УДК 340.15(477):349.4
Актуальність теми дослідження пов’язана зі складною екологічною ситуацією, яка склалася в сьогоднішній Україні. При цьому більшість з існуючих проблем виникла впродовж радянського етапу розвитку природоохоронної справи. Це знищення українських лісів, хижацькі рубки деревини в українських Карпатах, поява мережі підприємств та заводів металургії, видобувної та хімічної промисловості, забруднення небезпечними речовинами Дніпра, Дністра, Сіверського Донця. В цілому, на території Радянської України було зосереджено 25% всього промислового потенціалу СРСР. Виходячи з цього, цей історичний досвід потребує свого вивчення, нормативно-правові акти свого дослідження з метою з’ясування позитивного та негативного досвіду правового регулювання у цій сфері.
Аналіз публікацій показує, що науковці зрідка зверталися до періоду 20-х 50-х рр. минулого століття. З іншого боку, дослідження, які проводилися в радянський період, базувалися на ідеологічній концепції приховування більшості екологічних проблем та декларативного показу суспільних відносин між радянським суспільством та природою. Фрагментарно дане питання розглядалося в працях Ю. А. Вовка, С. А. Боголюбова, Н. Д. Казанцева, В. К. Попова, В. Л. Мунтяна, А. П. Гетьмана, О. С. Колбасова, В. І. Лозо, В. В. Петрова, Г. М. Полянської, Ю. С. Шемшученка, А. О. Булгакова, П. О. Гвоздика.
Метою роботи є дослідження основних етапів розвитку природоохоронного законодавства УРСР та оцінка прийнятих нормативно-правових актів за допомогою кількісних показників.
Викладення матеріалів дослідження слід розпочати з того, що з перших років становлення радянської влади на Україні комуністичні керівники почали хижацькі знищення багатьох природних об’єктів. Як показує знаний український науковець, директор Лісового департаменту УНР, проф. Б. Г. Іваницький, який працював в еміграції, використання природних багатств проходило шляхом жорсткого тиску на природу.За результатами своїх досліджень науковець опублікував серію статей під назвою «Обезліснення України», в яких доводив численні факти хижацьких рубок українського лісу, що призвели до знищення цього природного ресурсу, погіршення екологічного стану водойм та річок, зменшення чисельності популяцій представників флори та фауни[1,с.3]. Керівники Радянської України, проводячи таку шкідливу для природи політику, добре розуміли цінність природних ресурсів, які значно постраждали у період революційних подій та визвольних змагань 1917-21 рр. З метою збереження зелених насаджень 22 травня 1922 р. була видана постанова Ради Народних Комісарів (РНК) УСРР «Декрет про охорону зелених насаджень в містах та інших населених пунктах України» (Декрет 1922). Акт налічував 1012 знаків, складався з 6 пунктів, які регламентували питання охорони природної рослинності, садів та парків, забороняли їх рубку, викорчовування, обрізку, розчистку. За порушення цього Декрету встановлювались штрафи, а у випадку нанесення значної шкоди порушники підлягали кримінальній відповідальності.
Наступним нормативно-правовим актом, який регламентував питання охорони в УРСР, стала постанова Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету (ВУЦВК) та РНК від 16 червня 1926 р. «Про пам’ятки культури і природи» (Постанова 1926). Дана постанова складалася з 9176 знаків, 21 пункту, регламентувала питання створення державних органів з охорони об’єктів культури та природи, реєстрації таких об’єктів, порядок їх охорони, види та кошти на їх утримання (табл. 1).
Таблиця 1
Кількісні показники природоохоронних актів, діючих в УРСР
У період з 1926 р. по 1949 р. в УРСР приймалися нормативно-правові акти, в основному пов’язані з лісами, в яких частково регламентувались питання охорони природи. Природні ресурси України зазнали значних втрат у період ВОВ. Так, за різними даними, тільки лісів на території УРСР було винищено на площі 658 тис. га. Як вказує В. Л. Мунтян, у 60-х рр. в Радянському Союзі відбувалися щорічні переруби, які призвели до обезліснення великих площ лісів на гірських схилах [2,с.13].
