Одним з найважливіших завдань в Україні на сьогодні є будівництво правової, соціальної, демократичної держави, головними принципами якої повинні бути верховенство правового закону та приорітет прав і свобод людини. Становлення правової держави є необхідною умовою формування та функціонування громадянського суспільства. Громадянське суспільство і правова держава – це динамічні та взаємопов’язані сторони, які передбачають і взаємодоповнюють одна одну.
В умовах сьогодення особливої актуальності набуває дослідження умов і тенденцій розвитку державності в Україні, як складової частини європейського співтовариства, і особливо розвитку теоретичної концепції демократичної, правової держави.
Актуальність дослідження різних аспектів правової держави і громадянського суспільства для вітчизняної науки випливає з конституційного закріплення за Україною означеного статусу. Основна причина такої уваги полягає не тільки в гуманізмі самої ідеї їх виникнення, але й в пошуках шляхів їх найбільш адекватного оформлення та ефективного здійснення.
Метою нашого дослідження є загальні закономірності становлення і функціонування правової держави і громадянського суспільства в Україні, їх вплив та пов’язаність.
Формування громадянського суспільства і правової держави відбувається паралельно. Даному процесу сприяє політична реформа, оновлення політико-правової бази з урахуванням міжнародних документів, досвіду демократичних держав і, звичайно, Основного Закону – Конституції України, де ст.1 передбачає, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава [1]. Громадянське суспільство в сучасній Україні стало природною потребою громадськості щодо суттєвих змін у відносинах між особою, державою та суспільством.
В основі доктрини правової держави лежить принцип свободи вибору народом свого суспільного ладу. Будуючи сьогодні правову державу, громадянам недостатньо мати права, а ще необхідно навчитися ними користуватися. Ідея правової держави може утвердитися тільки тоді, коли у держави буде рівноправний партнер.
Шлях до правової держави пролягає через тип політичної системи, котра відображає різноманітні інтереси соціальних груп, які безпосередньо або через свої організації і рухи впливають на політичну владу. Сутність політичної системи виявляється в її функціях, зокрема адаптаційній, регулюючій та інноваційній. Основним же їхнім змістом є висловлювання та реалізація інтересів громадянина, соціальних верств і груп даного суспільства [2, 4].
Суть радикального оновлення суспільства полягає в здобутті свободи. Дійсна, а не декларована свобода можлива тоді, коли влада служить праву. Найважливішою ознакою демократії є свобода – неперевершена цінність і основоположна сутнісна характеристика людини. Політична система суспільства лише тоді демократична, коли її інститути гарантують громадянам свободу вибору в усіх сферах суспільного життя. Унікальність і сила демократії також у тому, що відповідаючи корінним потребам людини, її прагненню до свободи, вона здатна розкріпачити енергію людей, активізувати людське співтовариство, протистояти насиллю над людиною, тоталітаризму. Отже, головна умова демократизації нашої держави полягає у заінтересованості особистості, застосуванні її активності. А це, в свою чергу, можливе лише за умов реального забезпечення свободи особистості, самоповаги і відповідальності [3, 25].
Своєрідність громадянського суспільства полягає у регулюванні в ньому суспільних відносин завдяки впливу на них соціальної влади. Оскільки громадянському суспільстві властиві соціально-економічні суперечності, воно не може обійтись без держави як учасника загального інтересу. Громадянське суспільство визнає свободу особистості, взаємозалежність потреб та інтересів усіх членів суспільства, усвідомлення особистістю залежності не лише від результатів своєї праці, а й від праці та добробуту інших. Цивілізоване суспільне життя стає нормою лише тоді, коли виникає розуміння, що в сучасному світі не менш суперечливі проблеми можна розв’язати шляхом взаємної згоди. Таким чином виникає загальний інтерес, який регулюється правом. Об’єктивним критерієм правової держави в громадянському суспільстві є відповідність законів держави невідчужуваним, невід’ємним правам людини. За умов громадянського суспільства набуває розвитку політичний, економічний, соціальний і духовний плюралізм суспільного життя. І завдяки такому процесові народжуються альтернативні шляхи розв’язання суспільних проблем, створюються передумови для деталізації в ході якої держава, зберігаючи за собою функції розроблення загальної програми розвитку суспільства, докорінних проблем внутрішньої і зовнішньої політики, передає значну частину своїх повноважень суспільству [4, 5].
Здійснення завдань та функцій демократичної соціально-правової держави передбачає створення і використання надійних юридичних механізмів реалізації свободи, рівності і справедливості з урахуванням неможливості існування абсолютної необмеженої свободи та абсолютної рівності. Ці механізми мають визначити оптимальне співвідношення державних, правових, економічних складових, регулювання та саморегулювання суспільних процесів, регулювати також перерозподіл матеріальних ресурсів для забезпечення достатнього рівня життя, сприяти зниженню соціальної напруги [5, 48].
Таким чином, сучасне політичне життя України має метою формування і забезпечення демократичного характеру держави, що можливо лише за умови розвитку громадянського суспільства. Соціальну основу правової держави складає саморегулююче громадянське суспільство, яке об’єднує вільних громадян – носіїв суспільного прогресу. При цьому право відіграє пріоритетну роль лише в тому випадку, коли воно виступає мірою свободи всіх і кожного, якщо чинні закони реально служать інтересам народу і держави, а їх реалізація є втіленням справедливості.
Література:
1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р.
2. Кампо В. Форма правління: зміна акцентів // Юридичний вісник – 2003. №3. – С. 4.
3. Магновський І. Демократична, соціальна, правова держава і громадянське суспільство: єдність та обумовленість // Право України – 2005. №7. – С. 25-29.
4. Скакун О. Ф. Етапи конституційних реформ в суверенній Україні // Юридична Україна. – 2003. - №12. – С. 4-9.
5. Шаповал В. Форма держави в конституційному праві // Вісник Конституційного Суду України. – 2003. - №2. – С. 47-58.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
