Післявоєнна епоха міжнародних відносин відзначилася рядом значних кризових ситуацій. У більшість з них безпосередньо або посередньо були втягнуті великі держави. Так, в 50-х роках виникла «Суецька» або «близькосхідна криза» (після націоналізації Єгиптом Суецького каналу), в 60-х роках «Кубинська криза», в 70-х «Берлінська криза» (коли СРСР перекрив всі комунікації і закрив доступ до Західного Берліна). Також весь період «холодної війни» був станом постійних кризових відносин між великими державами [1, с. 85]. Але вони не призводили до відкритих воєнних сутичок, тому що в міжнародних відносинах, в міжнародному праві пам’ятаючи жахи світових війн затвердилися певні принципи взаємовідносин між державами.
Загальновизнані принципи і норми міжнародного права визнаються конституціями, законами і звичаями держав-членів світового співтовариства складовою частиною їхньої правової системи, тобто джерелами внутрішньодержавного права.
В сучасному світі в результаті процесу глобалізації спостерігається тенденція зростаючого впливу міжнародного права на систему і галузі національного права і гармонізації внутрішнього та міжнародного законодавства. Розглядаючи проблеми взаємодії норм міжнародного і національного права, необхідно зазначити, що міжнародне право і національне право є самостійними, автономними відносно одна до одної і в той же час взаємодіючими, взаємозв’язаними і взаємозалежними правовими системами. Співвідношення і зв'язок між нормами національного і міжнародного права характеризуються їх постійною координацією, взаємоузгодженістю і взаємодоповнюваністю [2, с. 62].
З огляду на специфіку міжнародного права й процесу створення його норм немає визнаного всіма суб’єктами міжнародного права якогось єдиного правового акта, яким би встановлювався перелік вказаних принципів і норм. У сучасному міжнародному праві паралельно діє значна кількість принципів і норм, які визнані усіма державами. Тому вони вважаються загальними, універсальними принципами і нормами міжнародного права. Вони є ядром системи міжнародного права, являють собою основоположні норми даної галузі, імперативні за природою.
Перелік та інтерпретація загальновизнаних принципів міжнародного права зафіксована перш за все в таких фундаментальних міжнародно-правових актах, як Статут ООН; Декларація 1970 р. ООН про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; Декларація принципів, якими держави-учасниці будуть керуватися у взаємних відносинах, затверджена Заключним Актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі від 1975 р.; Загальна декларація прав людини ООН 1948 р.; міжнародні пакти про права людини 1966 р.; Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р.; Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р. та ін.
Виходячи зі змісту ст. ст. 1 і 2 Статуту ООН [№ 3], основними принципами взаємовідносин держав визнано: 1) підтримання міжнародного миру та безпеки; 2) колективне співробітництво щодо запобігання та усунення загрози миру і придушення актів агресії або інших порушень світу; 3) залагодження і дозвіл мирними засобами міжнародних спорів або ситуацій, які можуть призвести до порушення миру; 4) розвиток дружніх відносин між націями на основі поваги принципу рівноправності і самовизначення народів; 5) утримання в міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування; 6) територіальна недоторканність або політична незалежність держав; 7) невтручання у внутрішні справи держав; 8) утримання від надання допомоги будь-якій державі, проти якої ООН робить дії превентивного або примусового характеру.
Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН [4] від 24 жовтня 1970 р., проголошує такі принципи: 1) держави утримуються в їхніх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим способом, не сумісним з цілями Організації Об’єднаних Націй; 2) держави вирішують свої міжнародні спори мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир, безпеку та справедливість; 3) обов’язки держав відповідно до Статуту ООН не втручатися у справи, що входять у внутрішню компетенцію будь-якої держави; 4) обов’язки держав співпрацювати між собою відповідно до Статуту ООН; 5) рівноправність і самовизначення народів; 6) суверенна рівність держав; 7) держави сумлінно виконують зобов’язання, прийняті ними відповідно до Статуту ООН.
Ф.І. Кожевников писав: «Більшість загальновизнаних принципів і норм було закріплено в Статуті ООН, у Декларації про принципи міжнародного права… 1970 р. і в Заключному Акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 р.» [1, с. 86]. Оскільки він писав про більшість, можна дійти висновку, що є такі загальновизнані норми і принципи, котрі в ці акти не увійшли. Ще раніше була висловлена думка про зростання кількості й ваги загальновизнаних норм. Так, у Хартії економічних прав і обов’язків держав, яка прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 12 грудня 1994 р., кількість основних принципів збільшилася до 15 (розд. І). Досить ємко щодо цього висловився Л. Антонович: «Немає повністю авторитетного, вичерпного і точного переліку основних принципів міжнародного права» [5, с. 35].
Таким чином, міжнародне товариство неодноразово підтверджувало вірність основним принципам міжнародного права, їх взаємозв’язок і взаємозалежність. Воно виходить з того, що порушення будь-якого одного принципу неминуче тягне порушення ряду інших. Разом з тим критерій зарахування до числа основних принципів міжнародного права тієї чи іншої норми до сьогодні не уявляється достатньо чітким [1, с. 86]. Все це може утворити певні труднощі під час правозастосовної діяльності в Україні, оскільки в ряді законодавчих актів містяться положення про пріоритет основних принципів міжнародного права над внутрішнім правом України. Зокрема, Законом України від 29 червня 2004 р. «Про міжнародні договори України».
Література:
1. Черкес М.Ю. Міжнародне право: Підручник. - К.: Правова єдність, 2009.- 392 с.
2. Іванченко О.В. Співвідношення принципів національного та міжнародного права // Юридичний Вісник.- 2011.- № 1.- С. 62-66.
3. Устав Организации Объединенных Наций от 26 июня 1945 г. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.un.org/ru/documents/charter/chapter1.shtml
4. Декларация о принципах междуна¬родного права, касающихся дружественных отношений и сотрудничества между государствами в соответствии с Уставом ООН: Утвержденная резолюцией 2625 (XXVI) Генеральной Ассамблеи ООН от 24 октября 1970 г. [Електроний ресурс].- Режим доступу: http://www.un.org|russian|documen|gadocs|convres|r25-2625.pdf
5. Antonowicz Lech. Podrecznik prawa miedzynarodowego.- Wyd. Czwarte. W-Wyd. Prawnicze PWN, 1998.- 296 s.
6. Іванченко О.В. Способи узгодження норм національного права з нормами міжнародного права // Юридичний Вісник.- 2013.- № 2.- С. 178-182.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
