На думку істориків, період суддів становить близько 200 років, з ХІІ по ХІ ст.ст. до н.е. та бере свій початок після смерті Ісуса Навина [1, с.68]. Все, що нам відомо про цей період, ґрунтується на книзі Шофтім – одній із книг Танаха. Даний період історії єврейського народу названий періодом суддів на підставі форми правління, що існувала в цей час.
Історичними передумовами виникнення періоду суддів були:
1. Завоювання землі Ханаанської та розподіл її території між дванадцятьма колінами Ізраїля (Рувим, Семеон, Юда, Іссахар, Завулон, Дан, Нефталин, Гад, Асир, Веніамін, Манасія, Єфрем), що являли собою територіально-відокремлені та організовані союзи;
2. Відсутність єдиного вождя, який би взяв на себе управлінські та організаційні функції по відношенню до керівництва народу;
3. Не дивлячись на те, що ізраїльський народ об’єднували спільні предки, єдина релігійна віра та норми права, все ж спостерігалася децентралізація єврейської нації.
Стан, що був на той момент в середині єврейського народу описується в книзі Шофтім 21:25: «Того часу не було царя в Ізраїлі, - кожен робив, що здавалося правдивим в очах його!»[2]. Все це вимагало об’єднання ізраїльських племен в єдиний народ під єдиним керівництвом, і цей процес почався періодом суддів.
Після смерті Ісуса Навина народ відійшов від тих принципів та правил, які установлені були Богом та передані Мойсею, систематично порушувалась домовленість, укладена біля підніжжя Сіная. Ось як про це згадується в Танасі: «І Ізраїлеві сини чинили зло в Господніх очах, і служили Ваалам. І поставив Господь суддів, і вони рятували їх від руки їхніх грабіжників. А коли Господь ставив їм суддів, то був із суддею, і рятував їх із руки їхніх ворогів по всі дні того судді, бо Господь жалував їх через їхній стогін через тих, що їх переслідували та гнобили» [2, Шофтім 2:11-19]. Таким чином, народом починають управляти судді - שׁוֹפְטִים, (шофтім), за назвою яких і була названа книга Шофтім (книга Суддів).
Описуючи епоху суддів, можна виділити наступні особливості, які допоможуть зрозуміти стан правопорядку, що існував в тогочасному єврейському суспільстві: 1)відсутність територіальної та духовної єдності в Ізраїльському народі; 2) відступництво народу від закону та, як наслідок, постійні військові конфлікти з боку сусідніх народів.
Враховуючи такі умови існування єврейського суспільства, судді були покликані виконувати дві важливі функції в народі. З однієї сторони, вони виконували роль «воєнних вождів», «воєнних лідерів», які вели оборонні війни та захищали коліно чи групу колін Ізраїлевих від ворожих набігів. З іншої сторони, їм приходилось брати на себе роль судді в нашому розумінні та вирішувати судові спори: «А Девора, жінка-пророчиця, - вона судила Ізраїля того часу. І сиділа вона під Девориною Пальмою, між Рамою та між Бет-Елом в Єфремових горах, а Ізраїлеві сини приходили до неї на суд» [2, Шофтім 4:5]. Захар Рохлін, описуючи епоху суддів на інформаційному порталі єврейської релігійної громади Санкт-Петербурга зазначає, що назва таких політичних та воєнних лідерів «суддями» пов’язана з роллю, яку вони відігравали між відійшовшим від букви закону народом та Богом. Він вважає, що шофет (суддя), в силу наявності в нього позитивних якостей і віри у Всевишнього, виступав у ролі заступника перед Богом за весь народ, встановлював мир і спокій, був посередником на «суді»[3].
На проблему єдності єврейського народу, з якою стикнулися судді, звертає увагу і американська дослідниця – Рут Сємюєлс, яка описує: «Однією з найбільш важких завдань, з якими зіткнулись судді, було підтримання єдності дванадцяти Ізраїлевих колін, як народу, що прагне до спільної мети. Тепер, коли кожне коліно жило саме по собі на виділеній йому території, з'явилася тенденція до нехтування великими ідеалами, які згуртували їх під час поневірянь в пустелі [4, с.21]» Враховуючи ту місію, яка була відведена суддям в єврейській історії, вони завжди користувалися великим авторитетом в народі за їх мудрість.
Всього в Ізраїлі було 15 суддів, першим з яких являється Отніїл, син Кеназа. Слід зазначити, що всі вони були вихідцями з різних верств суспільства, Їфтах був сином блудниці, Ілля і Самуїл – священиками, Девора – пророчиця, Гедеон – простий робітник. Їх не обирав формально народ, їхня посада не передавалася по спадковості, всі вони були обрані «Вищим керівником» єврейської нації – Богом. Коли Гедеону після перемоги над мідіянітськими царями народ запропонував стати правителем, він без роздумів відповів: «Не буду панувати над вами я, і не буде панувати над вами син мій, - Господь пануватиме над вами!» [2, Шофтім 8:23].
Однак, не дивлячись на авторитет, яким користувалися в народі судді, вони не змогли забезпечити розвиток стійкої централізованої влади в усіх дванадцяти колінах. Соціальні та економічні умови, що існували в цей час, вимагали більш централізованої системи управління, яка б могла вирішити питання нового образу життя. Попри всі застереження духовних лідерів, єврейський народ, не захотівши виділятись з-поміж інших народів, виявив бажання мати єдиного главу держави, який би установив нову, централізовану форму правління.
Література:
1. Банк Р., Гутин Д. История и наследие еврейского народа. От Авраама до сегодняшнего дня. – М.: АСТ: Астриль, 2007. – 319с.
2. Тора. Пятикнижие и гафтаротт. Ивритский текст с руським переводом и классическим комментарием «Сончино» / коммент. сост. д-р Й. Герц. – М.: Мосты культуры; Иерусалим: Гешарим, 2007. - 1455с.
3. Рохлин Захар. Эпоха судей. «Смутное время» еврейской истории [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.jewishpetersburg.ru
4. Рут Сэмюэлс. По тропам еврейской истории: [Пер. с англ.] / Рут Сэмюэлс; [Репринт. изд.] М.: Арт-бизнес-центр, Издательство «Библиотека–Алия», Молодежна серия,1992. - 367с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
