Так, з новим Кримінальним процесуальним кодексом України в дію вступили нові заходи забезпечення кримінального провадження, які поділяються на безпосередньо заходи забезпечення кримінального провадження та запобіжні заходи. До першої групи віднесено виклик слідчим, прокурором, судовий виклик та привід; накладення грошового стягнення, тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом, відсторонення від посади, тимчасовий доступ до речей та документів, тимчасовий арешт, арешт майна, затримання особи. Запобіжні заходи включають особисте зобов’язання, особиста порука, застава, домашній арешт, тримання під вартою.
Окрім того, до системи запобіжних заходів за новим КПК України віднесене також: передання неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, – передання їх під нагляд адміністрації цієї установи (ст. 493 КПК України).
До особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, можуть бути застосовані такі запобіжні заходи :
– передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім’ї з обов’язковим лікарським наглядом;
– поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку (ст. 508 КПК України).
У рамках міжнародного співробітництва під час кримінального провадження, можуть бути застосовані :
– тимчасовий арешт, що регламентований ст. 583 КПК України;
– екстрадиційний арешт, що регламентований ст. 584 КПК України.
Заходи забезпечення кримінального провадження слід визначати як передбачені законом заходи впливу на суб’єктів кримінального процесу, які мають самостійне значення та застосовуються з метою забезпечення виконання суб’єктами процесу своїх обов’язків [1].
Запобіжні заходи – це частина заходів процесуального примусу, спрямованих на забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого шляхом певного обмеження їхніх особистих прав [2].
1. Заходи, які обмежують суспільне і приватне життя громадян (до них слід віднести виклик слідчим, прокурором, судовий виклик, привід, тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом, відсторонення від посади, тимчасовий доступ до речей і документів.
2. Заходи, які обмежують майнові права громадян (накладення грошового стягнення, тимчасове вилучення майна, арешт майна).
3. Заходи, які обмежують свободу пересування громадян (особисте зобов’язання, домашній арешт, особиста порука, застава).
4. Заходи, які обмежують особисту свободу громадян (затримання та тримання під вартою) [3].
Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що :
– існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;
– потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора;
– може бути виконане завдання, для досягнення якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Слідчим суддям слід враховувати позицію Європейського суду з прав людини, відображену зокрема у пункті 175, відповідно до якої «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182) [3].
Так як заходи забезпечення кримінального провадження за своєю природою обмежують почасти права та свободи громадян, гарантовані Конституцією, тому правовою підставою до застосування їх повинна бути обгрунтована ухвала слідчого судді, де вказано достовірні факти, на які можна посилатися. До винятків з цього правила належить: виклик особи слідчим та прокурором, який здійснюється у встановленому порядку; тимчасове вилучення майна; затримання особи.
Слід звернути увагу на те, що запобіжні заходи, систему яких закріплено ст. 176 КПК України, мають на меті забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам : 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Наявність специфічної мети, запобіжний характер цих заходів обумовили необхідність виокремлення їх до окремої групи заходів забезпечення кримінального провадження. Спільною ознакою закріплених цією статтею заходів забезпечення кримінального провадження є також їх поєднання із застосуванням примусу, який тією чи іншою мірою притаманний кожному з них.
Система реалізації застосування заходів забезпечення кримінального провадження реалізується наступним чином : клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження подається до місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. Такі клопотання розглядаються слідчим суддею, який визначається автоматизованою системою документообігу суду в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 35 КПК України (незалежно від того, який слідчий суддя розглядав інші клопотання у цьому ж кримінальному провадженні). В разі проведення досудового розслідування слідчою групою керівник відповідного органу досудового розслідування постановою про створення слідчої групи повинен визначити місце проведення досудового розслідування, і саме за ним визначається територіальна юрисдикція суду.
Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються [5].
Проте часто не обґрунтованими є не лише клопотання слідчих, прокурорів, але і ухвали слідчих суддів як про задоволення клопотань, так і про відмову у їх задоволенні. У таких ухвалах слідчі судді, ґрунтуючись на клопотаннях слідчих, зазначають, що особа, яка звернулась із відповідним клопотанням, довела існування усіх передбачених законом підстав, які є необхідними для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, але належним чином не мотивують їх фактичними обставинами кримінального провадження. Такі ж випадки є характерними і для ухвал про відмову у задоволенні клопотань, коли слідчі судді, не мотивуючи свого рішення фактичними обставинами, вказують на необґрунтованість відповідного клопотання.
Отже, градація заходів забезпечення кримінального провадження демонструє влучну систему, яка дозволить в сучасних умовах виконувати завдання кримінального судочинства на більш ефективному рівні та дозволить вітчизняному законодавству максимально гуманізувати норми та наблизити їх до пересічного громадянина.
Зважаючи на посилення ролі демократизації процесів у вітчизняному законодавстві, слід зауважити про те, що з кожним роком у правовому полі створюються нові механізми функціонування забезпечення процедури забезпечення ведення кримінального провадження, а система вищезазначених заходів є ще одним кроком на досягненні заданої мети.
Література:
1. Смоков С. М. Гарантії застосування заходів процесуального примусу у кримінальному судочинстві / С. М. Смоков, К. Г. Горелкіна. – О. : Астрокринт, 2012. – 152 с.
2. Кожевніков Г. К. Заходи забезпечення кримінального провадження / Г. К. Кожевніков // Вісник Нац. акад. прокуратури України. – 2012. – № 3. – С. 68-70.
3. Лобойко Л. М. Кримінально-процесуальне право : курс лекц. : [навч. посіб.] / Л. М. Лобойко. – К. : Істина, 2005. – 456 с.
4. Корнуков В. М. Меры процессуального принуждения в уголовном судопроизводстве / В. М. Корнуков. – Саратов : изд-во Сарат. ун-та, 1978. – 137 с.
5. Смоков С. М. Види обмежень конституційних прав громадян у новому Кримінальному процесуальному кодексі України / С. М. Смоков // Форум права. – 2012. – № 2. – С. 628-632.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
