Українське суспільство - політичний організм, об’єктивно вимагає удосконалення системи влади. Важливою умовою успіху побудови нової системи влади, в тому числі і законодавчого органу влади, має бути її суспільна підтримка.
Аналіз чинного законодавства свідчить, що взаємодія держави із суспільством є необхідною і потребує подальшого вирішення і вдосконалення.
Таким чином, мета цієї статті є визначення особливостей взаємодії держави і суспільства.
Слід навести приклад, щодо взаємодії народних депутатів України (далі – НДУ) і громадян. Вони повинні впливати через своїх представників (НДУ) на правотворчість і «задавати» програму діяльності всій системі влади. Тобто, коли народні депутати вносять законопроекти на розгляд до Верховної Ради, виникає безпосередній зв'язок держави в особі її органів із суспільством, який виражений в Законі України «Про статус народного депутата України» (ст.7).
Так, в Законі України «Про статус народного депутата України» зазначені взаємовідносини народного депутата з виборцями, згідно з яким вони здійснюють зв'язок із громадянами, які мешкають на території України в порядку персонального представництва, визначеному депутатськими фракціями Верховної Ради України. Визначені також обов’язки щодо інформування виборців про свою діяльність під час особистих зустрічей з ними та через засоби масової інформації[1].
Незначна кількість народних депутатів, окрім зустрічей, спілкуються з виборцями в онлайн-режимі, хоча це не є обов’язковим. Часто народні депутати в прямому ефірі (за допомогою телебачення), інформують про свою діяльність, зацікавлені в тому чи іншому питанні, громадяни мають можливість задати питання і відразу отримати відповідь.
Проте не завжди, депутати реєструються в соціальних мережах і, таким чином, у виборців нема «доступу» до народних депутатів і можливості вчасно висувати свої пропозиції та зауваження.
Інститути громадянського суспільства виступають гарантом непорушності особистих прав громадян, формують ті риси людини, завдяки яким вона стає здатною до ефективних солідарних дій. Важливо також те, що інститути громадянського суспільства впорядковують і систематизують вимоги людей, створюють сприятливі умови для функціонування демократичної влади. Завдання законодавчої влади – напрацювати канали зворотної інформації протестів і вимог громадян, і своєчасно реагувати на ці проблеми, використовуючи свій вплив на виконавчу гілку влади[2, с.9].
Отже, онлайн-режим між народними депутатами і їх виборцями, на нашу думку, повинен бути обов’язковим. Враховуючи сучасний технічний модернізаційний крок вперед, суспільство має право голосу і на висловлення своєї думки, ці права вони реалізують безпосередньо через питання, які прагнуть задати «тут і зараз».
Необхідно зазначити, що Ю. Тимошенко, перебуваючи на посаді Прем’єр-міністра України, в січні 2010 року, створила «власну» Конституцію і, таким чином, хотіла «зрівняти» народ з державою. Згідно її рішення, народ України має визначити, якою буде нова Конституція. Так, екс-прем’єр-міністр наголосила: "Коли ми говоримо про нову Конституцію України, ми говоримо про чітке визначення, якою має бути країна: з парламентською чи президентською формою правління. І це значить, що починати нам потрібно або з великого масштабного опитування людей, що більш чітко і зрозуміло лягає на свідомість, світогляд, на душу кожного українця і, з іншого боку, ми повинні також розраховувати і на можливість проведення референдуму[3].
В кінцевому результаті, на законодавчому рівні, ця конституція не стала реалізуватися, але політик прагнула максимально підвищити роль громадян в країні, надати більшого значення Конституції України, а отже і всіх інших законів.
Важливо сказати, що в Російській Федерації з 2013 року законодавчо урегульовано роботу Сенаторів в режимі-онлайн. Перший заступник Голови РФ О. Торшин, виступаючи на «круглому столі» назвав це нововведення «діалогом держави і суспільства через Інтернет», доповнивши, що тут безумовно мова буде йти про якість законодавства, і воно, безумовно, буде_підвищене[4].
Згідно Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» засідання Верховної Ради є гласними. Це забезпечується шляхом трансляції по телебаченню і радіо, публікації стенографічних бюлетенів засідань Верховної Ради, її рішень у Відомостях Верховної Ради України, та інших виданнях Верховної Ради, а також шляхом розміщення інформації на офіційному веб-сайті Верховної Ради[5]. Таким чином, Верховна Рада інформує громадян про свою діяльність (ст.3).
Отже, Верховна Рада, в режимі постійного інформування громадян, взаємодіє з суспільством. Це, насамперед, впливає на правову культуру громадян, вони орієнтуються в надходженні нових змін і доповнень до законодавства України, тому їм легше відстоювати свої права і виконувати обов’язки, не перевищуючи їх.
З огляду на це пропонується:
- доповнити статтю 24 Закону України «Про статус народного депутата України», а саме:
- у пункті 11 статті 24 після слів «постійно підтримувати зв’язки з виборцями» доповнити словами «особисто або в режимі онлайн».
Література:
1. Про статус народного депутата України : Закон України від 17.11. 1992 №2790 – XII / Відомості Верховної Ради України. – К., 1992. - №3.- Cт. 7.
2. Пікун Т.О. Механізм держави: ретроспективний огляд та сучасні наукові тенденції визначення / Т.О. Пікун // Право і суспільство. – 2010. - №2. – С.9 - 18.
3. Юлія Тимошенко: народ має визначити, якою буде нова Конституція (за підсумками 2010 року) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.tymoshenko.ua/uk/article/z6wasmam
4. Робота сенаторів в режимі онлайн допоможе підвищити якість законодавства станом на 17.10.2013 року [Електронний ресурс] / Щоденник «Круглого столу». – Режим доступу: http://council.gov.ru/press-center/news/15135/
5. Про Регламент Верховної Ради України: Закон України від 10 лютого 2012 р. №1861-VI//Відомості Верховної Ради України. – 2010. - № 14-17. – Ст. 3.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
