У зв’язку із соціальними та політичними перетвореннями, що сьогодні відбуваються в нашій країні, питання реалізації особистих немайнових прав фізичної особи стає надзвичайно актуальним.
Конституція України присвячує особистим правам людини одне з центральних місць, а саме розділ другий «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина», що, в свою чергу, сприяє забезпеченню правової охорони особистих немайнових прав людини. Перелік цих прав і свобод не є вичерпний, а самі вони є невідчужуваними та мають специфічні ознаки. Особисті немайнові права мають важливе значення для кожної особи. На державу покладається обов’язок не тільки утвердження, а й забезпечення реалізації прав і свобод людини, що визначає орієнтацію всіх державних органів на їх забезпечення.
Розвиток суспільних відносин став об’єктивною передумовою вдосконалення цивільного законодавства. Із врахуванням традицій українського законотворення, положень міжнародних конвенцій, тенденцій суспільного розвитку, досвіду демократичних країн, вперше в Цивільний кодекс України включено окрему книгу, яка присвячена врегулюванню особистих немайнових відносин, що сприяє введенню в дію конституційних положень про те, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, головним обов'язком держави є не тільки утвердження, а й забезпечення прав і свобод людини.
Цивільний кодекс 2003 року містить значний комплекс норм, що регулюють особисті немайнові відносини, на відміну від Цивільного кодексу 1963 року, що обмежувався лише статтею, присвяченою захисту честі, гідності та ділової репутації. Послідовність розміщення правових норм кодексу відрізняється від тої, що визначена Конституцією, з метою забезпечення так званого позитивного регулювання змісту особистих немайнових прав.
Розміщення норм, що регулюють особисті немайнові відносини, одразу після «Загальної частини» пояснюється тим, що особисті немайнові права мають абсолютний характер. Крім того, соціальна значущість особистих немайнових прав сьогодні значно підвищується, оскільки вони є духовними засадами суспільства. Повага до кожної людини як до особистості повинна стати нормою повсякденного життя в Україні, а людина має бути єдиною абсолютною цінністю, стосовно якої визначаються всі інші цінності. Права людини є важливим інститутом, за допомогою якого регулюється правовий статус особи, визначаються способи і засоби впливу на неї, межі втручання в особисту сферу, встановлюються юридичні гарантії реалізації та захисту прав і свобод.
Положення міжнародних актів з прав людини містять систему загальновизнаних стандартів з прав людини, що обумовлює як їх імплементацію у внутрішнє законодавство України, так і їх практичне дотримання у діяльності держави. Визнання та захист прав і свобод сьогодні є спільною турботою держав, які розглядають їх як загальнокультурну цінність, об’єкт міжнародно-правового регулювання. Аналіз їх дає підстави для висновку про те, що основними тенденціями сучасного світового розвитку прав людини є, зокрема: збільшення їх загального переліку у правових нормах, більш чітке визначення їх обсягу, змісту та їх меж, запровадження більш широкого міжнародного контролю за їх дотриманням. Україна зобов’язана додержуватися загальноприйнятих міжнародних принципів у галузі прав людини та зобов’язань, які відповідають членству України в міжнародному та Європейському співтоваристві, зокрема у Раді Європи.
Слід зазначити, що українське законодавство в цілому відповідає міжнародним правилам в галузі реалізації та захисту особистих немайнових прав. У той самий час не можна не визнати необхідність уточнення та доповнення норм цивільного законодавства, що повинно забезпечити більш успішну та ефективну реалізацію та захист прав фізичної особи у сфері особистих немайнових благ.
Відзначаючи значний прогрес розвитку українського законодавства щодо виділення окремого комплексу особистих немайнових прав фізичної особи, слід звернути увагу на те, що в нашому суспільстві доволі часто зустрічаються випадки порушення цих прав. Результати моніторингу дотримання зазначених прав фізичної особи свідчать про те, що проблеми їх реалізації та захисту остаточно не вирішені, а шляхи їх розв’язання набувають особливої актуальності сьогодні.
Зазначені питання зумовлюють необхідність вироблення вже сьогодні, після більш детального та розширеного закріплення в новому Цивільному кодексі України конституційних прав людини, теоретично-методологічної бази реалізації даних прав в Україні.
В Україні, так само, як і в усьому світі, проблемам реалізації особистих немайнових прав приділяють увагу фахівці різних галузей права, що сприяє появі нових напрямків досліджень у праві.
