Становлення інституту присяги працівника органів внутрішніх справ – складний процес, що ґрунтується на історичних передумовах і суспільно-політичних уявленнях про організацію правоохоронних структур та необхідність їх реформування з метою вдосконалення. Прийняття Закону України «Про Національну поліцію» свідчить, що дана інституція перебуває у стані правового розвитку та еволюції. Для визначення ролі і місця присяги працівника органів внутрішніх справ у структурі їх правового статусу доцільно проаналізувати дане питання в історико-правовій ретроспективі, що дасть змогу виявити проблеми й суперечності, ефективно використати набутий раціональний досвід.
В Україні історично сформувалося, що присяга неодмінно поєднувалася із кодексом честі – найвагомішою й найвиразнішою ознакою всієї мовноповедінкової системи. У дохристиянський період були поширені «клятви землею», у цей же період, на теренах Київської Русі «присягали Перунові [1, с. 38]. Клятвене звернення до зброї пов'язане із вірою у те, що вона покарає відступника у разі порушення обітниці, а заприсягання вищими силами перетворювало роту в найсильніший доказ. Після виголошення урочистої формули, клятви захищалися релігійними нормами, а їх порушення підлягали суворому покаранню з боку богів [2, с. 243].
Традиція урочистої присяги на іконах чи богослужбових книгах існувала й досі існує не лише в Україні, а й в усьому світі. В Україні присягу неодмінно складали козаки, у Січі новачок проходив особливі обряди прийому в молодики, де він присягав вірно, незмінно й до кінця свого життя служити товариству.
У Конституції гетьмана Пилипа Орлика від 5 квітня 1710 року передбачалося, що між гетьманом і Генеральною Старшиною, полковниками та генеральними радниками, щоб «була дієва, обопільна довіра, кожен з них повинен буде скласти формальну присягу шляхом публічно здійсненої клятви на вірність Вітчизні, на відданість своєму регіментареві, на дотримання своїх повноважень відповідно до посади, яку вони коли-небудь обійматимуть» [3].
На теренах Східної Галичини протягом 1914-1917 рр. функціонувало військове формування Українські Січові Стрільці. Головними організаційними засадами стрілецького руху були: добровільність, взаємодопомога, рівність, дотримання закону та виконання усталених правил поведінки в суспільстві, пошана власної та чужої гідності, моральність, чесність, патріотизм. Членом товариств міг бути кожний українець (українка) незалежно від соціального походження та стану. Кожний бажаючий, котрий хотів поповнити стрілецькі ряди, мав присягнути на вірність Україні.
У радянський період Указом Президії ВС СРСР «Про спеціальні звання рядового и начальницького складу органів внутрішніх справ» від 23 жовтня 1973 р. [4] було затверджено Присягу рядового і начальницького складу органу внутрішніх справ, а також Положення про порядок прийняття присяги рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
У ч. 8. ст. 17 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. [5] передбачалося, що працівники міліції складають присягу, текст якої затверджується Радою Міністрів Української РСР. 17 квітня 1991 р. Рада Міністрів Української РСР затвердила текст Присяги працівника органів внутрішніх справ РСР [6]. У порівнянні з текстом Присяги встановленої Указом Президії ВС СРСР «Про спеціальні звання рядового и начальницького складу органів внутрішніх справ» від 23 жовтня 1973 р., новий текст вже не передбачав «до кінця залишатися відданим … соціалістичній Батьківщині і справі комуністичного будівництва».
28 грудня 1991 р. вже Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження нового тексту Присяги працівника органів внутрішніх справ України» № 382 затверджено текст Присяги працівника органів внутрішніх справ наступного змісту.
У новому Законі України «Про Національну поліцію» [7] передбачено, що поліцейський - це громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
У порівнянні з вищеназваними текстами Присяги, текст Присяги поліцейського є скороченим. Однак важливо відмітити, що у тексті присяги поліцейського відсутні деонтологічні конструкції які були у тексті Присяги працівника органів внутрішніх справ: «бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником» та «постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ» [7].
Отже, до теперішнього часу зберіглося історично сформоване розуміння присяги працівника органів внутрішніх справ як різновиду ритуалу, в якому акцент спрямований на зовнішню форму здійснення діяльності з усвідомлення змісту. Тексти сучасних присяг характеризуються стислістю, конкретністю і відсутністю в них вказівок на заохочення чи покарання особи, що складає присягу. Відсутність в тексті присяги ідеологічного змісту пов’язане з тим, що сучасні конституції держав визнають ідеологічне та політичне різноманіття, багатопартійність. Основний же акцент у присязі спрямований на відповідальність особи, що присягає за доручену їй справу.
Джерела:
1. Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу: іст. – реліг. моногр. – К.: АТ «Обереги», 1992. – 424 с.
2. Купченко Ю.А. Перформативные истоки юридического термина sponde К вопросу о ритуализации права / Ю.А.Купченко // Сибирский филологический журнал. - 2014. - № 1. - С. 243-246.
3. Конституція Пилипа Орлика: оригінал та його історія. Підготувала Вовк О. Б. // Архіви України. — 2010. — Випуск 3-4 (269): липень-вересень. — С. 145–166.
4. О специальных званиях рядового и начальствующего состава органов внутренних дел: Указ Президиума ВС СССР ОТ 23.10.1973 г. . – Електронний ресурс. – Режим доступу: http://russia.bestpravo.ru/ussr/data03/tex14602.htm
5. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 року № 565-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. - № 4. – Ст. 95.
6. Про затвердження тексту Присяги працівника органів внутрішніх справ Української РСР: Постанова Ради Міністрів УРСР від 17 квітня 1991 року № 95. – Електронний ресурс. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/382-91-%D0%BF
7. Про національну поліцію: Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VIIІ // Відомості Верховної Ради України. – 2015. - № 40-41. – Ст. 1970.
|