На сьогоднішній день в юридичній літературі у сфері адміністративного судочинства зустрічаються позиції, з аналізу яких можна зробити висновок про те, що провадження у зв’язку із нововиявленими обставинами пов’язано із допущенням судом помилок при винесенні рішення, яке переглядається [1, с. 235; 2, с. 390]. Така позиція заважає належному сприйняттю дійсного змісту й сутності провадження за нововиявленими обставинами. Зокрема відмежуванню його від таких проваджень, як апеляційне, касаційне, а також від перегляду судових рішень Верховним Судом України. Крім того, вона тісно пов’язана із застосуванням законодавцем в окремих випадках достатньо спірної термінології. Так, у ч. 1 ст. 249 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV (далі – КАС України) [3] при визначенні судової інстанції, яка уповноважена здійснювати це провадження, вказується на «суд тієї інстанції, який першим допустив помилку при вирішенні справи внаслідок незнання про існування цієї обставини».
В юридичній літературі нововиявлені обставини розглядаються як обставини (як фактичного, так і правового характеру), які: 1) об’єктивно існували на момент вирішення адміністративної справи; 2) не були відомі і не могли бути відомі та той час суду та хоча б одній особі, яка брала участь у справі. Наявність обох цих умов для визнання обставини нововиявленою є обов’язковою. Зокрема, як приклад зазначених обставин наводиться незалучення до участі в адміністративній справі особи, на права, свободи, інтереси чи обов’язки якої вплинуло судове рішення, якщо суд не знав і не міг знати про заінтересованість такої особи, а ця особа не знала про розгляд такої справи [4, с. 890].
На сьогоднішній день наявні наукові дослідження, присвячені сутності судової помилки в адміністративному судочинстві. Так, у дисертаційному дослідженні Ю.Л. Шереніна «Процесуальні форми перегляду судових рішень адміністративними судами» (2012 р.) під судовими помилками розуміються неправильні процесуальні дії, допущені певним учасником процесу, насамперед, адміністративним судом (суддею), відхилення від встановленого процесуального порядку, невірне застосування правової норми при вирішенні публічно-правового спору. Наслідками таких дій є прийняття судом рішення із недотриманням норм матеріального чи процесуального права, що, у свою чергу, призводить до звернення особи про перегляд судового рішення [5, с. 166].
Виходячи зі співвідношення наведених вище визначень нововиявлених обставин та судової помилки, очевидним виявляється, що хоча спірне судове рішення і підлягає перегляду, але цей перегляд не зумовлений неправильним застосуванням адміністративним судом норм матеріального або процесуального права. Суд є обмеженим у пізнанні дійсних обставин справи формальними вимогами, зокрема щодо допустимості доказів, процедури їх дослідження тощо. Якщо суд при вирішенні справи діяв у зазначених межах, то навряд чи доцільним є казати про наявність судової помилки.
На особливу сутність такого провадження вказує також зміст окремих норм, що регламентують порядок його здійснення. Так у статті 246 КАС України вказується щодо права осіб, які брали участь у справі, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, на подання заяви про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 249 КАС України, немає жорстко встановленої судової інстанції, яка здійснює таке провадження. Справу переглядає суд, який ухвалив рішення, яке переглядається, а якщо раніше його було оскаржено, то той адміністративний суд, для рішення якого нововиявлена обставина була важливою у першу чергу [4, с. 900].
Враховуючи наведені міркування, уявляється слушною позиція тих авторів, які розглядають таке провадження, як особливий самостійний вид перевірки законності та обґрунтованості постанов або ухвал, що не відповідають об’єктивній істині, правам і обов’язкам сторін [7, с. 621], а судову помилку недоцільним уявляється розглядати як підставу для відкриття провадження за нововиявленими обставинами. Крім того, доцільним уявляється внесення відповідних змін до КАС України.
Література:
1. Адміністративне судочинство: навч. посіб. / [ред. О. П. Рябченко]. — Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2014. — 304 с.
2. Демський Е.Ф. Адміністративне процесуальне право України: навч. посіб / Демський Е.Ф. — К.: Юрінком Інтер, 2008. — 496 с.
3. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV: за станом на 15 квіт. 2014 р. // Офіційний вісник України. — 2005. — № 32 (26.08.2005). — Ст. 1918 (із змінами).
4. Кодекс адміністративного судочинства України: наук.-практ. ком. / [ред. Р. О. Куйбіда]. — К.: Юстиніан, 2009. — 976 с.
5. Шеренін Ю. Л. Процесуальні форми перегляду судових рішень адміністративними судами: дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 / Шеренін Юрій Леонідович; Нац. ун-т «Одеська юридична академія». — О., 2012. — 192 с.
6. Кодекс адміністративного судочинства України: наук.-практ. ком. / [ред. Р. О. Куйбіда]. — К.: Юстиніан, 2009. — 976 с.
7. Наукового-практичний коментар Кодексу адміністративного судочинства України / [О.М. Пасенюк (кер. авт. кол.) [та ін.]; за заг. ред. О.М. Пасенюка. — К.: Юрінком Інтер, 2009. — 704 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
