Інтеграція України до Європейського Союзу вимагає уніфікації права, приведення українських законодавчих актів акцентовано на механізмі застосування норм міжнародного права для регулювання суспільних відносин в Україні та реформуванні українського законодавства ( зокрема , удосконалення юридичної техніки застосування міжнародно-правових норм, підвищення якості та ефективності законодавства).
Проблема ефективності законодавства, тобто його результативності, може розглядатись як у зовнішньому аспекті (пов’язаному з імплементацією міжнародних стандартів у законодавство України), так і в національному аспекті.
Ефективність законодавства визначається як співвідношення між фактичним результатом дії законодавства й тими соціальними цілями, для досягнення яких це законодавство було прийняте [ 1 ]. Відповідно до іншого підходу (який акцентує на якісних характеристиках норм права , законодавства) ефективність норм права виявляється в їх здатності приводити суспільні відносини до позитивних результатів. Адже суперечності та конкуренція норм виникають не тільки між галузевими структурами в системі законодавства, а й всередині самих інститутів і , навіть , окремих законів [ 2 ] .
Під якістю закону слід розуміти сукупність істотних ознак, що характеризує здатність закону реально задовольнити як потреби суспільства, так і інтереси окремих осіб , відповідно до тенденцій розвитку суспільства. З огляду на це, слід виокремити такі показники якості законодавства: соціальний (пов’язаний з його змістом) та юридичний (пов’язаний з формою).
Саме юридичні поняття є однією з форм мислення, результатом узагальнення суттєвих ознак певного об’єкта реальності. Отже, важливим для вирішення проблем із ефективністю законодавства є дефініції, тобто короткі визначення якогось поняття. Яке враховує всі його істотні ознаки [ 3, 178 ].
Сформульоване в Дигестах Юстиніана положення стосовно того , що “ право може і повинно бути” визначеним [ 4 ], є актуальним для будь – якої правової системи. Принцип визначеності, точності, однозначності правової норми вважається гарантією сталого правопорядку, адже саме чітке ( з безпомилковим використанням належних термінів ) та логічно побудоване формулювання правової норми сприяє її правильному розумінню, узгодженості з іншими нормами і, нарешті, позитивно впливає на правозастосовну діяльність.
Питання юридико-технічної якості законодавства як важливої гарантії правової визначеності є актуальним з огляду на те, що саме закони встановлюють права і обов’язки осіб, відповідну модель поведінки, а, отже, закон повинен бути зрозумілим , точним та однозначним; інтерпретувати його – викривляти його [5, 148]. При цьому термінологія, що використовується в певному нормативно – правовому акті, має бути сталою та однозначною не тільки в межах цього акта, але й в усіх інших чинних актах, що регулюють однорідні суспільні відносини. Ідентичні поняття мають бути виражені однаковими термінами (словом або словосполученням, що виражає певне поняття якоїсь галузі науки , суспільного життя), без відхилення від їх значення в літературній та юридичній мові [6,141]. Є неприпустимим використання в тексті нормативно-правового акта багатозначних слів, висловів та нечітко сформульованих дефініцій.
Правозастосовча практика нерідко послуговується нормами, які містять оціночні поняття. Це ускладнює правове регулювання сучасних митних правовідносин, оскільки недостатньо чітко сформульоване в диспозиції правової норми правило поведінки може мати негативний вплив на реалізацію учасником правовідносин суб’єктивних юридичних прав та обов’язків, створювати підґрунтя для зловживань правом через неоднакове тлумачення диспозиції норм права .
З огляду на це, чітко відбиває сутність проблеми теза В.С. Нерсесянца “право – це математика свободи” [ 7, 3 ], відзначаючи , що об’єктивне право, як соціальний регулятор, повинно бути максимально точним. Водночас, слід погодитись з думкою Р.О. Опалєва, згідно з якою оціночні поняття надають праву адаптивність, стабільність та допомагають уникнути певних проблем у правовому регулюванні саме завдяки таким властивостям [ 8,3 ].
