Термін «медична допомога» охоплює надання ряду послуг, безпосередньо пов'язаних з лікуванням хворих та профілактикою захворювань [1]. Право на медичну допомогу гарантується Конституцією України та рядом законодавчих актів. Але його реалізація у ряді випадків проблематична. Це пов’язано з тим, що в Державний бюджет не закладаються кошти на випадки лікування за кордоном. Тому зволікання з наданням медичної допомоги, якої не може забезпечити своєму громадянину Україна, відсутності відповідних коштів у державному бюджеті, може коштувати особі життя.
Основами законодавства про охорону здоров’я передбачено, що на державу покладено обов’язок забезпечити лікування людини в інших державах, де відповідне лікування здійснюється, якщо в Україні таке лікування ще не практикується. Тому за кошти або підприємців, або за власні кошти доводиться їхати за кордон, щоб врятувати своє життя.
Здійснення права на медичну допомогу у ряді випадків унеможливлюється відсутністю коштів у фізичної особи на відповідні медикаменти або на оплату хірургічних дій.
Медичні послуги не завжди надаються якісно. Основна проблема – це є їх платність. Уряд України планує в найближче майбутнє знизити вартість ліків. Сподіваємося, що таким чином у пересічного українця з’явиться можливість більш доступного лікування.
Доступності і певного підвищення якості медичних послуг можна було б досягнути шляхом введення обов’язкового медичного страхування, але на сьогодні в Україні це питання не вирішено. Через лікарські помилки помирають люди, стають інвалідами. Причинами цього є: слабка підготовка фахівців, неправильне лікування, недостатнє фінансування. Залишаються проблемними питання щодо відповідальності конкретного лікаря чи медичного закладу за лікарську помилку, за розголошення інформації про стан здоров’я. Відсутня законодавча база для надання медичної допомоги і медичних послуг в цілому на договірних засадах, тобто через укладення відповідних договорів між пацієнтом і медичним закладом чи приватним лікарем. Врегулювання процедури укладення договорів у медичній сфері, їх істотних умов, відповідальності сторін є нагальною потребою сьогодення.
Деякі норми, що стосуються права на медичну допомогу, потребують уточнення і конкретизації.
Право на медичну допомогу пересікається тісно з правом на охорону здоров'я. Тому слід в правовій нормі дати визначення, що являє собою право на охорону здоров'я, а що – право на медичну допомогу.
Згідно Основ законодавства про охорону здоров’я в Україні надаються такі види медичної допомоги: екстрена, первинна, вторинна, третинна, паліативна [2]. Проте чинне законодавство не закріплює прав пацієнтів, а тому вони ігноруються медичними працівниками. Не встановлено і чітких вимог до медичної документації та її видів. В Україні донині відсутні єдині стандарти лікування. Як випливає із ст. 284 ЦК повнолітня дієздатна фізична особа має право відмовитися від лікування [1]. Але нічого не сказано про надання такого права малолітнім і неповнолітнім – їхня згода лише є необхідною у разі надання медичної допомоги. Але чим медична допомога відрізняється від лікування? Виявляється, що ст. 284 ЦКУ вимагає уточнення, конкретизації.
Література:
1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 40–44. – Ст.356.
2. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19.11.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 4. – Ст.19.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
