Частина 1 статті 30 Сімейного кодексу України (далі СКУ) зобов’язує наречених, тобто осіб, що подали заявку про реєстрацію шлюбу, повідомити одна одну про стан свого здоров’я. Тобто таке повідомлення стає юридичним обов'язком. Дане положення з’явилось в сімейному кодексі відносно нещодавно, тому це питання є недостатньо дослідженим науковцями та вченими.
Наречені часто не мають щонайменшої інформації про стан здоров'я один одного. Медичне обстеження наречених стає особливо актуальним внаслідок різкого зростання венеричних захворювань та кількості ВІЛ-інфікованих осіб, епідемії туберкульозу та інших хвороб.
Втім, орган реєстрації актів цивільного стану не має права примушувати наречених до проходження медичного обстеження, тобто не може відкласти реєстрацію шлюбу до проведення відповідних дій. Отже, питання про те, проходити чи не проходити таке обстеження, є справою самих наречених.
Дослідженням питань, пов’язаних з застосування законодавства про визнання шлюбу недійсним через невиконання нареченими обов’язку повідомлення один одного про стан свого здоров’я присвячені праці таких науковців та вчених як Рєзникова В. В., Ємельянов С. Л., Євко В. Ю., Молдован О. В. та інші.
Слід зазначити, що результати медичного обстеження осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу є лікарською таємницею. З цієї точки зору, сукупність відомостей про пацієнта, отриманих медичними працівниками у зв'язку з наданням йому медичних послуг, розголошення яких може заподіяти шкоду пацієнтові або його близьким тягне юридичну відповідальність.
Тож заборонено без письмової згоди хворого надання лікарем інформації про первинний та заключний діагноз особи й код захворювання згідно з Міжнародною класифікацією хвороб (МКХ-10) [3, с. 54].
Взагалі, держава забезпечує створення умов для медичного обстеження наречених. Результати ж такого обстеження є лікарською таємницею й повідомляються лише нареченим. В цьому випадку варто згадати про ч.5 ст. 30 СКУ, де зазначається, що випадок приховування відомостей про стан здоров’я одним з наречених, наслідком чого може стати (стало) порушення фізичного або психічного здоров’я іншого нареченого чи їхніх нащадків є підставою для визнання шлюбу недійсним. Як зазначає Резнікова В. В., непоінформованість одного з наречених про наявність у другої особи тяжких захворювань (наприклад, таких як: ВІЛ-інфекція, туберкульоз тощо), може призвести до непоправних наслідків. Тому, незважаючи на те, що результати медичного обстеження є таємницею, вони мають повідомлятися особам, які подали заяву про реєстрацію шлюбу [2, с. 20].
Рецензуючи вищезазначене, можна сказати, що результати медичного обстеження мають повідомлятися нареченим незалежно від наявності згоди тієї з осіб, що страждає на ту чи іншу хворобу.
Аналізуючи сімейне законодавство України, стає очевидно, що дане питання не достатньо врегульоване на законодавчому рівні і потребує подальшого вдосконалення вченими. На прикладах судових справ, викладених у Єдиному державному реєстрі судових рішень [5], можна побачити недоліки питання щодо визнання шлюбу недійсним, які відображаються в ст. 30 та ст. 41 СКУ.
Якщо законодавчо закріпити обов’язковість медичного обстеження осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу та поінформованості один одного про стан їх здоров’я, то можна уникнути подальших негараздів з цього питання. Таке обстеження має проводитися безоплатно і тільки в державних або муніципальних закладах охорони здоров’я.
Таким чином, відповідно до ч. 5 ст. 30 СКУ підставою для визнання шлюбу недійсним може бути приховування відомостей про стан здоров’я одним з наречених, наслідком чого може стати (стало) порушення фізичного або психічного здоров’я іншого нареченого чи їхніх нащадків. У свою чергу в п. 3ч. 1 ст. 41 СКУ визначено, що шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків[4, с. 68]. Проте, законодавець неврахував, що положення ч. 5 ст. 30 СКУ має співпадати з положеннями п. 3 ч. 1ст. 41 СКУ. Тож доходимо висновку, що шлюб може бути визнаний недійсним за положеннями, передбаченими саме ч. 5 ст. 30 СКУ. Таким чином, зміст ч. 5 ст. 30 та п. 3 ч. 1 ст. 41 СКУ потребує узгодження і з огляду на шлюбний статус осіб, які зобов’язані надати один одному відомості про стан свого здоров’я.
Також в цьому випадку можна опертися на думку М. К. Топольницького, який зазначає, що невинна особа має право вимагати від винного відшкодування збитків, яких вона зазнала у зв'язку із недійсністю шлюбу [6, с.107].
Можна запропонувати запровадження в майбутньому додаткової правової санкції відшкодування того, хто приховав стан свого здоров’я завдані матеріальні та моральні збитки. СКУ не передбачає обов’язку відшкодування збитків, однак для його виникнення немає вагомих заперечень.
Проаналізувавши сімейне законодавство України, можна висловити думку, що сьогодні моральна шкода могла б відшкодовуватися відповідно до принципу верховенства права (ст. 8 Конституції України) та принципу справедливості (ст. 7 СКУ).
Використані матеріали:
1. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р. № 2947-III // ВВРУ. – 2002. - № 21 – 22 – Ст. 135.
2. Рєзникова В. В. Здійснення права фізичної особи на інформацію простан здоров’я у цивільному та сімейному законодавстві України // Економіка. Фінанси. Право. – 2004. – № 7. – С. 19–23.
3. Ємельянов С. Л. Проблемні аспекти організаційно-правового захисту лікарської таємниці в Україні // Інформаційна безпека. – 2012. - №2 (8). - С. 49-54.
4. Євко В. Ю., Молдован О. В. Проблеми виконання нареченими обов’язку повідомити один одного про стан свого здоров’я // Право та управління. -2011. - №3. - С. 66-73.
5. Рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 жовтня 2012 року Єдиного державного реєстру судових рішень. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: about:blank.
6. Ромовська З. В. Українське сімейне право : підручник для студ. вищ. навч. закл. / – К. :Правова єдність : Центр учбової літератури, 2009. – 500 с.
7. Конституція України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 12.04.2012 р.: (Офіц. текст). – К.: Паливода А. В., 2012. – 56с.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
