 1920 roku o postępowaniu celnem - §2 // Dzennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej. – 1921. - № 11. - poz. 64.
5. Присташ Л. Т. Апарат управління Західною Україною в складі Польщі (1921-1939): дис. … канд. юр. наук: 12.00.01 / Присташ Лідія Тиховнівна. – Львів, 1998. – 220 с.
6. Кобринська С. Б. Ризький мир як завершальний етап боротьби 1917-1921 рр. за утвердження української державності: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук: спец. 12.00.01 "Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень" / С. Б. Кобринська. – Київ, 1996. – 24 с.
7. Шеремета П.М. Правове регулювання митної діяльності в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук: спец. 12.00.07 – "Теорія управління; адміністративне право та процес; фінансове право; банківське право" – О., 1999. – 16 с.
8. Сай Н.Я. Становлення та розвиток митної справи у Галичині (середина ХІІІ ст. – 1939 р.) [Електронний ресурс] // Радник Український юридичний портал. – Режим доступу: http://radnuk.info/statti/559-mutne/15126------------1939-.html.
9. Кольбенко А. В. Історико-правові аспекти створення і діяльності митних органів України: Автореф. дис…канд. юр. наук: 12.00.01/ Львів. ЛДУ. - Львів, 1997.- 19с.
10. Русенко С. Я. Формування структури польських митних органів та їх повноваження на теренах західноукраїнських земель в міжвоєнний період ХХ століття // Історія торгівлі, податків та мит. – Дніпропетровськ.-2011.- № 2(4).- С. 114-118; Русенко С. Я. Законодавчі підстави розвитку митної справи на новостворених кордонах в період з 1919 по 1939 рр. на західних землях України // Вісник Академії митної служби України №3. Дніпропетровськ. – 2005. – С. 109–114; Русенко С. Я. Організаційно-правові засади функціонування митних органів на західних землях України (1919 – 1922 рр.)// Університетські наукові записки. Хмельницький. – 2007. – №1(21). – С. 33–39; Русенко С.Я. Створення кордонів та митні відносини на західних землях України в 1919-1939 рр. - мат. науково-пракитичної конференції курсантів, студентів та молодих науковців "Актуальні проблеми економічної безпеки України в умовах її інтеграції до світового співтовариства". Академія митної служби України. 31 березня–1 квітня 2005р Дніпропетровськ. – 2005.-С. 143
11. Сай Н.Я. Становлення та розвиток митної справи у Галичині (середина ХІІІ ст. – 1939 р.) [Електронний ресурс] // Радник Український юридичний портал. – Режим доступу: http://radnuk.info/statti/559-mutne/15126------------1939-.html.
12. Русенко С.Я. Державне забезпечення Польщею захисту свого східного кордону - Тези доповідей шостої міжнародної наукової школи-семінару "Історія торгівлі, податків та мита". Академія митної служби України. 11-12 жовтня 2012р. Дніпропетровськ. – 2012.– С. 55-56
13. Polska administracja celna w okresie międzywojennym [Електронний ресурс] / M. Woźniczko // Monitor prawa celnego i podatkowego. – Режим доступу: http://www.monitorc.pl/roczniki/1996/3-CEL.pdf.
14. Rozporządzenie Ministra Skarbu z dnia 13 grudnia 1920 roku o postępowaniu celnem - §2 // Dzennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej. – 1921. - Nr 11. - poz. 64.
15. Rozporządzenie Ministra Skarbu z dnia 13 grudnia 1920 roku o postępowaniu celnem // Dzennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej. – 1921. - Nr 11. - poz. 64.
16. Русенко С.Я. Соціально-релігійний статус під час прийняття на державну службу Речі Посполитої в період 1919-1939 рр. у межах сучасної Західної України - мат. IV міжнародної науково-пракитичної конференції молодих учених "митна політика та актуальні проблеми економічної безпеки України на сучасному етапі". Академія митної служби України. березня 2011р. Дніпропетровськ. – 2011.- С. 200-201
17. Див. О. Субтельний. Історія України. – Київ, Либідь. – 1991. – С. 372
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
