:: LEX :: СУЧАСНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ПРОКУРОРА ЯК СУБ’ЄКТА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ
UA  RU  EN
 
  Главная
  Как принять участие в научной конференции?
  Календарь конференций
  Редакционная коллегия. ОБ «Наукова спильнота»
  Договір про співробітництво з Wyzsza Szkola Zarzadzania i Administracji w Opolu
  Архив

Актуальные исследования правовой и исторической науки (выпуск 68)

Срок представления материалов

14 января 2025

До начала конференции осталось дней 24


  Научные конференции
 

  Полезные правовые интернет ресурсы
 

 Полезные ссылки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Счетчики


 Ссылки


 Кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

СУЧАСНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ПРОКУРОРА ЯК СУБ’ЄКТА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУ
 
30.09.2016 10:11
Автор: Подоляка Сергій Анатолійович, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри адміністративного права Інституту права ім. князя Володимира Великого Міжрегіональної Академії управління персоналом м. Київ, Україна
[Секция 5. Административное право. Административное процессуальное право. Таможенное и налоговое право. Муниципальное право]

Актуальність теми дослідження.

Прокуратура в Україні не просто входить до системи правоохоронних органів держави, але й відіграє в ній основну роль. Органи прокуратури виконують одну з найважливіших функцій – функцію представництва інтересів як держави  так і громадян у суді, що є вагомим заходом у протистоянні незаконним рішенням, діям чи бездіяльності. 

Варто зазначити, що правосвідомість українського народу, наразі ще знаходиться на недостатньому рівні: значна кількість громадян не розуміють важливості значення норм права. На такому благодатному для зловживань підґрунті, виникають певні суперечності, зміст яких полягає у порушенні встановлених державою обов’язкових правил поведінки. В свою чергу, це обумовлює існування відповідного державного органу, який забезпечує дотримання законності та правопорядку, яким і є прокуратура.

Основний зміст дослідження

Роль прокурора в адміністративному процесі неодноразово змінювалася в процесі модернізації вітчизняного законодавства. Наразі, відповідно до Конституції України, на прокуратуру України покладається ряд функцій, зокрема: представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;  нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян; нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами [1].

О. В. Шевлякова акцентує увагу на тому, що прийняття у 2010 році Закону України «Про судоустрій і статус суддів» мало своїм наслідком розширення повноважень прокурора в адміністративному процесі, посилюючи тим самим його роль та значення в адміністративно-процесуальних відносинах. Тогочасну версію Закону України про прокуратуру законодавець доповнив ще й такою формою представництва прокурора як внесення заяв про перегляд судових рішень Верховним Судом України, а також заяв про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у справі, розглянутій без участі прокурора, за виняткових обставин [ 2, с. 377]. Надання можливості оскарження рішень прокурором за нововиявленими обставинами, зокрема в адміністративному процесі, безумовно є результатом розширення його правового статусу та повноважень щодо нагляду за дотриманням законності. Таким чином, прокурор як учасник адміністративного процесу, навіть не приймаючи участь на усіх попередніх стадіях розгляду адміністративної справи, може подати скаргу на рішення судів першої інстанції, апеляційної та касаційної інстанцій у зв’язку з обставинами, що раніше були невідомими.

Важливою історичною подією в розвитку правового статусу прокурора як суб’єкта при судовому розгляді справ, зокрема в адміністративному судочинстві стало прийняття у 2014 році Закону України «Про прокуратуру» [3]. Досліджуючи даний нормативно-правовий акт, Н. В. Ільків зазначав: «прийняття 14 жовтня 2014 р. нового Закону України «Про прокуратуру» призвело до істотного звуження участі прокурора в забезпеченні законності в різних сферах, зокрема цим законом скасовується функція прокуратури щодо нагляду за додержанням і застосуванням законів». Науковець акцентував увагу на тому, що пунктом 1 Розділу XIII Закону встановлювалося, що органи прокуратури здійснюють повноваження щодо нагляду за додержанням прав і свобод людини та громадянина, додержанням законів з цих питань, що вирішуються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими й службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді. Н. В. Ільків вказував, що, таким чином, прокурори обмежувались лише конституційно-закріпленою функцією представництва інтересів держави та громадян в судочинстві, зокрема й в адміністративному [4, с. 186]. Новий спеціалізований нормативний акт, який регламентував діяльність прокурорів в Україні передбачав у п. 2 ч. 1 ст. 2, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави та громадян лише у чітко визначених випадках. Таким чином, прийнятий у 2014 році Закон України «Про прокуратуру» встановлював, що прокурор здійснює представництво інтересів, зокрема громадян, лише у випадку коли громадянин не в змозі самостійно представляти й захищати свої права, свободи та інтереси, що значно обмежило можливість участі прокурора у судовому розгляді, зокрема й адміністративних справ.

