Досліджуючи проблему правової культури особистості, ми все більше переконуємось у тому, що найбільше потребують нових методологічних орієнтирів організація і зміст правовиховної роботи. Правове виховання має бути передусім суттєвою педагогічною та соціально – правовою допомогою у формуванні важливого чинника вдосконалення як зовнішнього світу, так і внутрішньої самоорганізації особистості на шляху до духовної свободи [1].
Про засвоєння правових норм можна говорити тоді, коли у людини є не тільки глибоке переконання в доцільності правових норм, а й коли вона їх дотримується в повсякденному житті, коли дотримання правових норм є звичним поведінковим актом, і вона не піддає правильність суспільних вимог щоразу критичному аналізу, а дотримується їх тому, що звикла. Часто буває, що людина добре знає правові норми, але їх не дотримується. Причиною такого розриву між знаннями і поведінкою, яка стверджує В.В. Оксамитний, «… є відсутність у людини достатньо міцних правових звичок…». Отже, правова звичка, як поведінковий регулятор, відіграє суттєву роль у мотиваційному процесі формування правомірної поведінки [1].
Відповідно до логіки наукового пошуку реалізується методика дослідження — комплекс теоретичних та емпіричних (заснованих на досвіді) методів, поєднання яких забезпечує найдостовірніше дослідження такого складного і багатофункціонального об'єкта, як процес виховання.
Для того щоб охарактеризувати стан правомірної поведінки сучасної молоді автором даної роботи було проведено анкетування серед молоді віком від 17 до 23 років.
Для того, щоб систематизувати отриману інформацію варто переглянути питання та відповіді на них. Наприклад. Питання 1. Ви проживаєте в багатоповерховому будинку. На годиннику 22:45, а Ваші сусіди влаштували вечірку і гучно слухають музику. Як на Вашу думку слід вчинити?Варіанти відповідей були такими: А) піду святкувати разом з ними; Б) зателефоную до міліції; В) нічого не робитиму; Г) піду з ними сперечатися; Д) спочатку зроблю зауваження, а потім, якщо вони не звернуть уваги, то зателефоную до міліції.
На дане питання 70 % опитаних дало відповідь А. Ця відповідь свідчить про два моменти: перший – переважання у суспільстві конформістської поведінки, другий – можливо, несерйозне ставлення до опитування, а це вже свідчить про пасивну правомірну поведінку. 20 % опитуваних обрало варіант Д. Це доволі яскравий показник поширення серед молоді соціально – активної поведінки, бажання вирішити проблему правильно, навіть без втручання Держави. На варіантах В та Г думки респондентів розділилися навпіл. Отже: 5 % опитуваних зайняли пасивну позицію, а інші 5 % агресивну позицію з явним негативним ставленням до втручання правозахисних органів. Такий висновок зроблено з того, що 0% респондентів дало відповідь Б.
Питання 2. Ваш друг задля гарної оцінки дає хабара викладачу. Ваші дії. Варіанти відповідей: А) попрошу домовитись і за мене; Б) розкажу всім знайомим; В) напишу заяву на цього викладача; Г) Ваш варіант.
В даному питання було описану поширену проблему хабарництва. 40 % опитуваних дало відповідь А, це свідчить про низький рівень правової свідомості та про відсутність страху перед відповідальністю за свої вчинки. 43 % дали таку відповідь: «Не буду нічого робити – це його справа», що свідчить про пасивне, навіть про байдуже ставлення до своїх прав, та небажання проводити правовиховну роботу серед своїх однолітків. Позиція яка більше відома серед суспільства з таким формулюванням: «моя хата з краю». 7 % вважають за потрібне проінформувати суспільство, а 10 % вважають доцільним написати скаргу на викладача.
Серед питань анкети було питання для визначення соціально – активних учасників правового життя суспільства: У Вашому ВНЗ проходять вибори голови студентського самоврядування. Якими будуть Ваші дії?Варіанти відповідей: А) буду голосувати, якщо скажуть викладачі; Б) обов’язково проголосую; В) не вважаю за потрібне витрачати свій вільний час; Г) Ваш варіант.
По 45 % опитаних дали відповіді Б та В на запитання. Що свідчить про очевидний розділ суспільства на два «табори»: соціально активних учасників правових відносин та осіб з пасивним ставленням до участі в житті суспільства. Таке бездіяльне ставлення породжується, на думку автора, кількома чинниками: 1 – негативний досвід в участі життя суспільства (невдача у організації певних заходів – страйків, мітингів, невміння правильно поставити перед собою цілі чи мету певної роботи, невпевненість в своїй життєвій позиції і т.д.); 2 – ставлення, що зароджується внаслідок виховання (батьки чи оточуюче суспільство , що керуються чинником 1). 7% дали відповідь А, 3 % - відповідь Г, формулювання якого було різним: «Мені це не потрібно!»; «Проголосую, якщо хтось попросить за нього проголосувати, але лише за винагороду!»; «Якщо вже немає виходу, то проголосую».
