Загальновизнаним є те, що єдиним джерелом влади у демократичній державі є народ. Пряме народовладдя в сучасних умовах є практично неможливим, тому народ здійснює свою волю через певних представників. Таким чином, народ хоч і опосередковано, але все ж стає автором законодавчих актів, що визначають суспільно-політичні правила поведінки суспільства. У всіх демократичних країнах такі законодавчі акти схвалює парламент, а відповідно до Конституції України (ст. 75), парламентом в Україні є Верховна Рада України [1].
Всі зміни в державі породжують необхідність суттєвої активізації роботи щодо приведення законодавства у відповідність до Конституції України, забезпечення його стабільності та дієвості. Сьогодні міжнародне право набуло значного впливу на розвиток національного законодавства, тому актуальним є і процес гармонізації національного законодавства з міжнародними нормами, що являється подальшим курсом розвитку системи законодавства України.
Процес вдосконалення системи законодавства України неминуче тягне за собою і зміни в основному законі держави – Конституції України. Українська практика застосування конституційних норм неодноразово ставала підґрунтям для ініціювання змін до Конституції України. [5].
Представляється обґрунтованим традиційне віднесення до виключної сфери регулювання конституційними законами питань щодо внесення змін до Конституції України. [4, 89].
Як наслідок, до Конституції України було внесено зміни законами України від 8 грудня 2004року №2222-IV, від 1 лютого 2011 року № 2952-VI, від 19 вересня 2013 року № 586-VII, від 21 лютого 2014 року № 742-VII [5].
Суспільно-політичні процеси в Україні протягом листопада 2013 року – лютого 2014 року обумовили прийняття Верховною Радою України Закону України «Про відновлення дії окремих положень Конституції України» від 21 лютого 2014 року № 742-VII. [2].
Юридична сила, роль та значення конституційних законів детермінують необхідність закріплення і неухильного дотримання складнішої, ніж для інших законів, процедури їх прийняття.
Крім того, з метою формування ефективної системи конституційного законодавства, а також з метою затвердження конституційної законності, як одного з принципів сучасного конституціоналізму, є доцільним введення обов’язкового, попереднього конституційного контролю щодо конституційних законів на предмет їх відповідності Конституції України.
Така ускладнена процедура прийняття конституційних законів має на меті забезпечити їх стабільність і стійкість, що є необхідним для створення та ефективного функціонування системи конституціоналізму [4, 90].
Процедура внесення змін до Конституції України регулюється розділом XIII Конституції «Внесення змін до Конституції України» і включає такі основні положення:
1. Не може бути прийнято рішення про зміну Конституції України, якщо дані зміни ліквідовують або обмежують права і свободи громадян або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності України чи порушення її територіальної цілісності.
2. Конституція не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану.
3. Найважливіші конституційні інститути, які регламентуються розділом І «Загальні засади», розділом III «Вибори. Референдуми», розділом XIII «Внесення змін до Конституції України») можуть бути змінені лише в спеціальному порядку.
4. Порядок внесення змін до розділів II, IV–XII, XIV, XV Конституції України повинен відрізнятися від порядку внесення змін до інших законів України.
5. Повторний розгляд законопроекту про внесення змін до Конституції України, що розглядався Верховною Радою України і був відхилений, може відбутися лише через рік з дня прийняття рішення щодо нього.
6. Верховна Рада України не може двічі змінювати одні й ті ж положення Конституції протягом строку своїх повноважень.
7. Конституційний Суд України робить висновки про конституційність будь-якого законопроекту про внесення змін до Конституції України перед тим, як цей законопроект розглядається Верховною Радою України [3, 113].
Література:
1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР ( редакція станом на 15.05.2014);
2. Закон України «Про відновлення дії окремих положень Конституції України» від 21.02.2014 № 742-VII;
3. Керецман В. Ю., Семерак О. С. Правознавство. Навчальний посібник – К.: Атіка, 2002.-400 с.;
4. Крусян А.: Роль та значення конституційних законів у системі сучасного українського конституціоналізму// Вісник Львівського університету ім. Івана Франка: Журнал. — 2009. — Вип. 48;
5. Ложкін Б. Пояснювальна записка до проекту Закону про внесення змін до Конституції України (№4178а від 26.06.2014) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zib.com.ua.
_______________________
Науковий керівник: Колодій Анатолій Миколайович, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри конституційного та міжнародного права Національної академії внутрішніх справ
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
