Сучасні пріоритетні напрями оптимізації діяльності системи органів виконавчої влади не можливе без врахування стандартів та принципів європейського публічного права. Втім огляд вітчизняної джерельної бази підтвердив гіпотезу про те, що проведені розвідки у цій сфері не в повній мірі розкривають окремі елементи (аспекти). Так, при дослідженні окремих принципів європейського публічного права вживається словосполучення «європейські принципи та стандарти»Проте, в них автори не розкривають зміст «європейські стандарти». З метою з’ясування, впливу європейських стандартів та принципів публічного права, вважаємо доцільним розглянути дефініцію поняття «європейські стандарти».
«Стандарт» належить до категорій особливого роду, побутове значення яких зрозуміле практичне всім, проте встановлення їх правового змісту викликає значні труднощі. При дослідженні цієї категорії постає питання необхідності розведення загального та особливого в межах самого стандарту. На її думку, саме в ході розвитку «стандартизації» в європейському праві відбувається своєрідне відпрацювання методів регулювання суспільних відносин у Європейському Союзі. Це зумовлено тим, що право Європейського Союзу перебуває у площині між міжнародним і національним правом, і тому йому притаманні своєрідні методи регулювання. Слід зазначити, що в міжнародному праві найбільш прийнятним є метод координації та узгодження, а в національному, особливо в публічній сфері, переважає імперативний метод. Відповідно, у праві Європейського Союзу ці методи поєднуються: учасники цього об’єднання спочатку домовляються та координують свої позиції, а потім у своїй діяльності строго слідують досягнутим домовленостям. Результатом цього є формування норм, що за своєю правовою природою є нормами-стандартами. Зокрема, регулятивні стандарти, що видаються органами Європейського Союзу, обмежують негативні наслідки економічної поведінки суб’єктів [1].
Визначаючи європейський правовий стандарт як окрему категорію норм європейського права, необхідно зазначити, що цей термін слід вживати як у широкому, так і у вузькому розумінні. Широке розуміння в цілому збігається з поняттям категорії «правовий стандарт», тоді як вузьке розуміння може мати специфічний зміст та не збігатися з поняттям «правовий стандарт». Наприклад, одне з вузьких розумінь європейських стандартів – це стандарти у технічній сфері, що ухвалюються Європейським комітетом стандартизації, тобто, за своїм змістом – технічною публікацією, що використовується як норма, правило, настанова чи визначення. Зрештою, вони є усталеною практикою та способом досягнення консенсусу у певній сфері правового регулювання. Ці стандарти створюються шляхом згоди між усіма зацікавленими сторонами, включаючи виробників, споживачів товарів та послуг [2, с.15–42].
При створенні стандартів відбувається проходження трьох стадій: вибір стандарту, імплементація та моніторинг. Вибір стандарту є стадією, при якій найбільше значення набуває метод координації. Якщо мова йде про регулятивні стандарти, то суб’єкти підприємницької діяльності та держава прагнуть до різних результатів, навіть, якщо вони намагаються знайти спільне рішення. Це робить процес вибору стандарту процесом з високим ступенем політизації і часто ускладнює досягнення компромісу та відкладає момент створення єдиного стандарту.
Існують також три інших поширених фактори, що характерні для процесу вибору стандарту. По-перше, суб’єкти часто стикаються зі значною непевністю щодо природи проблеми, можливих шляхів вирішення, витрат, пов’язаних із альтернативними рішеннями, потенційних негативних наслідків тощо. Для прийняття стандарту може бути необхідне попереднє вивчення сфери суспільних відносин та довготривалі переговори. По-друге, витрати, пов’язані із переговорним процесом, можуть бути занадто високими. Часто до процесу переговорів на міжнародному рівні залучаються значна кількість учасників як з кола прихильників, так і противників, у набагато більшій кількості, ніж при внутрішньодержавних переговорах. По-третє, приватні підприємства є дуже різноплановими – великими та малими, з різних територій, фінансовими, промисловими, сільськогосподарськими тощо. Немає єдиних стандартів, які б були прийнятними для всіх з урахуванням всіх цих обставин. У результаті більшість стандартів стосуються дуже вузьких сфер, оскільки це полегшує процес прийняття та застосування стандарту [1].
Таким чином, аналіз європейських правових стандартів та принципів публічного права у сфері сільського господарства України, свідчить про їх актуальність та необхідність в регулюванні суспільних відносин. Загальні засади регулювання агарних відносин закріплені передусім у розділі III (ст. 38 – 44) Договору про функціонування Європейського Союзу, окремих статтях Договору про заснування Європейської Спільноти. Важливою складовою Договору про заснування Європейської Спільноти є припис про дотримання власне запропонованих у договорі принципів. Як вказується в Договорі держави-члени не повинні порушувати встановлені ними принципи, а у разі порушення, Єврокомісії надано право на їх розслідування з метою виявлення причин та вжиття належних заходів щодо припинення порушень.
Література:
1. Київець О. В. Європейські правові стандарти як міжнародно-правова категорія/ О. В. Київець//[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://eurolaw.org.ua/publications/ukrainian-journal-of-european-studies/5-2011/44-2011-12-29-14-40-03.
2. Kokot J. Soft Law Standards under Public International Law /J. Kokot //International Standards and the Law. – P. 15 – 42.