Основним завдання нового КПК України, за твердженням його авторів, є створення рівних можливостей для кожної зі сторін у кримінальному процесі та реальне впровадження у кримінальне провадження засад змагальності. Такий підхід надасть змогу одночасно вирішувати питання, пов’язані із підвищенням захисту прав особи на стадії досудового розслідування [1].
Аналіз кримінального процесуального законодавства України та правозастосовної практики свідчить про фактичну незахищеність головної процесуальної фігури – потерпілого у кримінальному провадженні. Вимальовується навіть певна обмеженість його прав у порівнянні з підозрюваним (обвинуваченим), що створює сприятливі умови для маніпулювання фактичними даними з боку корумпованих працівників правоохоронних органів і суду на користь зацікавлених у результатах розслідування осіб. Незважаючи на закріплення процесуального статусу потерпілого в КПК України (ст. 49), його процесуальна активність вбачається обмеженою та здебільшого зводиться лише до ініціювання кримінального переслідування.
Діючий з 2012 року КПК України дещо змінив процесуальний статус потерпілого у кримінальному проваджені. Якщо раніше потерпілий належав у будь-якому випадку до сторони обвинувачення і користувався в судовому розгляді правами сторони обвинувачення, то згідно нового КПК України потерпілий перебуває осторонь, це окремий учасник кримінального провадження, який стає стороною обвинувачення лише в окремих випадках, передбачених КПК України (у разі зміни прокурором обвинувачення на менш тяжке або відмови прокурора від підтримання обвинувачення). Якщо проаналізувати норми чинного КПК України можна зробити висновок, що постраждала від злочину особа може й не набути статусу потерпілого, якщо вона цього не забажає. У такому разі її можна залучити до провадження лише як свідка.
На відміну від КПК України 1960 року, чинний КПК України вимагає волевиявлення особи для набуття статусу потерпілого, оскільки права та обов’язки потерпілого виникають з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. У разі відсутності такого волевиявлення слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд має право визнати особу потерпілою лише за її письмовою згодою (ст. 55 КПК України). Проте слід зазначити, що такі новації не завжди будуть сприяти захисту прав та законних інтересів потерпілого у кримінальному проваджені, оскільки про них (законні інтереси) взагалі будуть забувати особи, які здійснюють провадження. Тому, необхідно надати слідчому, прокурору, суду право визнавати особу потерпілою у будь-якому випадку, якщо їй кримінальним правопорушенням завдано шкоду, незалежно від її згоди, роз’яснювати такій особі права й обов’язки, а її участь у проваджені поставити залежно від її волевиявлення [2, с. 127].
У контексті дослідженого питання зазначимо, що кримінальний процес здебільшого має публічний характер, що зобов’язує слідчого, прокурора роз’яснити учасникам кримінального провадження їх права та обов’язки. Одним із таких прав є саме право на отримання кваліфікованої правової допомоги з боку обраного або залученого захисника.
Крім того, у ст. 20 КПК України «Забезпечення права на захист» закріплено право підозрюваного, обвинуваченого, виправданого, засудженого на захист. Водночас не досить зрозумілим залишається процесуальний статус захисника потерпілого, оскільки відповідно до положень ч. 1 ст. 56 КПК України це є представник, тобто особа, яка у кримінальному провадженні може бути захисником. При цьому в ч. 1 ст. 45 КПК України передбачено, що захисником є адвокат. У зв’язку з цим виникає логічне питання: захисник потерпілого – це представник-адвокат чи адвокат? Якщо ж це представник-адвокат, то в положеннях КПК України взагалі не згадується про такого учасника кримінального провадження. На таку законодавчу неузгодженість звернув увагу С. Є. Абламський, який зазначив, що доцільно було б щоб потерпілого у кримінальному провадженні представляв саме адвокат. Крім того, учений підкреслив, що в КПК України не передбачено підстав обов’язкового залучення представника-адвоката потерпілого [3, с. 11], що ми підтримуємо та вважаємо за доцільне внести зміни та доповнення до чинного КПК України з цього питання.
З практичної точки зору важливе значення для захисника як учасника кримінального провадження має чітке закріплення його повноважень, а також процесуальний механізм їх реалізації, що на сьогодні в чинному КПК України відсутнє. Отже, чинним КПК України не закріплено чіткого переліку прав захисника, а лише в ст. 46 КПК України передбачено загальні правила його участі у кримінальному провадженні.
Згідно з положеннями ст. 56 КПК України потерпілий протягом кримінального провадження має право мати представника та в будь-який момент кримінального провадження відмовитися від його послуг. Враховуючи викладене вище можна зробити висновок, що з моменту отримання людиною статусу потерпілого особа, на відміну від підозрюваного, обвинуваченого, практично діє самостійно, однак це не означає, що вона не може доручити виконувати дії від свого імені представнику.
Як результат, реформування інституту захисту у кримінальному провадженні відповідно до нового КПК України відповідає положенням § 3 (c) статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. і § 3 (d) ст. 14 ч. 3 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р., а також реалізує положення Концепції реформування кримінальної юстиції, відповідно до розділу ІІ, відповідно до якого захисник (представник) має обиратися підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим, як правило, з числа адвокатів, а органи досудового розслідування, державний обвинувач і суд мають бути позбавлені процесуальних можливостей втручатися у вибір захисника та перешкоджати його участі у справі [4]. Проте окремі положення діючого КПК України, щодо участі захисника у кримінальному провадженні потребують подальшого обговорення на шпальтах наукової періодики за участю провідних вчених-процесуалістів та адвокатів-практиків, нормативного вдосконалення та додаткового тлумачення відповідних норм чинного КПК України з метою забезпечення якісної та своєчасної реалізації права на захист особи у сфері кримінальних процесуальних правовідносин.
Література :
1. Пояснювальна записка до проекту Кримінального процесуального кодексу України: (реєстр. № 9700 від 13.01.2012 року, розроблений робочою групою з питань реформування кримінального судочинства, яка утворена Указом Президента України від 17.08.2010 р. № 820) [Електронний ресурс: http://w1.c1.rada.gov.ua]. – Режим доступу в мережі Інтернет: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_2?pf3516=9700&skl=7
2. Пожар В. Г. Процесуальний статус потерпілого за новим кримінальним процесуальним кодексом України: позитивні кроки та прогалини правової регламентації / В. Г. Пожар // Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ. – № 2. – 2013. – С. 126-131
3. Абламський С. Є. Реалізація прав потерпілого на стадії досудового розслідування : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 ; ХНУВС / Сергій Євгенович Абламський. – Харків, 2014. – 20 с.
4. Концепція реформування кримінальної юстиції України: Затверджена Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008: [Електронний ресурс: http://w1.c1.rada.gov.ua]. – Режим доступу в мережі Інтернет: http://w1.c1.rada.gov.ua
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