З метою захисту природних об’єктів Рада Міністрів УРСР 3 червня 1949 р. прийняла постанову «Про охорону природи на території Української РСР». Нормативно-правовий акт налічував 10681 знак та складався з 15 пунктів, згідно з якими відповідальність за стан природи на території республіки покладалася на виконавчі комітети обласних, міських, районних і сільських Рад депутатів трудящих. З причини відсутності окремої організаційної структури загальне керівництво і нагляд за станом охорони природи на території УРСР покладалося на Головне управління по заповідниках при Раді Міністрів УРСР. В зміст постанови увійшли пункти, які вводили заборону на рубки окремих порід дерев, на полювання рідкісних тварин, птахів, ловлю риб та випас худоби. Постанова передбачала адміністративну або судову відповідальність винних у порушенні її положень.
В часи існування УРСР в якості джерел права використовувалися сумісні постанови ЦК КПУ та РМ УРСР, які давали змогу використовувати для їх виконання крім державних органів влади партійні комітети різного рівня. Прикладом такого акту є сумісна постанова ЦК КПУ та РМ УРСР від 3 червня 1958 р. «Про заходи по поліпшенню природи Української РСР». Ця постанова мала 11815 знаків, складалася з 18 пунктів та покладала на обласні, районні, міські комітети партії, виконкоми обласних, районних і міських Рад депутатів трудящих, міністерства та відомства, інші організації вирішення питань забезпечення раціонального використання збереження та відтворення природних ресурсів. Відміною цього акту була наявність пунктів, які покладали на Академію Наук УРСР, Академію будівництва та архітектури УРСР завдання з розгляду питання про стан парків, пам’яток садово-паркової архітектури та в тримісячний строк подати до РМ УРСР пропозиції з їх упорядкування. Згідно з п. 17 постанови, на прокуратуру УРСР, Міністерство внутрішніх справ УРСР, Міністерство юстиції УРСР покладався обов’язок боротьби з порушниками правил охорони природи, притягаючи винних у цьому осіб до відповідальності.
Новий якісний етап в розвитку природоохоронної справи почався з моменту прийняття 30 червня 1960 р. Закону «Про охорону природи Української РСР». Даний законодавчий акт складався з 13343 знаків, 11 розділів та 32 статей, в яких регламентувався достатньо широкий комплекс питань, пов’язаних з організацією природи, ґрунтів, лісів, водойм, рибних запасів, флори, фауни, атмосферного повітря. До числа причин прийняття даного закону можна віднести наступні дві. По-перше, це політика, проведена тодішнім керівництвом КПРС на чолі з М. С. Хрущовим, що реалізувалася в загостренні політичного, військового та ідеологічного протистояння з країнами заходу. Виходячи з бажання показати переваги нового соціалістичного ладу, у справі збереження навколишнього середовища керівники СРСР прийняли рішення про підготовку серії законодавчих актів, спрямованих на охорону природи. З огляду на панування комуністичної ідеології в СРСР, рішення про підготовку різних найважливіших законодавчих актів приймалося на з’їздах, пленумах КПРС, а потім дублювались партійними форумами союзних республік. Так, з 27 січня по 5 лютого 1959 р. у Москві відбувся XXI з'їзд КПРС, потім червневий пленум ЦК КПРС, у рішеннях яких був пункт про прийняття законів з охорони природи. Іншою причиною була відсутність в СРСР і Радянській Україні кодифікованих актів, спрямованих на охорону природи. Була відсутня державна програма щодо збереження природних об’єктів, а законодавчі акти приймалися епізодично, в основному з метою вирішення будь-яких конкретних проблем.
Враховуючи недосконалість даного закону з метою його більшої відповідності вирішенню природоохоронних питань 25 червня 1964 р. та 25 серпня 1970 р. Верховна Рада УРСР прийняла доповнення до його змісту.
На початку 70-х рр. в СРСР на території України склалася критична ситуація, пов’язана з негативним впливом крупних промислових підприємств. Негативні наслідки дала політика масової розпашки земель, з’явилися пилові бурі, суховії, що наносили значної шкоди економіці республіки. З метою вирішення даного питання 8 травня 1973 р. вийшла постанова ЦК КПУ і РМ УРСР «Про посилення охорони природи і поліпшення використання природних ресурсів республіки». Нормативно-правовий акт складався з 38115 знаків, 25 пунктів та фактично був документом, який розвивав положення Закону «Про охорону природи Української РСР».
