Спеціальна конфіскація майна належить до одного з найбільш проблематичних інститутів, який досі не здобув належного наукового розроблення. Особливої актуальності це питання набуває у зв’язку з прийняттям Верховною Радою України Закону України "Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо виконання рекомендацій, які містяться у шостій доповіді Європейської Комісії про стан виконання Україною Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, стосовно удосконалення процедури арешту майна та інституту спеціальної конфіскації" від 18.02.2016 №1019-VIII.
Зазначеним законодавчим актом З статтю 961 Кримінального кодексу України викладено в новій редакції, згідно з якою: "Спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених КК України, за умови вчинення умисного злочину або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК України, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян".
Ст. 170 КПК України зазначає, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК України порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Досить незрозумілим є визначення та застосування в ст. 170 КПК України такого терміну, як "сукупність підстав чи розумних підозр вважати". Аналіз вказаної статі дає змогу зробити висновок про те, що орган досудового розслідування в особі слідчого матиме можливість застосувати право арешту майна з підстав того, що на його думку воно може бути заарештовано, так зване, суто внутрішнє переконання.
На нашу думку доцільно викласти дану статтю в наступній редакції "Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК України порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність доказової інформації вчинення злочину..."
Закон про спеціальну конфіскацію майна визначає третіх осіб, майно яких може бути арештовано, - особи, які отримали чи придбали у підозрюваної, обвинуваченої чи засудженої особи майно безоплатно або в обмін, на суму значно нижчу ринкової вартості або знали чи повинні були знати, що мета такої передачі: отримання доходу від майна, здобутого внаслідок вчинення злочину, приховування злочину та/або уникнення конфіскації.
Таким чином, аналізуючи даний текст статті ми бачимо, що треті особи – це фактично сторони цивільних правовідносин: покупець, особа, якій було подароване таке майно тощо.
Зміни, що були внесені, фактично згладили принцип правомірності правочину.
Відповідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Але згідно зі змінами, які поніс КПК України слідчий, фактично, буде брати на себе повноваження суду і без судового процесу визначати чи дійсний цей правочин, чи ні.
Отже, аналізуючи положення нової редакції ст. 170 Кримінального процесуального кодексу України, можна дійти висновку про те, що в цілому зміни, які були внесені до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України є позитивним кроком, проте потребують деякого доопрацювання, оскільки бажання імплементації національного законодавства до стандартів законодавства країни Європейського Союзу, в нашому випадку може призвести до порушення прав громадян.
Джерела:
1. Закон України "Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо виконання рекомендацій, які містяться у шостій доповіді Європейської комісії про стан виконання Україною Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, стосовно удосконалення процедури арешту майна та інституту спеціальної конфіскації" від 18 лютого 2016 р.
2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р.
3. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 р.
______________________
Науковий керівник: Аненко Олександр Сергійович, старший викладач, Криворізький факультет, Національний університет «Одеська юридична академія»
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
