Проблема ефективності правосуддя підлягає вирішенню комплексно, як організаційними шляхами (рівномірне навантаження на суддів, належне матеріальне забезпечення судів, достатня кількість кваліфікованих суддівських кадрів тощо), так й шляхом вдосконалення цивільного процесуального регулювання, адже ефективність правосуддя залежить від якості процесуального регламенту всіх стадій процесу.
Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів (2006 р.) визначила, що дальший розвиток правосуддя в Україні має бути спрямований на утвердження верховенства права через забезпечення, зокрема, доступності правосуддя, справедливої судової процедури та ефективності судового захисту. При цьому, як відзначив Конституційний Суд України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 та від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004). Отже, щоб захист прав відбувся і був реальним, правосуддя має бути ефективним.
В результаті судової реформи 2010 року було вдосконалено судову діяльність в цивільних справах в плані підвищенні її ефективності, – запроваджено наказне провадження і заочний розгляд, змінено порядок вручення судових повісток тощо. Проте, як справедливо зауважує О.Д. Крупчан, наразі досить актуальним є питання підвищення ефективності цивільного судочинства та забезпечення своєчасності вирішення цивільних справ за рахунок внутрішніх резервів судової системи в межах існуючого порядку судочинства, а також удосконалення такого порядку [1].
Як зробити правосуддя в цивільних справах більш ефективним, які існують перешкоди цьому, які чинники сприятимуть підвищенню ефективності правосуддя і які критерії її оцінки – мають стати основними питаннями науки цивільного процесуального права.
Так, ефективність будь-якої діяльності, в тому числі й правової, являє собою співвідношення між визначеною метою та досягнутим результатом, тобто ефективність визначається тим, наскільки в ході здійснення діяльності реалізуються ті завдання, які визначено як результативні для відповідного виду діяльності.
Ефективність правосуддя в цивільних справах, на думку А.В. Цихоцького, є здатністю (властивістю) правосуддя як виду здійснення судом у встановленій законом цивільній процесуальній формі державної діяльності щодо розгляду і вирішення конкретних судових справ з ухваленням в них законних, обґрунтованих і справедливих постанов, забезпечуючи за певних умов досягнення соціально значущих цілей. Ця здатність характеризується відношенням фактично досягнутого правосуддям рівня цілей до нормативно встановленого законом [2].
З викладеного вище випливає, що ефективність правосуддя в цивільних справах визначається тим, на скільки ефективно суди захищають порушені права та інтереси. Водночас захист прав та інтересів є метою правосуддя в цивільних справах. Тому ефективність цивільного судочинства є засобом досягнення мети – захист порушених, невизнаних, оспорюваних прав та інтересів через цивільну процесуальну судову діяльність.
А оскільки ефективність правосуддя є показником його якості, тому при визначенні сутності ефективності варто виходити із сутності правосуддя, яке являє собою дії суду, спрямовані на досягнення передбачених цілей.
Таким чином, найвищий ступінь реалізації судами завдань цивільного судочинства й являтиметься ефективністю цивільного судочинства. Це головний критерій і сутність ефективності цивільного судочинства.
З цього випливає перший крок підвищення ефективності – варто чітко сформулювати мету і завдання цивільного судочинства. Раніше ми вже досліджували завдання цивільного судочинства та обґрунтували висновок, що, поряд із закріпленими у ст. 1 ЦПК завданнями, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, варто закріпити в якості одного із визначальних складових чинників завдань цивільного судочинства "правильність вирішення справи". На нашу думку, правильний розгляд і вирішення справ означає, що цивільна справа має бути розглянута згідно із нормами матеріального права, всебічно і об’єктивно, з урахуванням інтересів всіх осіб, які беруть участь у справі, твердженням і запереченням яких треба дати належну юридичну оцінку [3]. Саме через "правильність" вирішення справ досягатиметься мета правосуддя – захист порушених, невизнаних, оспорюваних прав та інтересів, а відтак забезпечуватиметься ефективність правосуддя в цивільних справах.
