Велика кількість нормативно-правових актів у сфері адміністративно-деліктного права та їх несистематизованість призводять до складнощів у виборі правової норми, що підлягає застосуванню. Особлива значимість цього питання проявляється тоді, коли мова йде щодо правил накладення адміністративних стягнень.
Проблеми, пов'язані із притягненням особи до адміністративної відповідальності, забезпеченням законності застосування адміністративних стягнень, завжди були в центрі уваги науковців. До їх дослідження зверталися В.Б. Авер'янов, Д.М. Бахрах, Ю.П. Битяк, І.П. Голосніченко, Г.В. Джагупов, Є.В. Додін, та ін. Якщо проаналізувати зміст та напрямок наукових досліджень цих питань, то можна відмітити, що більшість праць, розкриваючи ті чи інші аспекти провадження у справах про адміністративні правопорушення, у недостатньому ступені висвітлювали питання вдосконалення загальних правил накладення адмніністративних стягнень як одного з основних чинників забезпечення законності.
Аналіз низки питань щодо загальних правила накладення адміністративних стягнень, дає підстави для висновку, що ці правила мають багатоаспектне призначення.
Згідно норм, що передбачають ці загальні правила, і забезпечують регулювання правозастосовної діяльності під час провадження у справах про адміністративні правопорушення в наведених аспектах. Тобто без їх належного правового оформлення та юридичного закріплення досягнення результатів, передбачених у ст. 23 КУпАП, є неможливим. Це прямо випливає з положень ст. 2 КУпАП, що акцентує увагу на обов'язковому опосередкуванні правом відповідних правил, умов і засобів здійснення адміністративно-юрисдикційної діяльності взагалі. [3, с. 156]
Отже, щодо загальних правил накладення адміністративних стягнень у контексті опрацювання перспектив їх вдосконалення, можна звернути увагу на два аспекти.
Перший аспект (нормативний) стосується нормативно-правового вираження досліджуваних правил у адміністративному законодавстві. Він сприяє формальній визначеності відповідних норм і встановленню їх місця в системі правових приписів, що стосуються провадження у справах про адміністративні правопорушення. [4, с. 83]
Другий аспект (регулятивний) пов'язаний із загальною регулятивною властивістю правових норм. Ідеться про те, що і в якому обсязі здатні регулювати ці норми, на які елементи правозастосовної діяльності вони справляють вплив, які наслідки їх регулятивного впливу на цю діяльність. [4, с. 86]
Тому слід вести мову про те, що перспективи розвитку загальних правил накладення адміністративних стягнень і будуть пов'язані з удосконаленням цих двох аспектів - нормативного й регулятивного.
Удосконалення цих загальних правил має здійснюватися шляхом таких кроків: розширення змісту відповідних положень правових норм, що випливають зі ст. 33 КУпАП; належного їх нормативно-правового закріплення у вигляді відповідних статей КУпАП, включення цих статей в регулювання діяльності із застосування адміністративних стягнень; урахування їх регулятивного впливу не тільки на стадії розгляду справи та її вирішення, а й на стадіях порушення адміністративного провадження у справі та адміністративного розслідування. [3, с. 341]
З практичної точки зору, такі нормативно-правові зміни сприятимуть більш виваженому прийняттю рішень у справах про адміністративні правопорушення, коли встановлені факти, що за змістом відповідають положенням ст. 33 КУпАП.
З цього приводу в літературі висловлено пропозицію, яка стосується того, що в КУпАП необхідно закріпити правило, що постанова у справі про адміністративний проступок має бути обґрунтованою, тобто зазначений суб'єкт має в постанові перерахувати всі обставини. І така пропозиція є цілком логічним продовженням положень наведеної вище статті, адже в цьому разі отримані під час доказування результати знайдуть відповідне відображення в кінцевому рішенні у справі. [4, с. 273]
Вважаємо, що таке комплексне вирішення питання щодо перспектив розвитку загальних правил накладення адміністративних стягнень краще, забезпечить не тільки ефективність реалізації адміністративної відповідальності в частині накладення стягнень і досягнення безпосередньої мети їх застосування (ст. 23 КУпАП) [2, с. 102], а й надійний захист прав, свобод і законних інтересів осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, що є одним із найважливіших пріоритетів діяльності держави, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, що ґрунтується на положеннях ст.ст. 3, 8, 19 Конституції України.[1]
Література:
1. Конституція України, Закон від 16 червня 1996 р. № 254к/96ВР - http://www.rada.gov.ua.
2. Кодекс про адміністративні правопорушення: Науково-практичний коментар / С.В. Пєтков. – 2-ге вид., - Х.: Право. 2015. – 583 с.
3. Адміністративне право: підручник / Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, В.В. Богуцький та ін.; за заг. ред. Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, В.В. Зуй. – 2-ге вид., переробл. та допов. – Х.: Право, 2014. – 656 с.
4. Коліушко І. Поняття адміністративної відповідальності та адміністративного правопорушення в сучасному українському праві / І. Коліушко, О. Банчук // Право України. - 2014. - №4. -с. 374
________________________
Науковий керівник: Залізняк Віталій Анатолійович, кандидат юридичних наук
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