Натомість , в чинному Митному кодексі України закріплено низку нечітко визначених понять , що є оціночними . Зокрема, “ заохочення доброчесності “ (п.8 ст. 8 Митного кодексу України), “ неправдиві відомості “ та “ухилення від сплати митних платежів” ( ч. 1 ст. 485 МКУ ), “ з поважних причин “ ( ч.4 ст. 529 МКУ ), “ обсяг митного контролю “ ( ч.2 ст. 320 МКУ ) тощо. Так, чинний Митний кодекс України не дає роз’яснень стосовно “ обсягу “ контролю, що дає можливість суб’єктам митних правовідносин вкладати в це поняття різний зміст. Вбачається, що обсяг механізмів контролю, запроваджуваних митними органами, має бути адекватним ступеню оціненого ризику і таким, що максимально враховує можливий сумарний ефект від їх комплексного застосування на різних напрямках діяльності (ефективність митного контролю, забезпечення справляння митних платежів своєчасно та в повному обсязі, скорочення часу на митне оформлення) [ 9,161 ]. Під обсягом митного контролю слід розуміти не тільки обсяг пов’язаних із здійсненням митного контролю певних операцій ( митних процедур ), а й необхідну кількість товарів, що підлягають митному контролю, недостатньо якісними є визначення й інших понять, зокрема, “митний режим“. Так, п. 25 ст.4 МКУ визначає “митний режим“ як комплекс взаємопов’язаних правових норм, що відповідно до заявленої мети переміщення товарів через митний кордон України , визначають митну процедуру щодо цих товарів, їх правовий статус , умови оподаткування і обумовлюють їх використання після митного оформлення [ 10 ]. Отже , правові норми “визначають правовий статус товарів“. А з огляду на те, що в теорії права “правовий статус“ – це обумовлена система взаємопов’язаних прав, законних інтересів й обов’язків суб’єкта [ 11, 377 ], то правовий статус є притаманним тільки суб’єктам права (фізичним і юридичним особам), а не об’єктам матеріального світу, якими є товари в розумінні даного Кодексу .
Також ефективність законодавства виявляється і в кількісному співвідношенні законів і підзаконних актів та в уникненні пробілів в законодавстві . Чітке формулювання норм права та уникнення пробілів в законі об’єктивно звужує предмет підзаконної нормотворчості та підвищує якість правового регулювання митних правовідносин .
Література:
1. Законодавство: проблеми ефективності. – К.: Наукова думка, 1995.
2. Селиванов А. Проблемні аспекти законодавчого процесу та їх відображення в рішеннях Конституційного Суду України // Право України . – 2004. - №9. – с. 34.
3. Нечволод Л.І. Сучасний словник іншомовних слів . – Харків: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2008. – 768 с.
4. Перетерский И.С. Дигесты Юстиниана. – М., 1956.
5. Наполеон Бонапарт. Афоризмы , мысли и максимы узника Святой Елены. – Х.: Фолио, 2009. – 248 с.
6. Вступ до теорії правових систем / за ред . Зайчука О.В. – К., 2001. – 427 с.
7. Нерсесянц В.С. Право – математика свободы. Опыт прошлого и переспективы . – М.: Юристъ, 1996. – 160с.
8. Опалев Р, О. Материально – правовой интерес как условие возникновения права на предъявление иска в суд // Тенденции развития гражданського процесуального права России: Сб. научных статей. – СПб.: Издательство “ Юридический центр слова Пресс“, 2008. – 248 с.
9. Співак І.В. Управління ризиками як важлива засада забезпечення вибірковості митного контролю // Матеріали тринадцятої науково – практичної конференції “Дні науки ФСП“: Збірка тез. – К.: ІВЦ “ Видавництво Політехніка“, 2010. – 200-с.
10. Митний кодекс України: Митне законодавство зі змінами та доповненнями станом на 10 серпня 2012 року: ( Офіц. текст ). – К.: ПАЛИВОДА А. В., 2012. – 344 с.
11. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. – Х.: Консум, 2001. – 656 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
