Допит – це передбачена кримінальним процесуальним законом слідча (розшукова ) дія, яка полягає в одержанні слідчим, прокурором від свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, експерта показань про обставини, що мають значення для кримінального провадження.
Підставами для проведення допиту є наявність достатніх відомостей про те, що певній особі відомі обставини, які мають значення для кримінального провадження, та їх можна отримати шляхом проведення допиту [1,c.634].
Суть допиту полягає в спілкуванні слідчого, прокурора та допитуваного з метою одержання відомостей (інформації), необхідних для встановлення обставин кримінального провадження, що розслідується. Особливість одержання інформації полягає в тому, що її джерелом є людина. Тому одержання інформації пов'язано з низкою процесуальних, психологічних та етичних вимог, які відносяться до загальних положень допиту.
Спілкування в ході допиту – це взаємодія допитуючого з допитуваним. Мета першого – одержати об'єктивну інформацію про суб'єктивне відображення – слід пам'яті, а другого – розкрити суб'єктивний образ і передати про нього інформацію[2,c.34].
Допит, як спосіб отримання показань від особи, яка володіє відомостями, що цікавлять слідство, виглядає на перший погляд лише як інформаційне джерело. А в практичній діяльності допит є однією з найскладніших слідчих (розшукових) дій, який вимагає від слідчого високої професійної майстерності.
Складність допиту визначається не тільки тим, що слідчому часто протистоїть особа, яка не бажає давати показання, але й тим, що у показаннях навіть сумлінного допитуваного можуть бути помилки, перекручення, вигадки, які слідчому необхідно виявляти і враховувати при оцінці та використанні показань.
Допит у кримінальному судочинстві є одним із найпоширеніших засобів збирання криміналістичної інформації про події злочину та особу, яка його вчинила. За даними окремих дослідників на нього припадає понад 80% усього бюджету часу, що витрачається слідчим на провадження слідчих (розшукових) дій[3,c.27].
Предмет будь-якого допиту складає сукупність обставин, що мають значення для кримінального провадження. Однак, практично предмет допиту обмежується тільки тими з них, які потерпілий, свідок підозрюваний чи обвинувачений мав можливість сприймати, запам'ятав i в змозі відтворити.
Визначення, які обставини, що мають значення для кримінального провадження, вiдомi чи можуть бути відомі конкретній особі, є неодмінною умовою вже самої припустимості виклику такої особи на допит.
Процесуальний порядок допиту регламентується кримінальним процесуальним законодавством, дотримання яких є обов'язковим. Недотримання процесуальних правил проведення допиту є порушенням закону і тягне за собою незаконність проведеної дії та недопустимість використання отриманих показань як джерела доказів.
Отже, слідчому необхідно враховувати, що допит є однією з найпоширеніших та найскладніших слідчих (розшукових) дій, саме тому, для отримання об’єктивної інформації по кримінальному провадження від допитуваного, необхідно володіти тактичними прийомами допиту, які будуть застосовуватись залежно від ситуації, яка виникне перед слідчим, під час розслідування кримінального провадження, та від суб'єкта допиту (потерпілий, свідок, підозрюваний, обвинувачений). Адже, успіх такого допиту буде залежати від того, як вміло слідчий використає арсенал тактичних прийомів, що знаходяться в його розпорядженні, а це вже в свою чергу, буде впливати на якість отриманої інформації від допитуваного.
Література:
1. Кримінальний процес[Текст]: Підручник / Ю.М. Грошевий, В.Я. Тацій, А.Р. Румянц та ін.; за ред. В.Я. Тація, Ю.М. Грошевого, О.В. Капліної, О.Г. Шило. – Х.: Право, 2013. – 824 с.
2. Алексеев, А.М. Психологические особенности показаний очевидцев [Текст]/ А. М. Алексеев. – М.,Юрид.лит, 1972. – 104с.
3. Бахін В.П. Тактика допиту [Текст]/ В. П. Бахін, В. К. Весельський. –Навч. посібник. – К., НВТ Правник, 1997. – 64с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
