На теперішньому етапі розбудови України Міністерство юстиції України будучи органом виконавчої влади здійснює свою діяльність з метою забезпечення утвердження демократичних засад розвитку суспільства, верховенства права, принципів справедливості та гуманізму, пріоритету прав і свобод людини та громадянина. Пенітенціарна система, нотаріат, державна реєстраційна служба і органи реєстрації актів цивільного будучи складовими Міністерства діють під егідою юстиції і становлять фундамент державного управління сучасної української держави.
Проте, становлення системи органів юстиції було довгим та складним процесом. Протягом історичного розвитку система органів юстиції докорінно змінювалася з огляду на державний лад, який встановлювався на території сучасної України.
Історичні витоки розвитку органів юстиції в Україні досліджували у своїх працях такі видатні вчені, як O.P. Михайленко, О.Г. Петров, В.Ф. Погорілко, М.В. Руденко, B.C. Стефанюк, М.І. Хандурін, A.B. Чернушенко та інших.
Початок свого функціонування органи юстиції на теренах сучасної України підліковують з початку XIX століття та пов’язують з правлінням Олександра I, який у 1802 році своїм маніфестом «Про заснування міністерств» утворив Міністерство юстиції Російської Імперії. Зважаючи на те, що територія сучасної України знаходилася у складі Російської Імперії, слід зауважити, що діяльність створеного міністерства поширювалася і на територію тогочасної України.
Аналізуючи правовий статус Міністерства юстиції Російської імперії, можливо виокремити його характерні особливості: Міністерство було центральним одним з органів державного управління; основна мета створення міністерства полягала у здійсненні нагляду за станом правосуддя у кримінальних справах і відання провадженнями у справах, справами про помилування та справами про станові права; здійснення контролю за діяльністю судів для того, щоб суди у своїй діяльності не перевищували своїх обов’язків; чітке підпорядкування Імператору Російської Імперії [1].
Слід зауважити, що система органів юстиції Російської Імперії здійснювала свою діяльність у такому вигляді до приходу до влади більшовиків. Крім того, з вищенаведених особливостей вбачається певна схожість функцій тогочасної системи юстиції із сучасними завданнями Міністерства юстиції України.
Зважаючи на історичні процеси початку 20 століття, нові погляди на права та свободи людини у результаті Жовтневої революції 1917 р. Російська Імперія припинила своє існування. У цей так званий перехідний період спостерігалася значна активність у сфері державотворення, що у свою чергу впливало і на розвиток органів юстиції. Так, у 1917 році Міністерство юстиції було перейменоване у Наркомат юстиції, основними завданнями якої було перевлаштування як кадрового персоналу юстиції, так і створення нового законодавства.
Крім того, у зазначений період спостерігалася ідеями відродження України. Формування недовго існуючого першого українського уряду в 1917 році заснувало Генерального секретарства «Міністерство» судових справ, що 15 липня 1918 року було перейменоване на Міністерство юстиції, чим було закладена основа української судової системи. До 1921 року юстиція молодої української республіки піддалася неодноразовій реорганізації, а 29 серпня 1921 року в м. Харкові Постановою Раднаркому УРСР було прийнято «Положення про народний Комісаріат юстиції УРСР», в якій конкретизувалися її завдання, кадрове призначення і структура [2].
Слід зауважити, що діяльність органів юстиції УНР визначалося конкретною метою, а саме відродження української державності. З наведеного випливає, що стверджувати про спрямування вказаних органів для реалізації прав і свобод населення не є можливим, оскільки його основною функцією і завданням було забезпечення правової бази існування Української народної республіки. Проте, можливою причиною відсутності спрямованості органів юстиції на реалізацію прав населення була короткочасність існування УНР.
Паралельно до діяльності УНР зароджувався і радянський період розвитку органів юстиції, який було започатковано у 1918 році утворенням
відділу юстиції при Тимчасовому робітничо-селянському уряді України, функції якого пізніше перейшли до Комітету юстиції при Всеукраїнському революційному комітеті, згодом також реорганізованому в Народний комісаріат юстиції УРСР.
В цей період Нарком’юст займався виконанням деяких, не властивих органам юстиції функцій, таких як: перевірка скарг на незаконність арештів, обшуків та інших слідчих дій, розгляд скарг на вироки революційних трибуналів, керівництво усіма в’язничними установами, здійснення активного впливу на організацію захисту та підтримку обвинувачення в судах по кримінальних справах, проведення розслідування деяких категорій кримінальних справ.
Як наслідок Декретом ВЦВК від 01 лютого 1923 р. було прийнято Положення про Народний комісаріат юстиції. Цим декретом Наркомат юстиції уповноважувався виконувати функції з контролю за діяльністю прокуратури, нотаріату та судових виконавців, з нагляду за діяльністю органів дізнання та слідства, Державного політичного управління, земельних комісій, арбітражних комісій, третейських судів та інших подібних установ, що наділені судовими функціями, а також по нагляду за діяльністю колегій адвокатів та організацій, що надавали юридичну допомогу населенню [1].
Наступним етапом розвитку органів юстиції було перетворення Наркомату юстиції Української РСР було перетворено на Міністерство юстиції Української РСР. Організація, діяльність і компетенція Міністерства юстиції УРСР визначалися Положенням про Міністерство юстиції УРСР від 4 вересня 1972 р. До основних функцій Міністерства належали: робота по систематизації та підготовці пропозицій щодо кодифікації законодавства; керівництво правовою роботою в народному господарстві; керівництво і координація діяльності державних органів та громадських організацій з пропаганди правових знань; загальне керівництво нотаріатом, судово-експертними установами, діяльністю органів РАЦС, адвокатури.
Проте, незважаючи на широкі повноваження Міністерства юстиції, його діяльністю було забезпечення функціонування тоталітарної системи на території УРСР, водночас інтереси громадянина були другорядними. У цьому контексті потрібно зазначити, що за радянського періоду громадянин мав стосунки з органами юстиції тільки при, при народженні та смерті, реєстрації шлюбів та вчинення нотаріальних дій.
Підсумовуючи вищенаведене, можна дійти висновку, що історія розвитку органів юстиції в Україні відображає рівень розвитку суспільства і суспільних відносин, які існували в конкретний історичний період і трансформацію від авторитаризму влади до демократії та публічності, яка характерна діючій для сучасній Українській держави. Проте, на сьогоднішній слід враховувати цей досвід при реалізації євро інтеграційних прагнень нашої держави.
Література:
1. Гель А.П. Судові та правоохоронні органи України: навч. посіб. / А.П. Гель, Г.С. Семаков, С.П. Кондракова. – К.: МАУП, 2004. – 272 с.
2. Українській юстиції 90 років [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