Наступне коло проблем ефективності цивільного судочинства пов’язане з якістю процесуального законодавства. Мова йде, перш за все, про запровадження такого процесуального механізму, який має прискорити і полегшити здійснення якісного цивільного судочинства. Суди повинні мати в своєму арсеналі належні правові механізми для забезпечення виконання завдань цивільного судочинства задля досягнення його мети. Так, зокрема, нами вже зверталась увага на те, що поряд з давно відомими процесуальними інститутами заочного розгляду і наказного провадження виникає об’єктивна необхідність пошуку нових спрощених (прискорених) судових процедур, які б дозволили судовим органам швидко вирішувати велику кількість справ, оперативно захищаючи порушені права суб’єктів цивільних правовідносин. При цьому, мова має йти не про запровадження нових проваджень чи видів цивільного судочинства, а саме про прийняття правових норм, які регламентуватимуть особливості застосування правил позовного провадження цивільного процесу до окремих категорій цивільних справ, які визначатимуться в кожному конкретному випадку з урахуванням критеріїв складності справи та характеру спору [4].
Ефективність правосуддя в цивільних справах залежить також й від строку розгляду справи. Адже із часом особа може втратити інтерес до тих благ, задля отримання яких було пред’явлено позов, або взагалі понести значні збитки. На нашу думку, забезпечення своєчасного вирішення спору має забезпечуватися, зокрема, активним характер дій судді на стадіях підготовки та судового розгляду [5].
Приймаючи Рекомендації від 14.05.1981 № R (81) 7, від 28.02.1984 № R (84) 5, Комітет міністрів Ради Європи виходив з того, що деякі норми і процедури цивільного судочинства, прийняті в державах-членах, в певних випадках виступають перешкодою ефективному відправленню правосуддя. Такі норми (процедури) можуть вже не відповідати потребам сучасного суспільства і, по-друге, ними можуть зловживати учасники процесу з метою затягування судового розгляду. З метою припинення подібних зловживань суд має відігравати активну роль в забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін.
У зв’язку з цим, ми приєднуємось до думки А.В. Цихоцького про необхідність збереження активності суду, його прагнення виконати завдання щодо захисту порушеного права [6].
Крім того, варто підтримати й В.В. Комарова в тому, що ефективність судочинства іманентно пов’язана з судовим керівництвом процесом, яка спрямовує розгляд судової справи у спосіб, що більш відповідає характеру справи, та забезпечує застосуванням належних процесуальних засобів для досягнення мети судочинства. При цьому активність судді у такому аспекті не протирічить тому визначальному положенню, що природа цивільного процесу залишається приватною [7].
Таким чином, забезпечення конституційного права на судовий захист багато в чому залежить від ефективності діяльності суддів, від реальності доступу до правосуддя тих осіб, чиї права порушені або оспорені.
Література:
1. Проблеми оптимізації цивільного процесу в Україні : монографія / Берестова І. Е., Бичкова С. С., Бобрик В. І. та ін., за ред. академіка НАПрН України О. Д. Крупчана. – К. : НДІ приватного права і підприємництва НАПрН України, 2011. – С. 6.
2. Цихоцкий А. В. Теоретические проблемы эффективности правосудия по гражданским делам. – Новосибирск : "Наука", 1997. – С. 152.
3. Короєд С. О. Завдання цивільного судочинства за законодавством України та країн СНД: аналіз складових чинників / С. О. Короєд // Порівняльно-правові дослідження. – 2012. – № 1–2. – С. 236–242.
4. Короєд С. О. Спрощення судових процедур як окремий напрям оптимізації цивільного процесу України / С. О. Короєд // Держава і право : Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 57. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2012. – С. 328–332.
5. Короєд С. О. Окремі питання своєчасного розгляду цивільних справ / С. О. Короєд // Судова апеляція. – 2011. – № 3 (24). – С. 107–115.
6. Цихоцкий А. В. Теоретические проблемы эффективности правосудия по гражданским делам. – Новосибирск : "Наука", 1997. – С. 159.
7. Проблеми теорії та практики цивільного судочинства : Монографія / В. В. Комаров, В. І. Тертишніков, В. В. Баранкова та ін. ; За заг. ред. професора В. В. Комарова. – Х. : Харків юридичний, 2008. – С. 9.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
