Термін «нейтралітет» протягом тривалого часу широкий загал розуміє як стан країни, що пов'язаний із її неучастю у війнах, а також неприєднання до військових союзів, що утворюються іншими державами.
Стан нейтралітету, як правило, гарантується або формально визнається іншими державами. З метою власної оборони нейтральна держава може мати власні збройні сили. Зазвичай, такі держави витрачають на оборону до 5 % національного бюджету, наприклад, Пакистан. Країни Європи, що не мають сусідів, які демонструють агресивні наміри щодо них, витрачають значно менше. Наприклад, Швеція на розбудову своєї оборонної системи виділяє приблизно 2,5 % власного бюджету.
На сьогодні постійно нейтральними державами є Швейцарія (відповідно до Паризького акта про визнання і гарантії постійного нейтралітету Швейцарії та недоторканості її території від 8 листопада 1815 р.); Австрія (відповідно до Федерального конституційного закону про нейтралітет Австрії від 26 жовтня 1955 р.); Мальта (Декларація Уряду Республіки Мальта від 14 травня 1981 року – країна оголосила свою нейтральність у 1979 р.); Туркменістан (Резолюція Генеральної Асамблеї ООН від 12 грудня 1995 р. – 27 грудня 1995 р. Народна Рада проголосила Туркменістан нейтральною державою); Ватикан (Латеранський договір з Італією від 11 лютого 1929 р.); Республіка Сан-Маріно (Договір з Італією від 31 березня 1939 р.); Камбоджа (Угода підписана на Паризькій конференції 23 жовтня 1991 р.) та деякі інші.
В різні історичні часи оголошений статус постійного нейтралітету мали Бельгія, Люксембург, Швеція, Фінляндія, Ірландія, Ліхтенштейн, Лаос та деякі інші держави. При цьому слід звернути увагу на історичний досвід, який свідчить про можливість порушення самопроголошеного нейтралітету з боку агресивних у воєнному відношенні держав. Наприклад, під час Першої Світової війни Німецькою імперією був порушений нейтралітет Бельгії та Люксембургу (повторно нейтралітет був порушений Німеччиною у 1936 р.); в 1915 р. порушено нейтралітет Греції. В 1939 р. Німеччина порушила нейтралітет Нідерландів. Цей перелік не є вичерпним, що свідчить про те, що нейтралітет держави зовсім не є стовідсотковою гарантією від зовнішнього втручання. Цікаво, що в другій половині ХХ сторіччя вказані держави стали членами НАТО.
В цьому контексті надзвичайно цікавим є досвід існування в якості нейтральної держави Швейцарської конфедерації: Швейцарія по суті є абсолютно нейтральною державою, а сам нейтралітет базується на вигоді, що мають інші, сусідні країни від її статусу. Протягом багатьох десятиріч на території Швейцарії проходили міжнародні зустрічі, а в швейцарських банках розміщувалися кошти різних країн та окремих осіб, що по суті було вирішальною перевагою, яка гарантувала визнання швейцарського суверенітету та нейтралітету. Таким чином, можна зробити висновок про те, що найбільш важливим фактором існування нейтральних держав є відсутність намірів будь-яких країн здійснити проти них збройну агресію і захопити територію такої держави або її частину. По суті можна говорити про те, що нейтралітет держави гарантується інтересами інших зацікавлених держав.
Зауважимо, що традиційно нейтралітет і позаблоковість виконують функцію адаптації держави до її зовнішнього оточення. Нейтралітет покладає на державу серйозні обмеження відносно взаємодії з іншими державами чи міждержавними об’єднаннями через заборону на участь у військових конфліктах та структурах колективної оборони. Позаблоковість не забороняє державі приймати участь у військових блоках. Крім того, принципова відмінність між нейтралітетом і позаблоковістю полягає і в тому, що держава набуває статусу нейтральної, як правило, за гарантіями інших держав, наприклад, на підставі відповідних міжнародно-правових договорів. А свій позаблоковий статус держави визначають самостійно, без будь-яких гарантій чи міжнародного визнання з боку інших держав.
Навіть не дуже ретельний аналіз існування тієї чи іншої нейтральної країни в невеликий історичний проміжок часу дає підстави виділити як мінімум кілька умов, наявність чи відсутність яких впливає на забезпечення нейтралітету держави. Пріоритетним серед них вважаємо відповідність існування нейтралітету інтересам інших держав (в першу чергу, сусідніх сильних держав), а також здатність самостійно забезпечувати обороноздатність країни. В цьому сенсі можна констатувати, що вищевказані умови існують не у всіх нейтральних державах світу, а це теоретично може свідчити про те, що нейтральний статус держави на 100 % не гарантує безпеку від можливої агресії з боку іншої держави чи держав і, як наслідок, втрати частини території. Із цього можна зробити висновок про те, що суверенітет і територіальну цілісність держави значно краще гарантують лише колективні заходи національної безпеки.
Отже, в третьому тисячолітті ми будемо спостерігати ситуацію, коли все менше країн будуть прагнути до нейтралітету та закріплення свого позаблокового статусу, а країни із вже існуючим de jure статусом, de facto будуть відмовлятися від нього.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