Питання 2. Ви стали свідком пограбування магазину. В одному з грабіжників ви впізнали свого сусіда. Як на Вашу думку слід вчинити?А) звичайно, що зателефоную до міліції; Б) буду шантажувати сусіда; В) не буду нічого робити; Г) Ваш варіант.
75 % опитаних обрали варіант А, що свідчить про адекватну оцінку своїх можливостей, та небажання перевищення своїх повноважень та втручання у справи суспільного значення. 10 % взагалі не вважають за потрібне щось робити, 9% - будь шантажувати сусіда, а отже не вважають важливим чи навіть потрібним втручання Держави. 6 % складають відповіді: «Попрошу поради у батьків»; «Змушу його самого зізнатись»; «Доки не буду впевнена – не зателефоную до міліції»; «Буду його шантажувати»; «Буду остерігатися сусіда». Коли респондентів попросили оцінити стан своєї правомірної поведінки, то: 3% - оцінили в 1 – 3 бали, 10 % - 3 – 6 балів, 70 % - в 6 – 9, 7 % - 10 балів.
З цього можна зробити висновок, що сучасна молодь стан своєї правомірної поведінки вважає задовільним, але не вважає, що загалом стан правомірної поведінки молоді є таким. В основному поширена точка зору про її початковий рівень, «незадовільний» стан.
Однією з характерних ознак стану суспільної думки в правовій сфері є авторитет законів і владних структур та довіра до них з боку населення. Проведене опитування свідчить про недовірливе а іноді і негативне ставлення до владних структур. Загальний висновок стану правомірної поведінки можна зробити за 4 критеріями. Отже: соціально – активний тип правомірної поведінки складає за результатами опитування 15 % від усіх респондентів; законослухняний різновид дорівнює 40 % від усієї кількості опитаних; конформістський тип – 30%; маргінальний – 15%
Отже, рівень правової культури на даний час є задовільним. Але присутні такі досить негативні явища, як: правова пасивність, байдужість до покарання, недовіра до правоохоронних органів.
Таким чином, про правову культуру та правомірну поведінку можна вести мову лише тією мірою, якою вони відповідає приписам норм права, що виступають нормативним регулятором поведінки людини чи колективу. У загальному вигляді правомірною поведінкою є такі вчинки індивідів, посадових осіб, державних і громадських організацій, які відповідають правовим приписам. Тобто це поведінка суб’єктів права, узгоджена з юридичним правилами. Тому критерієм правомірності є ступінь відповідності реальних дій, учинків людей закладеній у нормах права моделі поведінки [2].
Молодь складає соціально – культурну основу для інтелігенції. Через кілька років вона стане «ядром» української інтелігенції. Сьогоднішні студенти – це майбутні працівники у владних структурах, державні діячі, політики, фахівці в галузі ринкового господарювання, соціально культурної сфери, тощо[3].
У своїй роботі О. Костенко зазначає що: коли в Україні почне розвиватися нова, заснована на натуралістській юриспруденції, правова культура (що має формуватися, зокрема, під впливом юридичної освіти «болонського типу» і правового виховання соціально – натуралістського типу) замість позитивістської, тоді ж почне формуватися в Україні прогресивний правопорядок, який є у Європі. Бо існує така закономірність: яка правова культура людей – такий і правопорядок вони матимуть [4]. Професор Лисогор В. зазначає що: справжня правова культура особи невід’ємна від її правомірної поведінки. А правомірна поведінка є результатом реалізації її позитивної правосвідомості [5]. Отже, завтрашній рівень правомірної поведінки суспільства багато в чому залежатиме від сьогоднішнього рівня правосвідомості та правового виховання.
Література:
1. Науково – практичні аспекти формування правомірної поведінки особистості// Позакласний час.- 2009.- №21/22.- С. 49 – 53.
2. Голубовський В. Правомірна поведінка – умова стабільного розвитку суспільства/ В. Голубовський// Підприємництво, господарство і право.- 2011.- №11.- С. 29 – 32.
3. Головченко В. Особливості формування правомірної культури молоді/ В. Головаченко// Право України.- 2004.- №10.- С. 120 – 123.
4. Костенко. О. Юридична освіта і правове виховання як засоби забезпечення правопорядку (щодо юридичної освіти і правового виховання «соціально – натуралістського типу») / О. Костенко // Право України.- 2011.- № 8.- С. 187 – 194
5. Лисогор В. Правова культура як елемент механізму реалізації прав і свобод громадян/ В. Лисогор Н. Махначова // Підприємство, господарство і право.-2009.-№5.- С. 19 – 21
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
