1. Минуло вже понад десять років ,як виконується в Україні покарання у виді довічного позбавлення волі. Однак до теперішнього часу залишається дискусійним питання про можливість досягнення такої мети покарання, як виправлення засуджених. Засуджені до даного виду покарання, з одного боку, формально залишаються членами суспільства, але водночас назавжди з нього виключаються, що неминуче приводить до втрати ними соціально - корисних зв'язків і, як наслідок, повного відчуження від суспільства. Чи можливо взагалі говорити про виправлення та соціальну реабілітацію особливо небезпечних злочинців, до яких суд застосував найсуворішу міру покарання?
2. Відносно досягнення мети виправлення щодо засуджених до довічного позбавлення волі висловлюються доволі різні точки зору, причому чимало фахівців взагалі відкидають таку мету стосовно засуджених до даного виду покарання. І мабуть навряд чи можна погодиться з позицією тих авторів, які вважають що питання про виправлення засудженого, який відбуває довічне позбавлення волі, втрачає сенс. Проте соціальні, політичні, економічні перетворення в суспільстві неминуче ведуть за собою переоцінку багатьох положень теорії і практики виконання кримінальних покарань. Змінюється відношення суспільства до реалізації права людини на життя, змінюється законодавство, змінюється і сам засуджений в залежності від умов та середовища в якому відбуває покарання, а також і від відбутого терміну покарання.
3. При розгляді порядку виконання покарання у виді довічного позбавлення волі не можна відкидати виправну мету покарання, зокрема, з таких підстав:
а) аналіз статей 1, 6, 123 КВК України, що стосуються мети і завдань кримінально-виконавчого законодавства, засобів виправлення й ресоціалізації, завдань, форм та методів соціально-виховної роботи, не виключає засуджених до довічного позбавлення волі з числа об’єктів виховного впливу;
б) недопустимо ігнорувати такі принципи кримінально-виконавчого законодавства, виконання і відбування кримінальних покарань, як диференціація та індивідуалізація виконання покарань, раціональне застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки, поєднання покарання з виправним впливом (ст. 5 КВК України);
в) особи, що відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, все ж таки являють собою переважно найбільш небезпечну категорію засуджених, а тому з огляду на їх підвищену суспільну небезпеку вони потребують так би мовити підвищеного виховного впливу. Тобто вести мову про виправлення нехай у мінімальному ступені потрібно. Водночас дослідження показало, що значна частина осіб, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, здатні стати на шлях виправлення;
г) не слід ігнорувати наявну у засуджених до довічного позбавлення волі можливість умовно-дострокового звільнення від відбування покарання після заміни цього покарання позбавленням волі на певний строк у порядку помилування;
4. При оцінці особистості та, зокрема, при оцінці факту виправлення засудженого завжди мають бути враховані індивідуальні психологічні особливості, що відбиваються у більшому чи меншому ступені на його поведінці. Тому більш коректним визначенням поняття «виправлення» видаються положення ст. 6 КВК України, за якими воно розуміється як процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Термін процес (від лат. рrоcessus - просування) означає рух уперед, послідовну зміну станів, стадій розвитку; сукупність послідовних дій з метою досягнення якогось результату. Як справедливо зазначає А.Х. Степанюк, те, що даний процес відбувається в особистості, вказує на те, що виправлення представляє собою перш за все психологічну категорію, тобто такий процес, який далеко не завжди можна побачити під час однієї зустрічі чи розмови, тому висновок психолога з цих питань повинен мати одне з ключових значень. Головним у визначенні поведінки сумлінною є фіксування процесу позитивних змін.
5. Адміністрація УВП повинна забезпечити не безумовне досягнення виправлення як абсолютної категорії, а створити умови для того, щоб засуджений показав наявність процесу позитивних змін. І такі зміни у поведінці та особистості повинні розглядатися як виправлення у розумінні кримінально-виконавчого права;
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
