Суспільство зіткнулося із серйозними наслідками екологічних проблем: зміна клімату, виснаження природних ресурсів, зростання бідності і т.д. Усунення цих та інших негативних наслідків, які завдаються навколишньому природному середовищу, потребує негайних практичних заходів цілеспрямованої державної політики для забезпечення екологічної безпеки.
Одним із таких заходів державної політики може і повинен стати прок’юрементний процес як дієвий інструмент державного управління у галузі екологічної безпеки. Практичне втілення цієї ідеї повинно бути здійснено поступово та цілеспрямовано відповідно до основних засад поняття «екологічної безпеки».Зокрема, А. Б. Качинський розглядає екологічну безпеку як компонент національної безпеки, що забезпечує захищеність життєво важливих інтересів людини, суспільства, довкілля та держави від реальних або потенційних загроз, що створюються антропогенними чи природними чинниками щодо навколишнього середовища [1].
Виходячи з цього визначення, державні закупівлі відіграють роль одного із практичних інструментів забезпечення екологічної безпеки в рамках цілеспрямованого державного управління у трьох основних аспектах, а саме:
1) державні закупівлі як регулятор національної економіки з метою стимулювання розвитку ринку та промисловості в напрямку забезпечення екологічної політики держави;
2) для визначення національної чи регіональної концепції, спрямованої на управління захисту навколишнього природного середовища;
3) забезпечення виконання державою своїх внутрішніх функцій, що стосуються надання товарів, робіт і послуг, які не мають негативного впливу та потенційних загроз на екологічну ситуацію в країні.
Вирішальна роль у запровадженні та ефективному функціонуванні заходів екологічної політики держави належить праву. Яскравим прикладом для нашої держави може бути європейське законодавство. Так, у 2004 році Рада та Європейський парламент прийняли дві директиви, спрямовані на уточнення, спрощення та модернізацію діючого європейського законодавство у галузі державних закупівель (Директива 2004/18 / ЄС 2 та Директива 2004/17 / EC) [2].
Так, наприклад, Директива 2004/18 / ЄС містить конкретну норму, що дозволяє вибирати переможця процедур закупівель з екологічних міркувань шляхом забезпечення внеску замовником «...у захист навколишнього середовища та забезпечення сталого розвитку, забезпечуючи при цьому можливість одержання найкращої цінової пропозиції для укладання подальшого контракту» [3].
Таким чином, з метою надання державним закупівлям статусу практичного інструменту публічного управління у галузі екологічної безпеки законодавство України повинне бути спрямоване на доповнення положеннями щодо включення екологічних вимог у технічних специфікаціях замовника;встановлення вимог до постачальників щодо можливості виконання ними екологічних договірних зобов’язань; застосування критеріїв винагороду на основі характеристик середовища.
Література:
1. Качинський А. Б. Екологічна безпека України: системний аналіз перспектив покращення / А. Б. Качинський. – К.: НІСД, 2001. – 312 с.
2. Sustainable Procurement Guide. Environment Agency, United Kingdom, – 2002. –Електронний ресурс [Режим доступу]: http//www.environment-agency.gov.uk.
3. Directive 2004/18/EC of the European Parliament and of the Council of 31 March 2004 on the coordination of procedures for the award of public works contracts, public supply contracts and public service contracts. – Електронний ресурс [Режим доступу]:http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT.
|