Найбільший інтерес теоретиків і практиків в останні роки викликають питання, пов’язані з цивільно-правовим регулюванням та захистом особистих немайнових прав фізичної особи, дослідженням особливостей немайнових відносин як предмета цивільного права, систематизацією та класифікацією особистих немайнових прав. Між тим, цивільно-правові проблеми реалізації особистих немайнових прав комплексно не досліджувалися у сучасній цивілістичній доктрині.
Категорія «реалізація права» походить від пізньолатинського «realis», що в перекладі означає «речовий, реальний» . В юридичній літературі етимології слова «реалізація» також приділено значну у вагу. Проте єдиної думки з цього питання не існує досі. Доволі часто поняття «реалізація» та «здійснення» суб’єктивних цивільних прав використовуються як однорідні.
Так, наприклад, погоджуючись із В.П. Грибановим, що «здійснення суб’єктивного цивільного права є реалізація цих можливостей» , Р.О. Стефанчук вважає, що поняття «здійснення» повинно стосуватися суб’єктивних цивільних прав, тоді як поняття «реалізація» стосується правомочностей як складових частин суб’єктивного цивільного права.
Протилежну думку з цього питання має Н.І. Мірошнікова, яка розглядає питання здійснення суб’єктивних цивільних прав як процес «реалізації» та визначає такі форми реалізації суб’єктивного права як дотримання, застосування правових норм, використання права, виконання юридичних обов’язків.
Аналіз наведених та ряду інших понять «реалізації права», на нашу думку, свідчить про те, що реалізація права – це процес втілення правових норм суб’єктами права, це така поведінка суб’єктів права, яка повністю узгоджується з приписами правових норм та виходить з них, практична діяльність з придбання, використання прав та виконання юридичних обов’язків.
Реалізація права є загальноцивілізованою підставою та змістом правопорядку кожної держави. Право тільки тоді виконує своє соціальне призначення, коли його норми знаходять практичне втілення в суспільних відносинах, поведінці конкретних осіб, тобто тоді, коли вони реалізуються. Реалізація норм права їхніми адресатами завершує процес правового регулювання, тобто це безпосередній результат правового регулювання, конкретне його виявлення. Саме через реалізацію правових норм досягається той результат, до якого прагнув законодавець при встановленні даної норми права.
Реалізація особистих немайнових прав дозволяє створити реальну можливість фізичній особі за допомогою встановленого в законі механізму досягти мети щодо задоволення власного інтересу, що визначається при наділенні її правами. Особа реалізує надану їй свободу власної поведінки.
Тому поняття реалізації особистих немайнових прав фізичної особи слід розуміти як усі можливі види поведінки фізичної особи, що спрямовані на реалізацію окремих повноважень, що складають зміст цих прав, що може відбуватися у визначеній законодавством формі.
Запорукою виконання державою та іншими суб’єктами правовідносин тих обов’язків, які покладаються на них з метою реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина, є гарантії реалізації цих прав, що забезпечують їх здійснення, захист і охорону.
Слід зазначити, що для забезпечення гарантій особистих немайнових прав фізичної особи, у нормативно-правових актах України мають бути більш детально та конкретно визначені: 1) зміст усіх особистих немайнових прав фізичної особи та їх гарантій; 2) налагоджений правовий механізм реалізації прав фізичної особи; 3) доступний та ефективний порядок захисту порушених прав; 4) повноваження відповідних органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових і службових осіб по забезпеченню конкретних прав фізичної особи; юридична відповідальність зазначених органів і осіб за невиконання чи неналежне виконання своїх повноважень; 4) відповідальність фізичних осіб за невиконання своїх обов’язків.
Для цього особисті немайнові права мають стати невід’ємними елементами правової культури особистості і суспільства, що може бути досягнуто в результаті становлення України як правової держави, забезпечення національною правовою системою загальновизнаних державно-правових гуманітарних цінностей, формування незалежної судової системи захисту особистих немайнових прав фізичної особи. Цей процес має супроводжуватися цілеспрямованою роботою з правового виховання населення країни.
Література:
1. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / А.С. Довгерт, Н.С. Кузнєцова та інш. – К.: Істина, 2004. – 221 с.
2. Сухарева А.Я., Крутских В.Е. Реализация права // БЮС. – 2-е изд. – М., 2004. – 517 с.
3. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. – М.: Статут, 2000. – 44 с.
4. Стефанчук Р.О. Особисті немайнові права у цивільному праві: Поняття, зміст, система, особливості здійснення та захисту. – Хмельницький.: Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2007. – 144с.
5. Мирошникова Н.И. Механизм осуществления субъективных гражданских прав: Учеб. Пособие. – Ярославль: ЯгГУ , 1989. – 12 с.
6. Хавронюк М.І. Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – 85 с.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
