В умовах становлення демократичної правової держави важливу роль набуває питання створення ефективної, дієвої системи контролю за діяльністю державного механізму. Практика розвинених країн показує, що важливе місце при здійсненні контролю належать саме контрольній діяльності представницького органу держави – парламенту.
Світовий досвід парламентаризму свідчить, що ефективність здійснення парламентом усіх функцій залежить від забезпечення дієвого парламентського контролю. Функція такого контролю за змістом є широкою і багатогранною, а контрольні повноваження виступають одними із засадничих у його діяльності. Обсяг, зміст, ступінь використання та форми здійснення контрольних повноважень парламенту залежать насамперед від його місця і ролі в системі державного правління, тобто від правового статусу.
Державний контроль був і залишається однією з найважливіших функцій державного управління. В умовах формування правової демократичної держави контроль залишається провідною ланкою управління суспільним розвитком як: способом забезпечення законності та державної дисципліни; одним з основних і важливих методів управління; функцією управління; певним етапом управлінського процесу. Складовою завдань і владних повноважень органів і посадових осіб – управлінців, є організація та застосування контролю (нагляду). Тому в процесі здійснення контролю необхідно виявляти й усувати обставини, які перешкоджають покращенню роботи підконтрольного об'єкта; потрібно виявляти причини, що спричиняють розходження практичних результатів з поставленою метою. Під час чи після закінчення контролю можуть порушуватись адміністративні або дисциплінарні провадження, відшкодовування збитків чи майнових стягнень, або можуть бути передані матеріали перевірки у слідчі органи для порушення кримінального переслідування [1, с. 40].
Відповідно до п. 33 ст. 85 Конституції України на Верховну Раду України покладено обов'язок здійснення парламентського контролю у межах, визначених Конституцією [2]. Як зазначає О. Майданник, «контрольна функція фактично пронизує всі сфери діяльності парламенту України. Такий висновок випливає з аналізу процедури здійснення парламентом своїх функцій, прийняття ним рішень» [3, с. 87].
Парламентський контроль посідає провідне місце у механізмі контрольної діяльності, оскільки парламент є єдиним законодавчим та вищим представницьким органом державної влади, має виключне право виступати від імені українського народу. Юридична природа парламентського контролю і його специфіка випливають передусім із представницького характеру Верховної Ради [4, с. 14]. У науковій літературі пропонуються такі точки зору щодо визначення парламентського контролю. Так, В. Шаповал визначає, що парламентський контроль – це діяльність парламенту, його органів та посадових осіб, а також інших державних органів і посадових осіб, з відповідною метою функціонально поєднаних з парламентом у здійсненні повноважень контролю за виконавчою владою, насамперед урядом, яка полягає у перевірці виконання законів, рішень тощо [5, с. 323]. Відповідно до даного визначення парламентський контроль слід розглядати як перевірку Верховною Радою України виконання законів та інших нормативно-правових актів органами виконавчої влади. На такі ж риси парламентського контролю вказується у працях В. Залюбовської, М. Утяшева, А. Корнілаєвої, С. Ківалова та М. Орзіха. На думку В. Журавського, парламентський контроль – це передбачена Конституцією та законами України діяльність Верховної Ради України, утворених нею органів, обраних нею посадових осіб та народних депутатів України щодо отримання, вивчення, оприлюднення інформації про діяльність, рішення, правові акти інших органів і посадових осіб публічної влади, підприємств, установ та організацій і впровадження на основі цієї інформації передбачених Конституцією і законами України заходів реагування [6, с. 24].
В. Авер'янов парламентський контроль називає «особливою формою державного контролю, котра виходить за межі традиційного уявлення про державний контроль як засіб забезпечення законності у державному управлінні..., метою .... якого є: встановлення не тільки відповідності діяльності на території України або в межах її інтересів за кордоном Конституції і законам України, а й доцільності, соціально-економічної та політичної обґрунтованості діяльності; виявлення відхилень від конституційних вимог, державних програм; визначення причин незаконної або недоцільної діяльності та засобів, спрямованих на вдосконалення, раціоналізацію, розвиток об'єкта контролю; виявлення передумов притягнення винних до відповідальності» [7, с. 365].
У науковій літературі зазначається, що об'єктом парламентського контролю може бути і діяльність глави держави [8, с. 126], діяльність державних чи приватних корпорацій, а також певних підприємницьких об'єднань у випадках здійснення ними публічних функцій [9, с. 425].
О. Майданник визначає парламентський контроль як провідний вид в системі державного контролю, обумовлений самим правом народу, як першоджерела влади, на здійснення контролю за функціонуванням органів і структур, через які влада реалізується, здійснюється народом України – першоджерелом всієї влади [10, с. 21-22].
Дещо іншої точки зору дотримується О. Андрійко, яка вважає, що парламентський контроль – це особлива форма державного контролю, що виходить за межі традиційного уявлення про державний контроль [11, с. 365].
С. Ківалов та М. Орзіх характеризують парламентський контроль як систему нагляду і перевірки процесу створення, функціонування, встановлення відповідальності за діяльність (бездіяльність), припинення повноважень об'єкта контролю [12, с. 68].
Ю. Барабаш визначає парламентський контроль як важливу функцію Верховної Ради України, яка здійснюється парламентом як безпосередньо, так і його органами, посадовими особами, народними депутатами України та спеціалізованими допоміжними інституціями Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини та Рахунковою палатою і спрямована на перевірку діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб та підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, з точки зору відповідності цієї діяльності вимогам законності, ефективності та доцільності [13, с. 7].
На підставі аналізу законодавства зарубіжних країн О. Коврякова доходить висновку, що парламентський контроль може бути визначений як система норм, які регулюють встановлений порядок спостереження і перевірки в основному діяльності органів виконавчої влади, який здійснюється як парламентською більшістю й опозицією, так і допоміжними органами вищого законодавчого органу, і спрямований на оцінку цієї діяльності з можливим застосуванням санкцій (вотуму недовіри, резолюції осуду, імпічменту тощо) [14, с. 17].
На підставі сказаного можна зазначити, що парламентський контроль – це вид державного контролю, який є системою норм, встановлених Конституцією і законами України, та регламентує діяльність Верховної Ради України, утворених нею органів, обраних нею посадових осіб та народних депутатів України, яка здійснюється як парламентською більшістю й опозицією, так і допоміжними органами вищого законодавчого органу щодо отримання, вивчення, оприлюднення інформації про діяльність, рішення, правові акти інших органів і посадових осіб публічної влади, підприємств, установ та організацій, і впровадження на основі цієї інформації передбачених Конституцією і законами України заходів реагування.
Отже, слід зазначити, що важливе місце в діяльності Верховної Ради України посідає парламентський контроль. Парламентський контроль – це передбачений Конституцією та законами України вид діяльності парламенту, народних депутатів та утворених парламентом органів, який полягає в одержанні інформації, її аналізі, здійсненні у визначених законом формах засобів реагування задля запобігання порушенням Конституції, законів України, інших нормативно-правових актів та притягнення до конституційно-правової відповідальності за їх порушення.
Література:
1. Педак И. С. Тенденции представления категориального апарата "государственный контроль" в теоретической рефлексии / С. И. Педак, И. В. Рыжикова // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – №2. – 2012. – С. 37-42.
2. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
3. Майданник О. Питання теорії функцій парламенту України / О. Майданник // Вісник Конституційного Суду України. – 2006. – № 1. – С. 81-88.
4. Барабаш Ю. Г. Парламентський контроль в Україні: проблеми теорії та практики: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Барабаш Юрій Григорович. – X., 2004. – 205 с.
5. Шаповал В. М. Контроль парламентський / В. М. Шаповал // Юридична енциклопедія. – К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. – Т. 3. – С. 323-325.
6. Журавський В. С. Теоретичні та організаційно-правові проблеми становлення і розвитку українського парламентаризму: дис. ... д-ра юрид. наук : спец. 12.00.01 / В. С. Журавський. – Одеса, 2001. – С. 24.
7. Адміністративне право України. Академічний курс: підручник: у 2 т. :Т. 1. Загальна частина / редколегія: В. Б. Авер'янов (голова). – К. : Юридична думка, 2011. – 584 с.
8. Скакун О. Ф. Теорія держави і права : підручник / О. Ф. Скакун. – X. : Консум, 2011. – 656 с.
9. Конституционное (государственное) право зарубежных стран : учебник : в 4 т. Т. 1-2 / отв. ред. Б. А. Страшун. – М., 2009. – 778 с.
10. Майданник О. О. Теоретичні проблеми контрольної функції парламенту України : автореф. дис. на здоб. наук. ступеня д-ра юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / Майданник Олена Олексіївна. – К, 2008. – 39 с.
11. Андрійко О. Ф. Організаційно-правові проблеми державного контролю у сфері виконавчої влади : дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.07 / О. Ф. Андрійко. – К, 1999. – 390 с.
12. Ківалов С. Парламентський контроль в умовах державно-правової реформи в Україні / С. Ківалов, М. Орзіх // Юридический вестник. – 1999. – № 4. – С. 68.
13. Барабаш Ю. Г. Парламентський контроль в Україні: проблеми теорії та практики: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Барабаш Юрій Григорович. – X., 2004. – 205 с.
14. Коврякова Е. В. Парламентский контроль в зарубежных странах: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Е. В. Коврякова. – Москва, 2002. – С. 17.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