М. М. Стефанчук у 2015 році визначав загальний статус прокурора щодо реалізації ним функції представництва у судах України, зокрема і в адміністративних. Науковець зауважував, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді є самостійним міжгалузевим правовим інститутом, що зумовлює потребу в уніфікації правової регламентації порядку його здійснення, так у ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» 2014 р. встановлено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. М. М. Стефанчук звертає увагу на те, що законодавець дає таке розуміння представництва прокурором інтересів у Розділі IV Закону, яке змістовно розкриває повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій. Таким чином, законодавець визначає представництво прокурором інтересів як сукупність повноважень, які знаходять свій зовнішній прояв у здійсненні процесуальних (судові форми реалізації функції представництва прокуратурою інтересів) та інших (позасудові форми реалізації функції представництва прокуратурою інтересів) дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом [5, с. 119]. Автор констатує, що прокурор має право здійснювати функцію представництва ще й у позасудовому порядку. М. М. Стефанчук не лише визначає статус прокурора як суб’єкта адміністративного процесу, а й встановлює, що останній може також здійснювати й інші повноваження, які безпосередньо виходять з юридичної природи представницької функції, однак здійснюються не в суді, тобто мають непроцесуальний характер.

Висновки

У процесі історичного розвитку інституту представництва прокурором прав, свобод та законних інтересів громадян у суді, а також інтересів держави змінювались наукові позиції щодо визначення ролі й сутності прокурора як суб’єкта адміністративного процесу. Ще до становлення адміністративної юстиції в Україні, науковці передбачали можливість участі органів прокуратури в судовому розгляді і здійснення захисту інтересів держави, а також громадян в процесуальному порядку. Певні вчені вважали недоцільним віднесення до повноважень прокурорів можливість участі їх в адміністративному судочинстві та взагалі у судовому розгляді будь-яких справ. Прийняття ж Закону України «Про прокуратуру» у 2014 році стало передумовою до звуження функцій органів прокуратури, зокрема й у сфері адміністративного процесу та до встановлення відповідних меж щодо їх участі й обґрунтування доцільності вступу прокурорів у справу. 

Варто зауважити, що значна кількість законотворчих новел, покликаних адаптувати вітчизняне законодавство до сучасних європейських стандартів, є вельми неоднозначними у своїх наслідках. Звуження функцій органів прокуратури має відбуватися в умовах наглядного зростання загальної правової культури суспільства, наразі ж такого зростання, на жаль, не спостерігається. Будемо сподіватися, що в подальшому законодавець враховуватиме, окрім політичної кон'юнктури, ще й наукові напрацювання та десятилітній практичний досвід діяльності органів прокуратури в адміністративному процесі, з метою більш повної реалізації прав і свобод людини в нашій країні. 




Література:

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. : зі змінами та доповненнями [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр

2. Шевлякова О. В. Правове становище прокурора в господарському, цивільному та адміністративному судочинствах: порівняльна характеристика / О. В. Шевлякова // Актуальні проблеми держави і права. - 2012. - Вип. 64.-С. 375-380

3. Про прокуратуру: Закон України № 1697-VІІ від 14.10.2014 [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1697-18

4. Ільків Н. В. Примусове відчуження земельних ділянок та об’єктів нерухомості з мотивів суспільної необхідності / Н. В. Ільків // Адміністративне право і процес : науково-практичний журнал / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - Київ : Київський університет, 2012. - № 4 (10). - 2014. - 282 с. - С. 185-192

5. Стефанчук М. М. Напрями вдосконалення процесуального статусу прокурора як суб’єкта реалізації функції представництва / М. М. Стефанчук // Науковий вісник Ужгородського національного університету; Серія «Право». - Випуск 34.,Том 3.-2015. - С. 115-121



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕДУРИ АПОСТИЛЮВАННЯ ДОКУМЕНТІВ ПРО ОСВІТУ
29.09.2016 11:40
ПРОБЛЕМИ ЕФЕКТИВНОСТІ МИТНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ
29.09.2016 10:55
ХАРАКТЕР ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ ПРАВОПОРУШЕННЯ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО Ч. 3 СТ. 470 МИТНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ
18.08.2016 14:49
КРИТЕРІЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ВЛАДНИХ СУБ'ЄКТІВ У СИСТЕМІ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ТА ГАЛУЗЕВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ РЕГІОНОМ
17.09.2016 11:45




© 2006-2024 Все права защищены При использовании материалов сайта, ссылка на www.lex-line.com.ua обязательна!


Наукова спільнота - інтернет конференції
Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки
Наукові конференції
Актуальні дослідження правової та історичної науки. Юридична лінія
 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше