Наявність інституту місцевого самоврядування є однією з засад конституційного ладу, а його дієвість є ознакою розвиненої демократичної держави.
Упродовж останніх двохсот років право на місцеве самоврядування стало конституційно визнаним у більшості країн Західної Європи. Конституційні норми цих країн гарантують муніципальним органам самостійність і самоорганізацію. Після повалення тоталітарного режиму країни Східної Європи теж включили норми, які гарантують право на самоврядування до своїх нових Конституцій та прийняли відповідні базові закони.
Необхідно зазначити, що за роки незалежності Української держави було закладено конституційно-правові, законодавчі, організаційні, матеріально-фінансові засади місцевого самоврядування як самостійної складової конституційного ладу України. Стаття 7 Конституції України передбачає, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Розділ XI «Місцеве самоврядування» регулює засади організації та функціонування місцевого самоврядування, закріплює основні підходи до розмежування компетенції між різними рівнями органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Після ухвалення Конституції України було прийнято базовий Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні». Згодом було також прийнято Закони України «Про статус депутатів місцевих рад», «Про столицю України — місто-герой Київ», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про органи самоорганізації населення», «Про асоціації органів самоврядування». Крім того, Українська держава ратифікувала Європейську хартію місцевого самоврядування та Додатковий протокол до Європейської хартії місцевого самоврядування про право участі у справах місцевого органу влади.
Правове регулювання та практика діяльності органів місцевого самоврядування не задовольняють сучасних потреб України і не відповідають Європейській хартії місцевого самоврядування. Невиконання ж положень хартії і, як наслідок, узятих на себе зобов’язань, є істотною перепоною на шляху реалізації курсу на інтеграцію до Європейського співтовариства, задекларованого Україною.
У зв’язку з цим слід зауважити, що з минулого року Україна знову перебуває під моніторингом з боку Конгресу місцевих та регіональних влад Ради Європи щодо стану місцевого самоврядування. Останній такий комплексний моніторинг системи регіонального та місцевого управління й стану місцевої та регіональної демократії в Україні було проведено у 2001 році. За результатами моніторингу ухвалено Рекомендацію №102 (2001) Конгресу місцевих та регіональних влад Ради Європи «Щодо стану місцевої та регіональної демократії в Україні», яка містила критичну оцінку стану місцевої демократії в Україні та комплексний перелік заходів, рекомендованих нашій державі для виправлення ситуації. Однак, переважна більшість з них була проігнорована владою української держави.
На важливості проведення реформи місцевого самоврядування, що має на меті посилити розвиток регіонів України наголошує й Президент України В. Янукович. При цьому закликає керівників регіонів активно брати участь у впровадженні реформи місцевого самоврядування.
Водночас у Посланні до Верховної Ради України Президента України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2012 році» Віктор Янукович чітко визначив орієнтири майбутньої реформи місцевого самоврядування: розширення прав територіальних громад (міст, сіл), бюджетна децентралізація та реформа системи публічних послуг (адміністративних, соціальних і комунальних).
Однак значна частина нормативно-правових новацій у цій сфері, запропонованих як урядовцями, так і окремими народними депутатами, не відповідають визначеним главою держави пріоритетам реформи місцевого самоврядування і призводять до розбалансування системи врядування на місцях.
Так, за останні два роки було прийнято понад два десятки законів України, які істотно обмежують права органів місцевого самоврядування, суперечать державному курсу на децентралізацію управління, а ще більше — зареєстровано у вигляді законопроектів та активно лобіюються окремими посадовими особами і народними депутатами. Починаючи з того, що обласні та районні ради більше не мають права затверджувати правила благоустрою на своїй території, і закінчуючи тим, що ці представницькі органи місцевого самоврядування позбавляються права участі у формуванні пропозиції до програм і заходів, включно з інвестиційними програмами (проектами), котрі можуть реалізовуватися за кошти державного фонду регіонального розвитку у наступному бюджетному періоді. Показовий у цьому контексті законопроект, який передбачає затвердження урядом штатних розписів міськвиконкомів!
У жовтні 2012 року Президент України під час візиту до Криму публічно жорстко розкритикував плани надмірної централізації дозвільної системи в рамках компетенції Мінекології, вказавши на необхідність збереження відповідних повноважень на місцях.
Тенденція до концентрації повноважень у міністерствах та відомствах на центральному рівні є головною перешкодою на шляху впровадження належного врядування.
Нині Президент України зазначає, що «здійснення реформування місцевого самоврядування має відбуватися на засадах децентралізації, деконцентрації владних повноважень, субсидіарності, консолідації ресурсного забезпечення і стратегічного планування розвитку територіальних громад, що вимагає зважених кроків щодо законодавчого вирішення нагальних проблем місцевого та регіонального розвитку в контексті державної регіональної політики, бюджетної, податкової та муніципальної реформ із дотримання положень Європейської хартії місцевого самоврядування». [1;4]
Варто й зазначити й те, що принцип субсидіарності в функціонуванні муніципальної влади так і не набув своєї практичної реалізації. Адже його основна суть зводиться до розширення повноважень органів місцевого самоврядування, яким найбільш відомі нагальні потреби відповідних територіальних громад.
