Сім’я є первинним та основним осередком суспільства. Вона створюється на підставі шлюбу, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, але на жаль більшість шлюбів розпадається, що в першу чергу негативно впливає на дітей.
В Україні непоодинокі випадки розлучень, які травмують не лише психіку одного із подружжя, а й психіку маленької дитини. Однак розірвання шлюбу не звільняє батьків від морального обов’язку – турботи про свою дитину, її виховання та розвиток. Одним із способів такої турботи є надання матеріальної допомоги дітям, що не досягли повноліття, повнолітнім непрацездатним дітям, та неповнолітнім дітям, які продовжують навчання [1, с. 42].
Згідно зі ст. 51 Конституції України батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття.
Аліментні обов’язки покладені на обох батьків, відповідальність матері перед дітьми не може бути скільки-небудь меншою, ніж відповідальність батька. Закон встановлює правову рівність матеріальних обов’язків батька та матері [2, с. 61]
Що стосується добровільного виконання аліментного обов’язку, то батькам надано право укладати договір про сплату аліментів на дитину (ч. 1 ст. 189 СК України). У такому випадку в договорі необхідно зазначити наступне: розмір аліментів, строки їх виплати, строк дії договору). А сам договір не повинен порушувати права дитини. Розмір аліментів сторони визначають за домовленістю між собою, але за жодних обставин він не може бути меншим ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ч. 2 ст. 182 СК України). Якщо ж розмір аліментів визначено у твердій грошовій сумі, до договору треба включати умови про індексацію (ч. 2 ст. 184 СК України).
Договір має бути укладений письмово та підлягає нотаріальному посвідченню. У разі невиконання батьком (матір’ю) свого обов’язку за договором стягнення аліментів здійснюється не за судовим рішенням, а на підставі виконавчого напису нотаріуса органом державної виконавчої служби.
Однак, нажаль, досить рідко батьками добровільно виконуються батьківські обов’язки щодо утримання дитини: коли аліментнозобов’язана особа надає необхідну суму коштів управомочній особі з власної ініціативи ( шляхом подачі заяви про відрахування аліментів за місцем роботи), домовляються про розмір аліментів в позасудовому порядку (укладається договір про плату аліментів на дитину), а більшості випадків один із подружжя (мати чи батько дитини), в залежності від того, з ким залишилась проживати дитина, намагається відстояти право на матеріальну підтримку іншим із подружжя. Таким способом захисту права дитини на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку є їх належне утримання батьками. Головним джерелом утримання дитини є кошти її батьків [3, с. 81]. Тобто аліментний обов’язок батьків перед дітьми, який реалізується шляхом подання позову до суду про стягнення аліментів на дитину.
На практиці є непоодинокі випадками, коли дохід аліментнозобов’язаної особи є нерегулярним. В такому разі управомочна особа звертається до суду із позовом про стягнення аліментів в твердій грошовій сумі ( ст. 184 СК України).
Відповідно до ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд має враховувати: стан здоров’я та матеріальне становище дитини; стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Якщо аліментнозобов’язана особа в суді не доведе того, що вона має стабільний дохід, а також із урахуванням вимог ст. 182 СК України, в більшості випадків судами ухвалюється рішення про задоволення вимог управомочної особи. Тобто стягуються аліменти в розмірі, якій зазначений в позовній заяві.
Що стосується справ про стягнення аліментів в частці від заробітку (доходу) матері, батька ( ч. 3 ст. 181 СК України), то управомочна особа має право звернутися до суду із такими вимогами, якщо аліментнозобов’язана особа має регулярний дохід. У такому разі необхідно надати суду довідку про доходи платника аліментів, а у випадку неможливості надання такої довідки, заявити клопотання про направлення судового запиту до податкового органу про витребування інформації про дохід аліментнозобов’язаної особи.
При звернення до суду із позовом про стягнення аліментів необхідно враховувати те, що максимальний розмір аліментів, який може стягуватися із боржника, відповідно до ч. 3 ст. 70 Закону України від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV “Про виконавче провадження” не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи.
Однак, обов’язок батька, матері з утримання дитини не обмежується участю у вирішенні лише її звичайних, побутових потреб чи розрахунками на нормальне , зважене існування у суспільстві. Адже досить часто в житті особи чи сім’ї бувають ситуації, які важко назвати звичайними, ординарними (хвороба дитини, особливі здібності дитини). Тому невипадково закон покладає на батьків обов’язок брати участь у додаткових витратах на дитину [4, с. 233].
Управомочна особа може звернутися до суду не лише із вимогою про стягнення аліментів, але й з вимогою про стягнення додаткових витрат на утримання дитини (ст. 185 СК України), викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо). У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі, а також підтвердити належними доказами (документам).
У випадку, якщо розглядаються вимоги про стягнення аліментів і додаткових витрат в одному судовому провадженні, їх має бути визначено у рішенні окремо.
Управомочна особа має враховувати те, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред’явлення позу. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені лише в тому разі, якщо управомочною особою (позивачем) будуть надані докази суду, що нею вживалися заходи щодо отримання аліментів із аліментнозобов’язаної особи, але не змогла їх отримати в наслідок ухилення останнього від їх сплати. В такому разі суд може постановити рішення про стягнення аліментів за минулий час, але не більше, ніж за три роки ( ст. 191 СК України). Такими заходами є звернення до органів міліції, органів прокуратури з проханням про сприяння в розшуку аліментнозобов’язаної особи чи звернення до самої аліментнозобов’язаної особи
Стягнення аліментів за минулий час , з одного боку , дозволяє врегулювати сімейний конфлікт без шкоди для інтересів дітей, аз другого, стимулює батьків до належного виконання своїх обов’язків без застосування до них заходів державного примусу [5, с. 64].
Таким чином, стягувач аліментів, а у більшості випадків - мати дитини, має знати, що в вихованні та утриманні дитини беруть участь обоє із батьків рівних долях. У випадку невиконання батьківського обов’язку одного із них, інший має турбуватися про дитину, користуватися правами управомочної особи в повній мірі та не забувати про те, що законодавством України передбачена примусове стягнення аліментів із батьків, які не надають їх добровільно. Обов’язок з утримання дитини до досягнення нею повноліття , має виконуватися батьками незалежно від їх соціального статусу та матеріальних можливостей.
Література
1. Сапейко Л. В., Кройтор В. А.: Аліменти дітям та батькам: Монографія.-Х.: Еспада, 2008.-160 с.
2. Свердлов Г. М. Советское законодательство о браке и снмье.-М.:Госюриздат, 1961.-96 с.
3. Богданова Г. В. Права и обязанности родителей и детей.-М.:Книга сервис, 2003.-112 с.
4. Сімейне право України: Підруч./За ред. Гончаренко В. С.- К.: Істина, 2002.- 304 с.
5. Сапейко Л. В., Кройтор В. А.: Аліменти дітям та батькам: Монографія.-Х.: Еспада, 2008.-160 с.
6. Ромовська З. В. Сімейний кодекс України:Науково-практичний коментар.- К.:Видавничий дім «Ін Юре», 2003.- 532 с.
7. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 p. - К.: Преса України, 1996. - 80 с.
8. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах та з загальних питань. – Харків.: Одісей., 2000 – 368 с.
|