Як вказує відомий український вчений, проф. А. П. Гетьман, в тодішньому Радянському Союзі йшла дискусія стосовно шляхів подальшого розвитку природоресурсного права [3,с.15]. Так, деякі вчені пропонували підготовити основи природоохоронного законодавства СРСР, а на його підставі прийняти природоохоронні кодекси союзних республік. Інші вчені пропонували доповнити Конституцію СРСР статтею про охорону природи та на її основі розвивати республіканське природоохоронне законодавство. Одночасно з цим слід зазначити, що питання правової охорони природи фактично ґрунтувалися на законах, прийнятих впродовж 1957 1961 рр., які застаріли та не відповідали реальній дійсності. З метою вирішення природоохоронних проблем був прийнятий всесоюзний акт постанова ЦК КПРС і РМ СРСР«Про допоміжні міри з посилення охорони природи та покращення використання природних ресурсів» від 1 грудня 1978 р. Нормативно-правовий акт складався з 33888 знаків, 30 пунктів та регламентував питання відносно відповідальності за раціональну охорону та відтворення природних ресурсів, які покладались на Міністерства та відомства СРСР, Ради Міністрів союзних республік. В тексті постанови особлива увага приділялась створенню системи спостереження та контролю за станом навколишнього природного середовища, рівнем та джерелом його забруднення. Регламентувалась необхідність проведення інвентаризації джерел викидів шкідливих речовин та промислових відходів в навколишнє природне середовище. Ця постанова разом з раніше прийнятими нормативними актами стала основою в підготовці Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (Закон 1991). При цьому історико-правові явища йшли таким чином, що прийняття даного закону Верховною Радою відбулося 25 червня 1991 р. в період розпаду СРСР, яке призвело до того, що цей закон став одним з основних актів нової незалежної України.
Характерною рисою цього законодавчого акту є регулювання ним трьох складових: охорони природи, раціонального використання природних ресурсів та їх відновлення, захисту та оздоровлення оточуючого людину середовища. У склад закону входило 110562 знаків, 16 розділів та 72 статті. Незважаючи на те, що закон застарів, оскільки з моменту його прийняття пройшла чверть століття, даний акт продовжує діяти та є основним правовим документом, який регламентує питання охорони природи в Україні.
За допомогою проведеного дослідження кількісних характеристик нормативно-правових актів в сфері охорони природи вдалося простежити динаміку прийняття відповідних актів та зміни їх значень. Так, за період з 1922 р. по теперішній час загальна сума знаків актів змінювалась від 1012 в Декреті 1922 р. до 110562 в Законі 1991 р. Загальна сума знаків впродовж цього історичного періоду поступово збільшувалась від 9176 в постанові 1926 р. до 38115 в постанові ЦК КПУ і РМ СРСР 1973 р. Зменшення кількості знаків спостерігалося до 33888 в постанові ЦК КПРС і РМ СРСР 1978 р., що можна пояснити тією обставиною, що даний нормативно-правовий акт був своєрідним доповненням до постанови ЦК КПУ і РМ СРСР «Про посилення охорони природи і поліпшення використання природних ресурсів республіки» від 1972 р. Інтерес представляє зафіксована в табл. 1 динаміка зміни статей (пунктів) прийнятих нормативно-правових актів, які змінюються від 6 в Декреті 1922 р. до 72 в Законі 1991 р. Таким чином, історична динаміка природоохоронного законодавства, яка діяла на території України, може бути представлена в якості чисельних характеристик зміни кількості знаків прийнятих нормативно-правових актів.
Література:
1. Іваницький Б. Г. Обезліснення України / Б. Г. Іваницький // Тризуб. – 1926. – № 21. – С. 3-6.
2. Мунтян В. Л. Правова охорона лісів Української РСР / В. Л. Мунтян. – К. : Вид-во АН УРСР, 1964. – 84 с.
3. Гетьман А. П. Методологічні засади становлення правових основ охорони довкілля / А. П. Гетьман // Право України. – 2011. – № 2. – С. 11-19.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