Вважаємо за доцільне розмежування повноважень органів місцевого самоврядування та органів державної виконавчої влади, залишивши за останніми контрольно – наглядові функції. Інші функції, спрямовані на вирішення питань місцевого значення , мають належати виключно органам місцевого самоврядування. Для цього необхідно на конституційному рівні закріпити необхідність створення власних виконавчих органів районних та обласних рад.
При цьому більшість територіальних громад у сільських територіях неспроможні виконувати власні повноваження. Дотаційність 5419 місцевих бюджетів становить понад 70%, 483 територіальні громади на 90% утримуються за рахунок коштів державного бюджету.
Слід виходити з того, що функціонування ефективної бюджетної системи неможливе без достатньої доходної бази місцевих бюджетів. Органи місцевого самоврядування повинні бути зацікавлені у збільшенні доходів місцевих бюджетів. Для цього при розподілі доходів між бюджетами різних рівнів необхідно закріплювати (на довгострокових засадах) джерела формування місцевих бюджетів, а також залишати в місцевих бюджетах значно вищі відсотки відрахувань від загальнодержавних податків, а то й повністю залишати на місцях. Необхідно також удосконалити механізм фінансування державою витрат органів місцевого самоврядування, яких вони зазнали внаслідок виконання делегованих повноважень виконавчої влади та рішень органів державної влади.
Муніципальна реформа тісно пов’язана з реформуванням територіальної організації влади. За змістом Конституції України система територіальних громад та утворюваних ними органів місцевого самоврядування нерозривно пов’язана із системою відповідних адміністративно-територіальних одиниць, що є просторовою основою для організації та діяльності не тільки органів місцевого самоврядування, а й місцевих органів державної влади.
Наразі статистика свідчить, що від 1991 року спостерігається тенденція збільшення кількості адміністративно – територіальних одиниць з одночасним зменшенням кількості їхніх жителів. За період з 1991 по 2011 роки чисельність сільського населення зменшилась на 2,5 млн. осіб та скоротилась кількість сільських населених пунктів на 348 одиниць. Але кількість сільських рад збільшилась на 1067 одиниць.
Наступною проблемою у сфері адміністративно-територіального устрою є невизначеність процедури та застарілість критеріїв для формування районів, віднесення населених пунктів до категорії сіл, селищ та міст.
Чисельність населення в межах груп адміністративно-територіальних одиниць коливається: серед районів – від 6,2 тис. жителів у Поліському районі Київської області до 183 тис. жителів у Харківському районі Харківської області; серед міст районного значення – від 1 тис. жителів м. Угнів Львівської області до 36,6 тис. у м. Вишневому Київської області;
серед селищ міського типу – від 43 жителів смт Войкове Донецької області до 21,5 тис. жителів у смт Піскове Харківської області.
В існуючій системі адміністративно-територіального устрою 93 міста мають населення менше 10 тис. жителів, разом з тим 47 селищ міського типу мають населення понад 10 тис. жителів. [2; 19]
Це породжує існування диспропорцій у рівнях бюджетної забезпеченості жителів цих адміністративно-територіальних одиниць, різної доступності до адміністративних, соціальних та інших видів послуг тощо.
У законодавстві, як правило, закріплюються гарантії прав муніципалітетів на управління певною територією. У Німеччині захист прав комун від необґрунтованої ліквідації, зміни меж територій забезпечується, зокрема, діяльністю конституційних судів федеральних земель. Конституція цієї держави гарантує недоторканність місцевого самоврядування як форми організації влади. Хоча вона не містить гарантію недоторканності окремо взятої громади, практикою судочинства опрацьована така вимога: припинення будь-якої громади на підставі закону землі про зміну адміністративно-територіального поділу можливе лише за наявності особливих інтересів суспільного блага, порушення чи недотримання яких розглядається як порушенням Конституції. Як таке порушення розглядаються факти, якщо: а) не була своєчасно й повно виявлена та врахована думка громади; б) законодавчий орган при прийнятті рішення недостатньо повно виявив сутність справи або виходив з невірного тлумачення його істотних питань; в) унаслідок зміни адміністративно-територіального поділу, здійснюваного законодавчим органом, погіршується становище мешканців та знов створюваних громад, що не виправдовується перевагами від цих законодавчих заходів (співставлення витрат та результатів).
Тому одним із стратегічних напрямів муніципальної реформи має стати укрупнення відповідних територіальних громад, зміцнення матеріально – фінансової основи місцевого самоврядування з дотриманням принципів гарантованості, субсидіарності та повсюдності місцевого самоврядування.
Література:
1.Ставнійчук М. Реформа, яка затрималась на двадцять років // Зеркало недели. Украина. - №44. – 30 листопада 2012.- С.4-5.
2.Серьогіна С. Напрями вдосконалення конституційного регулювання системно-структурної організації місцевого самоврядування в Україні // Конституційна Асамблея: політико – правові аспекти діяльності. Бюлетенб інформаційно – аналітичних матеріалів. - № 8. – 2012. – С. 19 – 20.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
