Наразі значної актуальності набувають питання тлумачення сутності правових інтересів. Під правовим інтересом пропонується розуміти наявну у фізичної чи юридичної особи внутрішньо сформовану передумову задля можливої реалізації нею своїх прав та свобод, в основі якої лежить потреба в удосконаленні (покращенні) свого правового статусу чи отриманні матеріальних чи нематеріальних благ.
В чому ж полягає сутність правового інтересу, які ознаки мають місце у визначенні цього явища? Які з них мають адміністративно-правове значення? Характерними особливостями правового інтересу, які відображають його сутність, є наступні:
1) наявність внутрішньо сформованої передумови, яка обумовлює подальшу трансформацію роздумів та зміни свідомості;
2) метою використання такого роду передумови є можлива реалізація фізичною чи юридичною особою своїх прав та свобод;
3) в основі лежить потреба в удосконаленні (покращенні) свого правового статусу чи отриманні матеріальних чи нематеріальних благ.
Значною мірою відношення до сутності поняття правового інтересу взагалі та інтересів держави зокрема базується на домінантному у даному середовищі праворозумінні. Слушною видається позиція С.Г. Стеценка, який зокрема, зазначав, що «праворозуміння є однією із «вічних» проблем теорії права. Варто вказати, що ні форма держави, ні рівень розвитку юридичної науки та досконалість юридичної практики не здатні на сьогодні стати запорукою вирішення проблеми розуміння права у тій чи іншій державі. Не є виключенням і Україна, соціально-економічні та політичні зміни у якій тривають уже два десятки років та набувають хронічного характеру» [1, с. 176].
Аналіз наукової юридичної літератури дозволив С.В. Савченку виділити основні підходи до розуміння природи правового інтересу:
1) інтерес розглядається як категорія об'єктивна (інтереси існують незалежно від їх свідомості суб'єктом);
2) інтерес - категорія суб'єктивна (зародження і формування інтересу в праві у конкретного носія, незалежно чи це окремий індивід, чи їх об'єднання, адже він являє собою спрямованість суб'єкта, прагнення до оволодіння тим чи іншим благом. Зародження інтересу простежується на рівні свідомості самим суб'єктом-носієм);
3) згідно третього підходу, так званої «змішаної концепції» - інтерес визнається єдністю об'єктивного і суб'єктивного [2, с. 181].
Нерідко в юридичній науці ведуться дискусії стосовно того, який із характеризуючи термінів – «інтерес», «правовий інтерес», «юридичний інтерес», «законний інтерес» тощо має більше відношення та стосується фізичних чи юридичних осіб. М.А. Самбор вказує про порядок використання поняття «інтересу» щодо фізичних та юридичних осіб у змісті нормативно-правових актів, а саме асоціювання фізичних осіб з «законним інтересом», а юридичних осіб – з поняттям «інтересу» [3, с. 7]. Вказане акцентує на можливості постановки наукового питання стосовно відмінностей у більш вживаних поняттях «правовий інтерес» та «законний інтерес». Як не є синонімами право та закон, так, виходячи зі всього, не повинні бути синонімами і явища, які ми розглядаємо у контексті нашого дослідження, присвяченого адміністративно-правовому виміру поняття інтересу держави.
Державні інтереси посідають особливе місце серед інших видів законних інтересів. Об’єктивну сторону державних інтересів, крім характеру суспільства, в якому вони формуються, визначають конкретно-історичні особливості самої держави: спрямованість її влади, форма правління та територіального устрою, політичний режим, рівень централізації та децентралізації, зовнішньополітичне середовище. Це бачення являється справедливим, оскільки: по-перше, наводить державні інтереси у якості рівноправного варіанту правових інтересів, поряд із законними інтересами фізичних осіб, юридичних осіб, законними інтересами соціальних спільнот; по-друге, показує роль і значення суспільства, яке суттєво впливає, проте не монополізує прояви та спрямованість державних інтересів; по-третє, об’єктивізує вплив державної влади та формування державних інтересів.
На завершення вкажу, що законні інтереси для їх суб’єктів надають змогу вимагати від компетентних державних органів сприяння у їх реалізації, надають можливість звернення до суду (в тому числі і адміністративного) у випадках порушення прав, свобод чи законних інтересів. За деякими виключеннями все це має відношення і до державних інтересів. Держава теж має змогу звертатись до адміністративного суду із захистом інтересів, які для держави є пріоритетними. І вимоги Кодексу адміністративного судочинства України засвідчують справедливість саме такої постановки питання.
Література:
1. Стеценко С.Г. Праворозуміння: співвідношення теорії і юридичної практики / С.Г. Стеценко // Право України. – 2010. - № 4. – С. 176-181
2. Савченко С.В. Правовой интерес и его соотношение со смежными правовыми категориями / С.В. Савченко // Международный журнал экспериментального образования. – 2013. - № 8. – С. 180-184
3. Самбор М.А. Інтерес в праві: загальнотеоретичні аспекти розуміння та реалізації : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень». – Київ, 2010. – 20 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
