Регулювання відносин із регулярного перевезення пасажирів потребує особливої уваги держави не тільки тому, що в процесі їх здійснення забезпечується надання соціально-значущих послуг, а ще й тому, що вони є частиною стратегічної галузі економіки.
Оскільки регулярні перевезення пасажирів є невід’ємною частиною такої галузі як транспорт, їх державне регулювання здійснюється виключно комплексно. Основним нормативно-правовим актом, який встановлює основні напрямки державного регулювання регулярних пасажирських перевезень є ЗУ «Про автомобільний транспорт». Глава друга цього закону містить положення щодо державного регулювання та контролю діяльності автомобільного транспорту [1].
Також слід звернути увагу на такий базисний закон для транспортної галузі, як ЗУ «Про транспорт». Статтею 3 цього закону визначаються мета і завдання державного управління в галузі транспорту [2].
Відзначимо, що терміни регулювання та управління можуть застосовуватися одночасно і як тотожні, і як різні за своїм значенням явища. Зупинимо також увагу на тому, що науковці, констатуючи відсутність законодавчого визначення державного регулювання та управління, намагаються дати їм визначення та встановити їх співвідношення, взаємозв’язок у різних сферах. Однак слід констатувати, що при цьому вони приходять до різних висновків.
Таким чином, можна зробити висновок про неоднаковий підхід до застосування та співвідношення цих понять, в залежності від галузі, в якій вони застосовуються.
Підходячи до розгляду державного управління та регулювання в сфері регулярних пасажирських перевезень слід розглянути загальний зміст понять регулювання та управління.
Термін регулювання найчастіше застосовується як впорядковування, налагоджування; направлення розвитку, руху будь-чого з метою привести до ладу, в систему; приведення (механізмів та їх частин) в такий стан, який забезпечуватиме нормальну та правильну роботу.
Термін управління розглядається як направлення ходу, руху чогось; керувати, направляти діяльність.
Наведені поняття дають розуміння того, що в загальному ці дії мають за мету досягнення прийнятної поведінки суб’єкта, на якого вони скеровані, однак при регулюванні бажаний ефект досягається впливом на зовнішні чинники, а при управлінні безпосереднім керуванням суб’єктом впливу.
Необхідно зазначити, що ЗУ «Про транспорт» та ЗУ «Про автомобільний транспорт» не містять визначень державного управління в галузі транспорту та державного регулювання діяльності автомобільного транспорту. Враховуючи той факт, що поняття транспорту включає в себе як підвид автомобільний транспорт, вбачається за можливе порівняти явища державного управління в галузі транспорту та державного регулювання діяльності автомобільного транспорту. Аналізуючи положення про них, можна дійти висновку про ряд суттєвих схожих рис у цих явищах. Зокрема, це видно з таблиці, яка зроблена на основі аналізу завдань, притаманних їм.
Крім цього, звернемо увагу, що діяльність з державного управління транспорту та державне управління автомобільним транспортом здійснюються одними й тими ж органами, зокрема центральним та місцевими органами виконавчої влади та спеціально уповноваженими органами відповідно до їх компетенції.
Відзначимо, що реалізація наведених явищ здійснюється подібно: шляхом економічної та соціальної політики (включаючи надання дотацій на пасажирські перевезення), ліцензування.
Враховуючи наведене можна зробити висновок щодо тотожності понять державного управління транспортом та державного регулювання діяльністю автомобільного транспорту з урахуванням того, що галузь транспорту є ширшою та включає автомобільний транспорт. На підтвердження цього свідчать їх спільні завдання, шляхи реалізації та компетентні відповідальні органи.
Література:
1. Про автомобільний транспорт: Закон України № 2344–III від 05 квітня 2001 року (із змінами і доповненнями) станом на 24 вересня 2008 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2001 – № 22. – Ст. 105.
2. Про транспорт: Закон України № 232/94-ВР від 10 листопада 1994 року (із змінами і доповненнями) станом на 20 листопада 2012 // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1994. – № 51. – Ст. 446.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
